Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

             Між ними ніхто не стояв, тож шукати проблему Стьопка почала з Григорія. Любов до жінки займала практично всі його думки. Любив давно, причому взаємно. Та тільки пропозицію його вона не прийняла, боячись засудження суспільства через різницю у віці.

            «Розмова» з його обраницею вийшла короткою. Стьопка поставила їй лише одне запитання: Чи готова вона провести всі свої наступні ночі в холодному порожньому ліжку, тільки для того, щоб кумушки не терли свої язики? Видно, жінка й сама часто ставила собі те саме питання, тому що переконати її виявилося справою не складною. «Подзвони йому прямо зараз! Не втрачай жодної хвилини власного щастя!» - Сказала їй наостанок.

-Ну, що, вийшло, чи ні? – Стьопка розплющила очі, відчуваючи легку втому і тремор у руках. Відпила чаю, віддихалася і натиснула кнопку. Через кілька хвилин очікування нічого не сталося – так-так-так, у чому проблема?

             Відкрила програмний код і зненацька виявила у ньому сторонній модуль, який сама не додавала. «Так ось як це працює! Права була Явдошка про шпаргалку!

-А ти як сюди потрапив? - включила відладчик і поки він розбирався з невідомим, заплющила очі. Внутрішнім зором побачила Григорія з обраницею, та тільки тепер між ними стояла мати хлопця з незадоволеним виглядом, - пф-ф-ф! Тетяно Іванівно, що таке, майбутня невістка не подобається?

            А невістка Тетяні Іванівні, ой, як не подобалася… Старша на десять років, сина від минулого шлюбу ростить, ще й кута свого не має, по квартирах бігає. Прийняти на своїй території бабу з «довіском» до планів Тетяни Іванівни не входило.

            Розсердилась Стьопка! Ось, як виявляється, плакалася мати, переживала, що син одинаком живе, а як одружитися захотів, жваво в нареченій вади знайшла!

            «Вам, Тетяно Іванівно, вибір сина краще підтримати. Невістка буде любляча, дбайлива, горя сьорбнула, справжні почуття цінувати вміє! А не приймете її, син піде за нею, а вас ніколи не пробачить! Не робіть помилки, він не дарма стільки років у холостяках ходив. Вона – його суджена!» - Суворо сказала їй Свирянка.

             Розплющила очі, цього разу відчувши тремтіння у всьому тілі, а на обличчі піт. «І чому я так втомлююся, ніби півдня картоплю викопувала?» Допила чай, що вже охолонув, і, хвилюючись, натиснула кнопку «з'єднати серця». Один пропущений удар серця в очікуванні і… на робочому столі вибухнули феєрверки, полетіли кульки та дві половинки злилися докупи.

-Ур-а-а-а! - закричала Стьопка і заплескала в долоні, - треба буде, на дозвіллі, ще й музичний супровід додати, Мендельсона, наприклад!

-Вийшло, мабуть, раз горлопаниш? – одразу подала голос Лукерія.

-Так! Здорово, скажи?

-Скажу, а що сказати?

-Що здорово!

-А, здорово... Тепер чекай відкат!

-Ех, вмієш ти, Лукерія, з небес, та на землю!

            Відкат не змусив себе довго чекати. По силі він поступався минулому, але мураші розігнав. Ще сидячи на стільці, Стьопка відчула тремтіння в ногах і біль, що тягнув унизу живота. Вона зчепила зуби і швидко схопилася з місця.

-Лукеріє, у мене назріло інтимне питання! – сказала голосно.

-Слухаю…

-А куди діваються охоронці, коли Плетуха з чоловіком відкат гасять?

-А тобі що до того? До весілля спершу доживи!

-Треба, раз питаю.

-А куди нам? Ми при домі.

-Хочеш сказати, що все бачите та чуєте… коли… ем… ну…

-А, та ні! Коли подружжя в опочивальні замикається, ми ні-ні! Ми все розуміємо, куди не треба, носа не пхаємо! – пояснила Лукерія.

-А, чудово. Так ось, що я хочу сказати... - вона підвищила голос, намагаючись зробити його при цьому і безтурботним, - з цього дня до моєї опочивальні, тьху ти, до моєї спальні - носа не пхати. Загалом і нікому! Тільки якщо покличу! Я там переодягаюся і сплю у відвертій сорочці… - щоки спалахнули, але вона продовжила, - і взагалі, мені потрібний особистий простір! Це зрозуміло?

-Що тут не зрозуміти? Іди вже, бешкетниця, топи свій відкат, - захихотіла Лукерія.

-Що ти вигадуєш?! - щоки загорілись дужче, Стьопка різко розвернулася і пішла до сходів, - ну, Лукеріє... фантазерка!

-Іди собі, роби справу! Що ми, правди не їли? Чай не одну Свирянку за своє життя бачили!

-Ні, це не будинок, це... Це... - Стьопка не знайшла відповідних слів, сердито крокуючи сходами.

-Звикнеш! – долинуло знизу веселе.

-На добраніч! – кинула господиня і грюкнула дверима.

-Блін, ось як це робити? - Степанія підійшла до вікна, сперлася чолом у скло і, дивлячись на місяць, застогнала. Збудження дрібними кроками завойовувало тіло. Поки що тільки дарувало тепло м'язам і поколювало в ступнях і долонях, але це лише початок. Стьопка пам'ятала, як її викручував минулого разу. Тому треба було терміново взяти справу до своїх рук, причому у прямому сенсі.