Читати книгу - "Рембо"

Хотілося відсапатися, але він побоювався, що може зійти друга лавина, тому зупинився лише тоді, коли вони добралися де, перевалу. Тут він звалився на сніг поруч із Мусою.

Афганець щось пробурмотів.

Не чую, — сказав Рембо. Підсунувся ближче. Муса повторив, і він цього разу почув.

Так, — сказав Рембо, — ми за два кроки від раю.

Мішель наблизилася до них нетвердою ходою.

Як ти? — стурбовано запитав Рембо.

Вона підтримувала лівою рукою праву та стогнала.

Мене звалив кінь.

А що з твоєю рукою?

Думаю, я її зламала.

Рембо охопило почуття безвихідності. Таке вже не під силу винести.

Але він не мав права впадати у відчай.

Рембо змусив себе встати на ноги, відірвав шматок від ковдри й обмотав нею поранену ногу Муси. Потім зняв з його пояса ніж. Зафіксував джгут. Кровотеча припинилася.

«Траутмен» — обпекла думка.

Я зараз повернуся.

Рембо встав, і перед очима все поплило. На якийсь момент він навіть знепритомнів, але зібрався, кинувся слідами коня, який тягнув носилки. Цей проклятий кінь міг звалитися в прірву разом із носилками…

Він знайшов носилки через п’ятдесят метрів нижче схилом. Коня поблизу не було.

Носилки при падінні перевернулися. Під ними, обличчям у снігу, лежав Траутмен.

Рембо заричав. Він одним ривком перевернув носилки. Траутмен був прив’язаний до них мотузкою. Обличчя й чоло Траутмена були в снігу. З правого боку сніг став червоним. Відновилася кровотеча!

Обліплені снігом повіки Траутмена здригнулися.

Рембо обережно змахнув з його обличчя сніг, очистив рот і ніздрі.

Полковнику, потерпіть ще трохи! Не помирайте! Незабаром ви будете внизу, у теплі!

Рембо кинувся нагору. Справа він побачив якусь тінь. Кінь. Той, на якому їхала Мішель. Він обережно наблизився до нього, схопив повід і повів за собою.

Мішель сиділа на снігу поруч із Мусою, тримаючись за свою праву руку. Навіть при світлі місяця було видно, яка вона бліда.

Мусо, ти зможеш їхати верхи? — запитав Рембо.

Муса відкрив очі.

Зроблю все, що в моїх силах.

Рембо відірвав від своєї ковдри ще одну смугу, зробив із неї пов’язку, яку надяг на шию Мішель.

Зможеш іти? — запитав він у неї.

Ти чув, що сказав Муса. Я теж зроблю все можливе.

Рембо поцілував її в щоку.

Він прорізав у попоні дірки для ручок носилок.

Приведи коня, — попросив він Мішель.

Рембо переніс Мусу до того місця, де залишив носилки. Піднявши їх, уставив ручки в пророблені отвори, закріпив. Потім допоміг Мусі сісти на коня. Муса зойкнув. Рембо боявся, як би Муса не знепритомнів. Але Муса швидко отямився.

Поїхали, — сказав він.

Мішель узяла коня за вуздечку, Рембо підняв край носилок, і вони пішли вниз. Рембо з тривогою дивився на залите кров’ю чоло Траутмена. Його захлиснула хвиля гніву. «Уперше в житті, — думав він, — мій гнів викликаний моїм безсиллям». Тут він зрозумів, що плаче.

РОЗДІЛ 7

Полковник Зейсан прокинувся від світла, яке било в очі. Хтось тряс його за плече.

У чому справа? — запитав він.

Ви наказали повідомити вам, якщо пости помітять пересування моджахедів.

Зейсан підхопився. Він спав у відсіку для солдатів в одній із БМП.

А що, розвідники помітили пересування моджахедів?

Не зовсім так… — вимовив офіцер зв’язку.

Не зовсім так? Що це значить? Ти не мав права будити мене, поки…

Один зі спостережних пунктів не вийшов на зв’язок у зазначений час. Я не можу зв’язатися з ними по рації. Пост знаходилася на схилі гори зі східного боку. Дозорці з БМП повідомили, що в тому напрямку загоном вершників протоптана стежка. Вона йде вбік перевалу, поблизу посту.

Зейсан потягнувся.

Покажи на карті.

Офіцер зв’язку пройшов у носову частину БМП і повернувся з картою. Розправив її га вказав на потрібний район.

Тут знаходиться перевал, за підступами до якого стежили наші розвідники, — сказав він. — Ось, приблизно за півкілометра вправо — сліди, про які я вам говорив. Вони ведуть до іншого перевалу.

Зейсан уважно вивчав карту.

Обидва перевали ведуть у ту саму долину, — його палець указав на лінію вздовж вузької долини, — на дальньому кінці якої є один-єдиний вихід. Якщо вони подолали перевал, то куди вони йдуть?

У Пакистан.

Зейсан кинувся до виходу.

Зв’яжися з вертольотами. Передай, щоб третя частина машин негайно летіла туди. Нехай команди БМП готуються до перекидання в цю долину. До східного перевалу. Якщо я зможу вчасно їх блокувати, моджахеди опиняться в пастці.

РОЗДІЛ 8

Мосаад вів свій загін, орієнтуючись по зірках. Круті схили вузької долини густо поросли лісом, але на дні дерев не було, а лише росла трава, тому Мосаад почувався беззахисним навіть у темряві. Він нервував і весь час підганяв своїх людей.

І все-таки загін просувався досить швидко. Люди не стали робити. привалу для молитви, вони все йшли і йшли, навіть коли опинилися високо в горах. Аллах зрозуміє та пробачить Мосаада. Вони молилися в серцях. Ми не могли зупинитися, щоб помолитися вголос. Потрібно втекти від цих вертольотів. Ми зобов’язані вижити й продовжити цю священну війну в ім’я Аллаха. Величезний місяць, дар Всевишнього, освітлював людям Мосаада дорогу, щоб вони могли йти швидше.

Діти молилися за батьків, мулла — за поранених.

Перехід, на який звичайно пішло б два дні, якщо зупинятися для молитов, їжі та відпочинку, буде здійснено за півдня й одну ніч.

Долина піднімалася вгору. Досягши узлісся, Мосаад відшукав звірину стежку та скомандував людям вишикуватися за ним по одному. Коли вони вступили в ліс, гори спереду вже сіяли в перших променях світанку. Незабаром Мосаад виїхав на галявину, перетнув струмок і знову заїхав у ліс. Схил став крутішим. Вершини гір уже були добре освітлені, але у лісі все ще панувала пітьма. Тепер дерева стали нижчими, і вони побачили стежку. Це була дорога в Пакистан.

Як тільки стомлені люди ступили на цю стежку, Мосаад почув далекий звук, що поступово переходив у ревіння безлічі моторів та гвинтів.

Вертольоти! Вони нас знайшли!

Мосаад наказав своїм людям іти вперед і якомога швидше.

Вертольоти, схоже, знаходилися десь у районі струмка на краю долини. Він обернувся, намагаючись хоч що-небудь побачити в суцільній пітьмі. Прожектори то спалахували, то гаснули. Спалахи — і знову пітьма, ще густіша, ніж до цього. Світло, відбите землею, підсвічувало знизу обриси гігантських птахів. Під кожним вертольотом висіло, гойдаючись, щось велике й незрозуміле.

Мосаад не знав точно, що це, але коли стало світліше, усе зрозумів. Він пришпорив коня та змусив