Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Тобі буде хоч трохи приємніше, якщо ти не сіпатимешся, — прогарчав Джаспер, підіймаючи мої руки над головою й затискаючи зап’ястки, щоб стримати мене.

Рожеві подряпини розтинали шкіру на його шиї та лівій щоці, особливо глибокі з них були поцятковані кров’ю. Невже він дійсно розраховував, що напавши зненацька, позбавить себе будь-якого клопоту від мого опору?

— Втім, мені байдуже, — додав він, встромивши коліно між моїх ніг, щоб змусити мене розсунути їх, чого я, звісно, відчайдушно не бажала. Тільки зараз, опустивши блакитні, крижані, як і його серце, очі, він помітив перли. Лайно! — Оце так несподіванка! Хтось надто вже розпещує таку брудну дешеву хвойду.

За мить чорні перламутрові намистини розлетілися підлогою — його огидні пальці розірвали перлову нитку.

Я не потішила Бартолом’ю-п’ятого ані звуком. Але всередині усе завмерло, застигло й не ворушився жоден нерв або м’яз. Не тільки тому, що я була нажахана його нападом й тим, що він скоїв його просто удень й на території Тоні. Понад усе на світі я воліла б, щоб його пальці не опинились в мене між ніг, щоб він не відчув, яка я була мокра і збуджена — не для нього — через босові пустощі. Бо цей йолоп вирішить, ніби я на нього чекала і просто у захваті від того, що зараз коїться.

Я розуміла, що він зробить зі мною, я доросла дівчинка. І я збиралась відбиватись до останнього подиху. Ця перемога для нього легкою не буде.

Тому я не витрачала сили дарма, принаймні — в цю мить, коли він, шкірячись, тільки тішився, нібито я опинилась у пастці й виходу в мене нема, і тому я полишила спроби видряпати його баньки. Та ні, дорогенький, я лише вичікую моменту, коли знов зможу зацідити тобі по пиці. Або втнути щось таке ж дієвіше, що дозволить мені захистити себе.

Я не розслаблятимусь, не заплющуватиму очей і не миритимусь зі своєю долею. Хоч єдиний раз у житті, та я мала план. Ненадійний, панічний, з прогалинами розміром з Австралію, і полягав він у тому, щоб чекати й напасти у відповідь, коли Джаспер втратить пильність, та це ліпше ніж підкоритись йому і страху, що він хотів вселити в мене.

О ні, я боялася. Та в тому й річ, що коли мені страшно, я відганяю це паскудне холодне і млосне відчуття від себе кулаками. Сподіваюсь, вони мене й цьому випадку не підведуть.

— Серйозно?.. — форкнула я, закотивши очі, вдаючи, ніби вельми стомлена його одержимістю. — Увесь цей час тобі не давала спокою моя відмова? В тебе що, аж настільки погано з сексом? Чи з нареченою?

Звісно я не розраховувала, що згадка про Петру витверезить його. Можливо, навпаки, розлютить дужче. Та поки ми патякаємо, Джаспер нікуди не лізе, і це теж непогано.

Його усмішка перетворилася на суцільне співчуття до мене, такої нетямущою дурепи, котра не збагнула чогось геть очевидного.

— Мені ніхто й ніколи не відмовляє, Елізабет, — уїдливо-лагідно та гордовито роз’яснив він, ніби розмовляв із дитиною, яка повільно метикує. — І якщо комусь колись пощастило втекти від мене — я повернусь за тим, що хотів і досі хочу. Річ геть не у сексі, — похитав він головою. — Чи ти вважаєш, що на мене не вішаються як на цього бридкого Соретті? Чи ти геть сліпа, курво? Я усе, про що мріють дівки.

— Ага, неврівноважений зарозумілий, схильний до насильства вилупок… Звісно, нащо нам той принц Ерік…

Його обличчя присунулося до мене, і я відчула його дихання з запахом ментолу та кави. Бляха! Невже він збирається мене ще й цілувати? Що за сплески останнього у світі романтика у цього збоченця?

— На твоєму місці мріє опинитись кожна.

Просто тут і зараз? Ой навряд…

— Поклич її, я радо з нею поміняюся, — скривившись, промимрила я.

Та Джаспер почув, що йому хотілося.

— І навіть тут ти від мене не втекла, еге ж? Кумедно, — долинув його смішок, що вибухнув на моїй щоці теплом, яке я не бажала відчувати. — Той йолоп Тоні вважав, що твоя присутність дошкулятиме мені, а він лише зробив можливим усе, що відбувається зараз. Зробив можливим мій момент. Треба якось віддячити йому за це, як ти вважаєш? Кошику з фруктами буде достатньо? Й впишу у картку свої загальні враження від тебе.

— Не забудь про підпис «Схиблена потвора».

Бартолом’ю-п’ятий схилився іще ближче до мене, ледь не торкаючись губами моїх вуст, відтепер позбавляючи мене і здатності огризатися, якщо я не хочу, щоб його язик зрештою опинився в моєму роті.

— Якщо прагнула образити мене — не вийшло, — прошепотів він. Погляд блакитних очей вивчав емоції, що відбивалися в мене на лиці: відразу й суцільну ненависть. — Що? Коли за тебе узявся справжній чоловік, твій язик виявився не таким гострим?

Я відчувала його ерекцію животом. А мамин приятель згори щось не квапився рятувати мене громовицею або бетонною плитою, що раптом звалиться на голову Джасперові, котрому дійсно подобалось поводитись так зі мною й котрого заводило позбавляти мене — чи будь-яку іншу дівчину — волі й майбутнього без нічних жахіть з його ім’ям.

— І хто ж вклав думку, що ти справжній чоловік, у твою порожню довбешку? Точно не Петра. Вона може лише принижувати й руйнувати. Твоя споріднена душа, еге ж?

— Оце вже краще, — похвалив він й нагородив мене посмішкою. — Та мені все одно плювати.

Одна долоня Джаспера, проїхавшись вздовж мого тіла, дещо затримавшись на цицьках, перемістилась на резинку трусів, котрі, хоч вже і без перлів, усе ще лишались на мені, нехай нічого й не прикривали. Та я намагалась не думати про це.

Зосередься, зберися, Елізабет, не проґав свій момент.

— Якщо мені щось не сподобається… А ти маєш дуже сильно постаратися, хвойдо, щоб я був задоволений тобою… Тоді я поквитаюся з тобою за той удар. Зараз не хочу забруднити одяг, він коштує дорожче, ніж твоя дупа.

— Та чого ти причепився до моєї дупи… — буркнула я, хоча від його погрози, нехай це, мабуть, було лише залякування, в нутрощах утворилася крига.

Він реготнув.

— Скоро причеплюся до неї по-справжньому. Чи ти думала, її омине тісне знайомство зі мною? А зараз… О, чого ти напружилася? — ображено насупився Джаспер. — Невже вважаєш, я пеститиму тебе? Дурна дівка!