Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

Одного дня містер Доуерті, як завжди, зараз же після сніданку, надів капелюха і попростував до дверей. Він уже взявся був за ручку, як раптом почув жінчин голос.

— Джиме, — твердо сказала вона, — я хочу, щоб ти запросив мене сьогодні куди-небудь пообідати. От уже три роки, як ти нікуди зі мною не ходив.

“Великий Джим” остовпів з дива. Ніколи ще вона не зверталась до нього з таким проханням. Це мало принадність новизни. А який же спортсмен не любить її.

— Гаразд, — сказав він. — Тільки коли я прийду о сьомій, будь готова. І щоб не було цих “почекай хвилинку”, себто годину або дві. Чуєш, Делі?

— Я буду готова, — спокійно відповіла дружина.

Рівно о сьомій, вона сходила по кам’яних східцях на вулицю, що нагадувала Помпею. На ній була вечірня сукня з матерії, яку могли виткати лише павуки, а викрасив її, очевидно, вечірній присмерк. На плечі було накинуте легке пальто з багатьма чарівно-непотрібними пелеринками і принаднонекорисними стрічками. Гарне пір’ячко — гарна й пташечка; ця приказка повинна звучати, як закид для тих чоловіків, що відмовляються давати свій заробіток для удосконалення промисловості, що обробляє страусове пір’я.

“Великий Джим” Доуерті був збитий з пантелику. Поруч себе він бачив якусь незнайому істоту. Він пригадував те скромне пір’я, що його звичайно носила ця райська пташка в своїй клітці, і це нове бентежило його. Зараз, правда, вона нагадувала йому ту саму Делію Каллен, з якою він одружився чотири роки тому. І якось соромливо і трохи незграбно ступав він праворуч неї.

— По обіді я проведу тебе додому, Делі, — сказав містер Доуерті, — а сам піду з хлопцями до Зельцера. Можеш сьогодні гульнути, Делі. Я вчора виграв на Анаконді. Так що можеш замовляти все, що хочеш.

Містер Доуерті збирався пообідати з своєю незвичайною компаньйонкою скромно і непомітно. Догоджувати дружині в його колі вважалося за непрощенну легкодухість. Якщо хто-небудь з його товаришів з треку, більярду або тоталізатора і мав дружину, то ніколи не скаржився на це привселюдно. Тут недалеко від широкого, залитого ярким світлом проспекту, на бічних вулицях було чимало скромних ресторанів, і до одного з них він збирався повести дружину, щоб усе було, як кажуть, тишком-нишком.

Але дорогою містер Доуерті передумав. Він увесь час крадькома скидав оком на свою привабливу супутницю і прийшов до висновку, що вона не яка-небудь шкапа. Тоді він вирішив попарадувати з нею перед кафе Зельцера, де в цей час звичайно збиралися його приятелі-спортсмени, щоб полупати очима на прохожих. Так, обідати він поведе її до Гуілі, найшикарнішого ресторану на весь район.

У Зельцера, як завжди, на своєму посту вже сиділа ціла компанія чисто виголених джентльменів, і, коли містер Доуерті й його перетворена Делія проходили мимо, вони витріщились на них з неймовірним здивуванням і раптом зняли капелюхи — річ так само незвичайна, як і те, що їм сьогодні підніс “Великий Джим”. На безстрасному обличчі цього останнього промайнуло щось подібне до тріумфу, — якийсь ледве помітний порух, що нагадував трохи той, що з’являвся у “Великого Джима”, коли він бачив у себе на руках гарну карту.

У Гуілі панувала жвавість. Електричне світло було ярке, яким воно й повинно бути. Скатерки, серветки, посуд і квіти теж похвально виконували свої обов’язки. Публіки було багато, всі були гарно вдягнені і веселі.

Офіціант, без особливої рабської упадливості, провів “Великого Джима” та його дружину до одного з столиків.

— Вибирай з цього меню все, що хочеш, Делі,— сказав “Великий Джим”. — Сьогодні твоє свято. А ми, здається, й справді засиділися на домашніх харчах.

Дружина “Великого Джима” замовила обід. Він уже дивився на неї з пошаною. Вона відзначила й трюфелі, а він і не підозрював, що вона знає, що це таке. Вино вона теж вибрала відповідне і якраз таке, як він любить. Тепер він дивився на неї не без захоплення.

Вона ж уся сяяла тим невинним захватом, що дає жінці вдоволене почуття самоповаги. Вона з піднесенням і радістю оповідала йому про всяку всячину, і поступово на її прозоро-блідих від затворницького життя лицях з’явився ніжний рум’янець. “Великий Джим” оглянув зал і найшов, що там не було жінки, гарнішої за неї. І коли він згадав про те, що цілих три роки продержав її замкнуту в чотирьох стінах і не чув від неї жодної скарги, він аж зашарівся від сорому, бо його credo гравця було завжди грати чесно.

Але діло дійшло до трьох чвертів свого напруження, коли до їхнього столика підійшов високошановний Петрік Корріген, лідер району Доуерті і його приятель. Високошановний Петрік Корріген був людина благородна як на словах, так і на ділі. Що ж до того, як він повівся з компанією “Бларні Стон”, то, звичайно, він покрив би ті величезні втрати, що вона потерпіла через порушення договору, якби “Бларні Стон” вважала за зручне позивати високошановного Петріка.

— Здорово, Джиммі, друзяко! — вигукнув він, плескаючи Доуерті по плечі, і, сяючи як сонце в полудень, глянув на Делію.

— Високошановний містер Корріген — місіс Доуерті, — познайомив їх “Великий Джим”.

Високошановний Петрік пустив цілий фонтан красномовности й захоплення. Він звелів офіціанту принести йому стільця, присів до їхнього столу, і чарки знов наповнились.

— Ах ти, старий шалапут, — посварився він пальцем на “Великого Джима”. — Так довго ховати від нас місіс Доуерті.

“Великий Джим” Доуерті, що взагалі ніколи не відзначався особливою балакучістю, тепер зовсім занімів і дивився як його дружина, та сама дружина, з якою він цілі три роки обідав удома, розцвітала на його очах, як якась чарівна квітка.

Жвава, дотепна, чарівна, вона легко й спритно відбивала словесну атаку досвідченого в цій справі високошановного Петріка, і він незабаром відчув себе враженим, переможеним, зачарованим. Вона розгорнула свої пелюстки, що так довго були згорнені, і вся кімната обернулась у квітучий сад. Вони пробували затягнути в розмову “Великого Джима”, але в нього не було слів.

Але от у кімнату ввійшла ціла компанія політиків і славних хлопців, що живуть лише спортом. Побачивши “Великого Джима” і лідера, вони підійшли до них, і їх теж познайомили з місіс Доуерті. І