Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І можна з точністю сказати, коли всі інші шляхи були перекриті: одразу після шокуючого захоплення Путіним Криму і його прагнення силою анексувати значну частину багатої на ресурси Східної України. 2014 року вистачило традиційного, західного, під проводом США світового правління, щоб покарати його серйозними економічними санкціями. Навіть ті європейські країни, які, на переконання Путіна, були вкрай залежні від його поставок природного газу, погодилися, що він зайшов занадто далеко, тому настав час сказати конструктивне «ні».
Із нашої дзвіниці економічні санкції — ніщо інше, як досить простий ланцюжок злочинів і покарань, проте з дзвіниці російської санкції становили загрозу значно більшу. Путіна і його силовиків раптово позбавили вкрай необхідних їм західних нафтогазових технологій. Несподівано вони втратили можливість просто купувати стрімко оновлюваний промисловий досвід, необхідний для того, щоб лишатися конкурентними у світі, який нині підпорядковувався новітній технології гідророзриву пластів. Закон заборонив Росії користуватися цим професійним досвідом. Навіть друзі Путіна з «ЕкксонМобіл», яка допомогла «Роснєфті» зробити спокусливе відкриття потенційних мільярдів барелів нафти й газу в російському арктичному шельфі у Карському морі, нічим зарадити не могли.
Кремль опиняється в прикрому становищі: путінська бандитська мрія про відродження російського панування, що живиться нафтою й газом, не може здійснитися без міжнародної підтримки єдиної його галузі, здатної конкурувати на міжнародному ринку. І він не зможе отримувати таку міжнародну допомогу, допоки його вважатимуть бандитом і ставитимуться відповідно.
Коли санкції далися взнаки вперше, і «ЕкксонМобіл» була змушена змотати в Арктиці свої вудки, Путін і його заступники демонстративно стали дибки. Вони стверджували, що росіяни можуть створити технологію видобутку в Арктиці, і пообіцяли фінансувати державні компанії з надання послуг у нафтовій сфері, щоб вони не поступалися будь-якій західній компанії. «Ми впораємося самотужки, — заявив журналістам 2014 року Іґор Сєчін. — Буритимемо тут [у Карському морі] наступного року й далі».
Сім місяців по тому, коли санкції все ще не втратили силу, Сєчін був змушений визнати, що Росії бракує обладнання і технологій, щоб бурити в Арктиці в сезоні 2015 року. Ще через шість місяців російське міністерство енергетики заявило, що «Роснєфті» пощастить повернутися на бурову платформу в Карському морі до 2021 року. «ЕкксонМобіл» попри все це й надалі сигналізувала Путіну й Сєчіну, що має готовність й бажання бурити для них. Щойно скасують санкції.
Але до того часу очолюваній Путіним нафтогазовій індустрії (єдиному двигуну російської економіки) лишалося б тільки бризкати слиною. Країна занепадатиме і зрештою економічно відстане; допоки решта світу буритиме й видобуватиме нафту й газ, Росія зможе хіба що витріщатися на це тупим безумним поглядом.
Тож з 2015 року Путін стикнувся з тим, що можливості використовувати нафту й газ як сурогат законної світової влади стрімко падають, і дороги вперед немає, якщо щось не утнути (будь-що, не має значення, наскільки божевільне), щоб їх скасувати й вивільнити Росію з-під тягаря безчестя, накладеного США і західними лідерами. Варто було спробувати все можливе.
Як чітко дали зрозуміти спецпрокурор Мюллер і журналісти з Європи й Америки, Російська Федерація зрештою почала цілеспрямовану й агресивну кампанію, щоб розшматувати західні альянси, розкласти демократію і додати дьогтю у бочку меду вільних виборів в усьому цивілізованому світі. Триває це й до сьогодні. І Путін вдається до цього не тому, що Росія — сильна. За словами людей, які спостерігали за подіями зблизька, це зовсім не так. Росія «вдає, що я — лев, який ходить світом, однією лапою вдарив Францію, іншою — Британію й Америку, — каже румунський експерт з питань безпеки Ден Дунгачіу. — Але вона не лев. Вона радше гієна, яка винюхує кризу, йде туди й на цьому грає». Лідери по-справжньому сильних країн, які притиснули Путіна до стіни, також це розуміють. «Я розумію, чому він мусить так чинити — доводити, що він мужчина, — сказала канцлерка Німеччини Ангела Меркель. — Він боїться власної слабкості. У Росії нічого немає — ані успішної політики, ані економіки. Це все, що йому залишається».
Путіну нема кого в тому винуватити, окрім як самого себе. Він обрав для Росії майбутнє, в якому ні економіка, ні держава вільними не будуть. І такий вибір зробив Росію слабкою, другосортною, пострадянською нахлібницею. Росія конкурує, отруюючи токсичними викидами решту світових пресловутих харчових ресурсів, сподіваючись заразити кожного настільки сильно, наскільки це можливо, або принаймні так сильно, як хвора вона сама. Коли український народ повстає й ухвалює розумне рішення заради свого майбутнього, вона викидає фантастично корумпованого Януковича й ще одного путінського ставленика в Києві, посередника з природного газу Дмитра Фірташа, усе, що Путін спроможний зробити — вдатися до іншого способу корупції. Він атакує брехнею і дезінформацією, оскільки це єдині карти, які він має на руках, щоб не дати українському народу ухвалювати розумні рішення в національних інтересах. Російськомовних українців лінчують, репетують путінські брехливі інтернет-тролі, тож вони повстають лише тому, щоб захистити себе. Українські демократично налаштовані революціонери — неонацисти. Юлія Тимошенко — справжня газова шахрайка. Хіба ви не згодні з цим, американські фірми зі зв’язків з громадськістю, американські політичні консультанти, американські банки, американські адвокати першокласних юридичних фірм? Якщо ціна прийнятна, ви згодні?
Якщо такий різновид корупції — ваша найкраща карта, якщо це ваш єдиний спосіб вплинути на світ чи хоча б якось відреагувати на покарання у формі виснажливого режиму санкцій, накладеного після вторгнення в Україну, то в гру вступають хакери. Дешево, легко і не треба нікого силувати краще думати про Росію. Кремлівським агентам просто треба брехати достатньо часто й голосно для того, аби сіяти сумніви й незгоду, аби доводити, що лідери, уряди й інституції в Сполучених Штатах такі ж дурні, як і російські. І якщо Путін і навчився чогось, спостерігаючи за нафтогазовими керівниками-переможцями «ЕкксонМобіл», ВР і «Шеврон», чи пособниками з «Морган Стенлі», «Девіс Манафорт рапнерс інтернешнл» або «Скадден», то навчився він того, що на Заході не бракує хлопців, які готові долучитися, щоб енергійно взятися до справи. Корисних ідіотів знайти можна.
Та судячи з парочки електронних листів, які Владімір Путін чи будь-яка інша розумна людина на планеті може нині нагуглити й почитати на дозвіллі, навіть зусиль не треба докладати до того, щоб їх знайти. «[Російський поп-співак] Емін [Аґаларов] щойно подзвонив мені й попросив зв’язатися з вами щодо дечого цікавого, — писав його агент із реклами Дональду Трампу-молодшому 3 червня 2016 року, коли в Сполучених Штатах була в розпалі путінська кампанія з дезінформації. — Сьогодні зранку генеральний прокурор Росії зустрівся з його батьком Аразом, і під час цієї зустрічі запропонував
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.