read-books.club » Сучасна проза » Оголений нерв 📚 - Українською

Читати книгу - "Оголений нерв"

137
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оголений нерв" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 115 116 117 ... 150
Перейти на сторінку:
телефону зі знайомими, з дівчиною все одно не було зв’язку, і Геннадій розхвилювався. Залишалося тільки піти до Улі додому і дізнатися, що з нею трапилося. Дорогою він втішав себе надією, що дівчина змінила оператора і забула про це сповістити. Але чим ближче підходив до її будинку, тим тривожніше ставало на душі. Сходи на четвертий поверх будинку Геннадій здолав за мить і, захеканий, подзвонив у двері. Йому довго не відчиняли, хоча в квартирі було чути шарудіння.

— Улянко, це я, Геник, — озвався він і почув клацання замка.

Уля прочинила двері і мовчки пішла до кімнати.

— Я тобі телефоную, а з тобою нема зв’язку, — сказав Геннадій, рушаючи за дівчиною. — Мобільний зламався?

Уля сіла на диванчик спиною до Геннадія і задивилася у вікно.

— Ні, — промовила стиха, — я сама зламалася.

— Ти можеш пояснити, що трапилося? — спитав Геннадій, сідаючи поруч.

— Лугандія, — тихо, але з болем і відчаєм сказала дівчина.

Геннадій вловив інтонацію цього кодового слова — у дівчини біда. Він обережно взяв її за худенькі плечі і повернув до себе. Уля по-хлопчачому струснула головою, відкидаючи неслухняного чуба назад, і Геннадій побачив синці на обличчі й велику гематому на лобі.

— Хто? — спитав він.

— Чоловік у балаклаві з малюнком змія, — відповіла дівчина і опустила голову.

— За що?!

— Є речі, які… я не можу тобі сказати.

Уля нахилила голову ще нижче, і на руку хлопця впала крапля з її очей. Геннадій підвів її голову, зазирнув до синіх зіниць — очі стражденні, змучені, наповнені болем. Дівчина намагалася стримати себе, але зрадливі сльози горохом покотилися з василькових очей. Геннадій обняв її, і Уля, впавши йому на груди, невтішно розплакалася. Він погладжував її коротке волосся, а вона довго плакала, аж поки почала по-дитячому схлипувати.

— Улянко, можеш мені довіритися. Змій тебе скривдив — це зрозуміло. Але за що? — спитав Геннадій, не послаблюючи обійми.

Йому було дивно і незручно від її сліз. Усі хлопці звикли бачити в ній друга, сильного, вольового. Уля завжди робила з ними все нарівні, ніколи ні на що не скаржилася, не нила, не плакала, і все це ними сприймалося як закономірність. А зараз жіночі сльози як прояв слабкості, але чомусь чи не вперше виникло бажання бачити її слабкою і жіночною, щоб можна було притиснути до себе і захистити.

— Що він зробив з тобою? — знову спитав Геннадій. — Скажи мені, і я… Я не знаю, що зроблю з тим тупим виродком!

Уля лише похитала головою і пригорнулася до Геннадія, як кошеня.

— Це ти тупий, сліпий і бездушний! — раптом вигукнула вона крізь сльози, які знову потоком полилися з її очей. — Як можна бути таким сліпцем?! Це тебе треба вбити! Стільки років випробувати моє терпіння і нічого не бачити!

— Що… ти маєш на увазі? — розгубився Геннадій.

— Що я тебе кохаю! — ридаючи випалила дівчина. — Такого телепня, дурня, сліпця!

— Я… Я не… — закліпав очима геть ошелешений хлопець.

— Що ти мекаєш, як вівця?! Невже нічого не помічав? Заради тебе я була з хлопцями, робила все разом з вами, боячись, що мене проженете і я не зможу бути поруч з тобою, бачити тебе, чути твій голос! Що ще я мала зробити, щоб ти мене помітив?

— Не плач, я поруч, я з тобою, — промовив Геннадій, обіймаючи дівчину міцніше.

— Ти навіть не поцікавився, чому в мене нема хлопця! — дорікнула Уля. — Бачив у мені таку собі пацанку, у якої нема серця?

— Я питав себе про це.

— Питав! І яку отримав відповідь?

— Не знаю, — пролопотів розгублено.

— А те, що мені майже двадцять два роки і я не знала чоловіка, ти це знав? Не знав, звичайно! Навіщо тобі думати про те, що якась напівдівчина берегла себе для якогось дурня, який спить із дівчатами? Як там Оксана? Куди мені до неї!

— Я вже не з нею, я з тобою зараз і буду надалі.

— Уже не будеш! Я нікому тепер не потрібна — Змій зґвалтував мене, тож ти спізнився на одну добу. Що? — дівчина різко відштовхнула Геннадія від себе, подивилася йому у вічі. — Тепер хочеш мене таку, з розпухлими червоними очима і сплюндровану іншим?!

Він хотів обняти Уляну, але вона сказала крізь сльози:

— Йди зараз геть, мені потрібно побути на самоті.

— Улянко, я не можу… — почав був Геннадій, але Уля його зупинила:

— Йди вже! Я не можу тепер дивитися тобі в очі.

Тоді хлопець схопив її за худенькі плечі, притис до себе і міцно обхопив тремтяче тіло дівчини. Уля пручалася, як пташка у клітці, намагаючись вирватися, але Геннадій тримав її ще міцніше. Поступово її пориви звільнитися ставали слабшими, ніби останні сили покидали тіло, змусивши його змиритися з долею, і Улянка згорнулася клубочком, намагаючись сховатися від несправедливого світу в обіймах коханого, розтанути, розчинитися в них. Геннадій відчув, як дівчина почала плакати. Уля стала схожа на маленьке побите цуценя, яке жалібно скавчить і вже не сподівається ні на що, крім обіймів теплих турботливих рук. Вона не мала надії, що хлопець тепер залишиться з нею, навпаки, дівчина гадала, що, розкривши душу, поставила крапку на своїх надіях. Але саме зараз їй чи не вперше в житті було так боляче і так нестерпно хотілося вилити весь біль слізьми в його обіймах.

Геннадій притискав до себе дівчину і не знаходив слів утіхи. З Оксанкою було набагато простіше. В істеричних поривах вона могла розплакатися, але натяк на щось матеріальне, яке можна покласти у гаманець або надягти на палець, її одразу втішав. Він відчував, як мокріє на грудях сорочка від сліз Улі і починає пекти болем десь всередині. У голові вмить промайнуло життя від їхнього знайомства: худий підліток неподалік їхньої компанії, який незграбно намагається підпалити цигарку; тир, коли Уля вперше дала їм усім фору; її тремтливі чорні вії, погляд, який ховала від нього, щоб не видати свої почуття, і рум’янець після дружнього поцілунку в щічку. «Все буде добре», — повторював він, ніби не існувало більше слів утіхи, а сам картав себе за власну сліпоту. Скільки сліз пролила закохана дівчина ночами в подушку? Чи плакала взагалі? Вона сильна, терпляча, добра. Саме за

1 ... 115 116 117 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголений нерв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оголений нерв"