Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

Мої органи чуття кажуть, що це не проєкція. Вона цілком матеріальна. Її супровід, крім охоронців, виглядає зборищем непоказних копій своєї правительки.

− Мої вітання, мати клана Нуатхар, − киваю у відповідь.

Місцева мова дається мені складно, мовний апарат не той. Але мене розуміють, а це головне.

Правителька імар злегка веде головою і до мене прямують двоє її підданих, судячи з усього, жіночої статі. Швидше за все, для того, щоб забрати мою ношу.

− Чарпатчхе перенесла багато випробувань. Будьте ласкаві, передайте її нам, щоб ми могли подбати про дочку нашого клану, – обидві імар низько схиляються, відвівши руки назад і притиснувши шкірясті крила до спини.

− Обов'язково, але с-с-початку хочу почути від матері клану відповідь на одне питання, − обвивши лялечку Чарпатхе хвостом, я ховаю її за себе.

− Яке? – одразу ж реагує Нуатхар, наче чекала від мене чогось подібного.

− Під час мого польоту с-с-сюди, з наш-ш-шого корабля зник один із членів мого екіпажу. Це ваш-ш-ших рук справа?

Мені здається, чи її біла шкіра стає ще білішою, навіть синіє злегка. Але по фасетчастих очах нічого не зрозуміти.

− Ні, шановний Са-арде, − повільно вимовляє Нуатхар.

− Але ви знаєте, хто за цим с-с-стоїть, − б'ю навмання.

І бачу, що влучив.

– Знаю, – Нуатхар тепер схожа на висушену статую. − Але повідомити вам не можу.

− Тоді я хочу почути, де зараз знаходиться викрадений член мого екіпажу?

− Вона деякий час буде гостею на нашій планеті. Так потрібно. Ви також можете залишитися. Тоді, можливо, вам скажуть більше. І в потрібний час вам дозволять забрати вашу жінку.