Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Ліга націй давно перестала існувати, і тепер її розкішні палаци, як старий, так і новий, збудований перед війною, стояли порожні. Під їхніми склепіннями більше не чути було палких дебатів, і пихаті дипломати не переливали з пустого в порожнє, дотримуючись усіх правил риторики…

Але в Женеві, як і раніше, було повно іноземців. Багато американців, багато німців, французів, англійців, італійців і навіть японців. Представники країн Латинської Америки орудували в Швейцарії нібито як кореспонденти різних газет і агентств, існуючих і неіснуючих торгових та фінансових фірм, акціонерних товариств і страхових компаній.

Усі готелі й численні пансіонати були повнісінькі, і Василеві насилу пощастило знайти на одній з тихих вулиць околиці окрему мебльовану квартиру з чотирьох кімнат.

Женева стала центром світового шпигунства, нічим не стримуваної спекуляції. Розвідники різних країн стежили один за одним, на льоту ловили чутки, новини, сенсації, вербували інформаторів і агентів серед дипломатичного й військового персоналу супротивних країн, віднаходили хитромудрі способи зв'язку. Представники фірм і компаній купували й продавали все: стратегічну сировину, рідкісні метали, готові вироби й дефіцитні товари. Агенти країн, що воювали між собою, дуже легко могли купити сталь, нафту, підшипники, стальні канати, навігаційні прилади для літаків, речі широкого вжитку і продукти харчування. Усе це відкрито, на очах у швейцарських властей, які оголосили суворий нейтралітет. Василь чув, як один ділок говорив іншому: «Чому ви дивуєтесь, це ж бізнес! Тут, у Швейцарії, можна купити цілу ескадрилью бойових літаків і скільки хочете далекобійних гармат, — аби гроші!..»

Щоб надійно влаштуватися тут і робити свою корисну справу, Василеві треба було розгорнути досить масштабну комерційну діяльність. Придивившись, зваживши усі можливості, він написав грунтовну доповідну записку Адамсові, де висловив ряд ділових пропозицій. Василь повідомляв, що тут можна, не порушуючи закону про нейтралітет, затвердженого американським сенатом, збувати нафту і нафтопродукти нейтральним країнам і таким, що не воюють, або ж створити дочірню компанію в якійсь латино-американській країні і діяти від її імені.

«Містере Адамсе, ви добре розумієте — торгівля буде й після війни, — писав він, — особливо такими товарами, як нафта і нафтопродукти, без чого не може обійтися в сучасних умовах жодна країна, маленька чи велика. Отже, про закріплення за собою ринків збуту треба думати вже тепер. Навіщо, наприклад, нам втрачати такий вигідний ринок, як іспанський, і не спробувати здобути португальський? Чому б нам не скористатися труднощами англійців і не витіснити Англію з ринків Швеції та Швейцарії? Чекатиму на ваші вказівки. Запевняю, що докладу всіх зусиль, аби сприяти розквіту нашої компанії. Пишу «нашої», бо моя доля тісно пов'язана з долею компанії, яку очолюєте ви, містере Адамсе…»

Не чекаючи відповіді з Нью-Йорка, Василь сповістив Джо Ковачича, що в Женеві, коли діяти кмітливо, наполегливо й енергійно, можна нажити мільйони. «Попросіть свого старого поставляти мені якомога більше чаю, кави, сигарет, згущеного молока, тушкованої свинини, різних ліків. Умови лишаються попередніми — чистий прибуток пополам. Тут немає проблеми валюти — швейцарські марки котируються скрізь. Сподіваюся, ви звернули увагу, що я не пропоную постачати сюди те, що має хоч якесь відношення до війни. Боронь боже! Ми торгуватимемо тільки товарами, які полегшують людям життя — це дуже важливо у наш жорстокий вік…»

Через десять днів Адамс повідомив Василя, що його пропозиції прийнято. Шеф доручив містерові Кочеку організувати відділення компанії у Швейцарії і призначив його уповноваженим із платнею п'ять тисяч доларів на місяць, крім відсотків од реалізації.

Джо Ковачич відповів дуже лаконічною телеграмою: «Ви розумаха, старий дав згоду, незабаром товар надійде. Бажаю успіху».

За останні роки Василь набув досвіду в комерції. Тож і в Женеві легко впорався з організаційними справами. На фасаді його контори вже сяяла вивіска золотом: «Стандард ойл компані», а внизу — «Швейцарське відділення. Торгівля нафтою і нафтопродуктами», і з Америки прибули перші товари, надіслані Кавачичем-старшим. Почалася робота.

Новий, 1941 рік довелося знову зустрічати на чужині й удвох. За десять хвилин дванадцята Василь і Ліза сіли за стіл, налили в келехи шампанського. Василеві дуже хотілося перемкнути радіо на московську хвилю, але це було небезпечно — могли підслухати сусіди. Та все ж він, настроюючи приймач, піймав на кілька секунд Москву, — звідти передавали святковий концерт.

— Спізнилися! — Василь з досади махнув рукою. — Ну, старенька, вип'ємо за Батьківщину, за наш народ, щоб чорні хмари проминули нас… З Новим роком!

— З Новим роком! — Ліза високо піднесла келех з пінявим вином.

Вони не сподівалися, що новий, 1941 рік стане для їхньої Батьківщини початком нечуваних страждань…

До Женеви приїхав оберштурмбанфюрер Отто Лемке, і Василь запросив його до себе в контору. Лемке прийшов у призначений час. Він був у цивільному костюмі й через те втратив половину своєї презентабельності, — інша річ форма есесівця, з черепом на кашкеті!..

Сівши у шкіряне крісло, Лемке важко зітхнув, закурив.

— Ви почали курити? — здивувався Василь.

— Од такого життя не те, що закуриш — завиєш, чого доброго! — відповів він, затягуючись тютюновим димам.

— Що ж вас засмутило? Ви завжди такий бадьорий, життєрадісний і раптом скисли…

— Ах, любий Кочеку. Я приніс вам такі відомості… Дванадцятого грудня фюрер підписав директиву номер двадцять один, названу «Планом Барбаросса»… Здається, я мав нагоду говорити вам, що спочатку він фігурував під шифром «План Отто».

— Що це за директива, підписана фюрером? — запитав Василь.

— Скажу відверто… Все це настільки важливо, що, коли б я розповів про це росіянам, вони озолотили б мене. Але я, Отто Лемке, не хочу мати ніяких справ із комуністами! Та й вам задарма давати ці відомості не збираюся. Одне слово, з вас, як з давнього знайомого, візьму тільки п'ять тисяч доларів. Згодні?

— Згоден, якщо відомості справді того варті!..

— Ще б пак! За цією директивою генеральний штаб має розробити план нападу на Радянську Росію. Копію директиви дістати не пощастило, хоч я її читав і навіть устиг переписати початок. Ось він. — Есесівець витяг із портмоне аркуш паперу, складений учетверо, розгорнув. — «Німецькі збройні сили повинні бути готові ще до закінчення війни проти Англії розбити в навальному поході Радянську