Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

О. Осецький (1873—1936 рр.). Суспільне надбання

Єдине, чого не передбачили цитовані правила, так це зради командувача Корпусу охорони залізничних шляхів, колишнього гвардійського російського генерала, героя Першої світової війни (7 бойових орденів, Золота Георгієвська зброя «За хоробрість») Олександра Осецького, який тими самими днями разом із Винниченком, Шаповалом та іншими добродіями розробляв план націонал-соціалістичного антигетьманського по­встання.

Але це все — якісна, так би мовити, сторона питання. Не менш, якщо не найбільш важливим є питання: а яким, власне, був теоретичний та практично можливий обсяг людського ресурсу, на який могли розраховувати творці гетьманської армії? Відповіді на це питання в сучасній літературі, присвяченій долі Української Держави, годі й шукати — попри те, що ці відповіді були сформульовані ще до початку Другої світової війни. Зробив це такий собі генерал-лейтенант Головін.

Хто такий генерал Головін?

Ніколай Ніколайович Головін народився в Москві в родині генерала від інфантерії. Випускник Пажеського корпусу (1894 р.), Миколаївської академії Генерального штабу (1900 р. по 1-му розряду). Служив на стройових та штабних гвардійських та армійських посадах. У 1905—1907 рр. секретар Товариства ревнителів військових знань. 1907 р. захистив дисер­тацію на тему «Дослідження бою. Дослідження діяльності та якості людини як бійця». У 1908—1909 рр. — екстраординарний професор Миколаївської академії Генерального штабу. В 1909 р. проходив стажування у Французькій військовій академії. 1909 р. захистив дисертацію на звання ординарного професора Миколаївської академії, ординарний професор її (1909—1914 рр.). У 1914 р. — командир лейб-гвардії Гродненського гусарського полку. З листопада 1914 р. — генерал-квартир­мейстер 9-ї армії. З жовтня 1915 р. — в. о. начальника штабу 7-ї армії. З квітня 1917 р. — в. о. начальника штабу помічника Головнокомандувача військами Румунського фронту. Обраний начальником Миколаївської військової академії (призначення заблоковане особисто Керенським). З серпня 1917 р. — генерал-лейтенант. Після більшовицького перевороту — у розпорядженні начальника Всеросійського головного штабу, відрахований в червні 1918 р. Переїхав до Києва, вступив до армії УД. 2-й квартирмейстер Генерального штабу, один з авторів створення Збройних сил УД. Генеральний значковий Генерального штабу, голова Військово-історичної комісії по збору та вивченню документів по Південно-Західному та Румунському фронтах. Після націонал-соціалістичного перевороту вступив до Добровольчої армії. У грудні 1918 р. призначений помічником з військових питань офіційного представника керівників «Білого» руху на Версальській конференції. Влітку 1919 р. — начальник штабу адмірала О. Колчака. У жовтні 1920 р. внаслідок отриманого під час Першої світової війни поранення евакуйований до Токіо. В 1926—1940 рр. — офіційний представник Гуверівського інституту війни, революції та миру в Європі. Під час Другої світової війни брав участь у формуванні «Русской освободительной армии». Помер і похований в Парижі.

Н. Головін (1875—1944 рр.). Суспільне надбання

Нагороди: Св. Станіслава III, II та I ст. (1904, 1912, 1915), Св. Анни III, II та I ст. (1906, 1915, 1916), Св. Георгія IV ст. (1916), Золота Георгіївська зброя «За хоробрість» (1915).

Автор численних праць з військової історії та військового будів­ництва[189].

Що з’ясував генерал Головін?

Перебуваючи на еміграції, генерал Головін з’ясував багато цікавих речей.

У даній розвідці наведемо лише декілька марудних, але критично необхідних для розуміння цифр.

Люди. Станом на 1 жовтня 1917 р. до лав Збройних сил Російської держави було мобілізовано 15 378 000 осіб, з яких:

— молодше 20 років — 2 500 000 (16%),

— 20—29 років — 7 600 000 (49%),

— 30—39 років — 4 600 000 (30%),

— 40 років і старші — 800 000 (5%).

При цьому з території шести південно-західних губерній, по яких наведено дані, до війська забрали:

— Волинська — 12,1% до всього населення (або 24,1% до числа всіх чоловіків),

— Катеринославська — відповідно 8,4% (17,7%),

— Київська — 12,2% (24,7%),

— Полтавська — 12% (23,8%),

— Харківська — 11,7% (23%),

— Чернігівська — 12,4% (24,7%).

З числа мобілізованих від 1 серпня 1914 р. по лютий 1917 р. дезертирувало більше 195 000 осіб, а після лютого 1917 р. — ще 170 000 осіб. У сумі це дає 365 000 здорових мужчин, для яких повернення до старих порядків означало якщо не розстріл, то, як мінімум, багаторічну каторгу.

Висловимо обережне припущення: саме ці особи, які, як ніхто інший, були зацікавлені у знищенні правової держави, і сформували ударні загони «революції» — чи то більшовицької інтернаціональної, чи то «української» націонал-соціалістичної.

Генерал Головін навів такі цифри: втрати російської армії вбитими склали 511 068 осіб, померлими — 35 185, пораненими — 2 830 262, безвісти зниклих було 1 963 278. Загалом — 5 339 793.

Підрахунки, наведені у виданні «Россия в мировой войне 1914—1918 гг. (М., 1925 р.), зроблені відділом військової статистики ЦСУ, відрізняються від вищенаведених:

— убитих — 626 440,

— померлих від ран — 17 174,

— поранених — 2 754 202,

— безвісти зниклих та полонених — 3 638 271 особа.

Загалом — 7 036 087.

Ще один підрахунок, зроблений Генеральним штабом Російської імператорської армії, дав:

— вбитими — 312 768,

— померлих від ран — 4 967,

— поранених — 1 537 844,

— безвісти зниклих — 503 599, полонених — 1 043 299.

Загалом — 3 402 495 осіб.

Ще декілька нудних цифр. Дані одноденного перепису, проведеного за 20 квітня 1917 р., зафіксували в лавах російської армії 9 050 924 особи, в т. ч. допоміжного персоналу — 2 200 000.

Станом на 1 листопада 1917 р. було:

— мобілізовано до лав Збройних сил — 15,5 млн,

— в Діючій армії — 5,9 млн,

— вбитих — 1,3 млн,

— тих, що законно не повернулися, поранених та хворих — 2,15 млн,

— полонених — 2,417 млн,

— зареєстрованих дезертирів — 365 тис.,

— звільнених з військової служби — 350 тис.,

— в запасних частинах внутрішніх округів — 1,1 млн,

— в установах військового міністерства — 400 тис.[190].

Озброєння. Станом на 1 серпня 1914 р. армія мала в своєму розпорядженні 4 млн 652 тис. гвинтівок, вироблено після початку війни — 3 млн 579 тис., захоплено у ворога — близько 700 тис., закуплено за кордоном — 2 млн 434 тис., загалом — 11 млн 365 тис.

Кулеметів на 1 серпня 1914 р. було на озброєнні 4152, виготовлено під час війни — 27 476, закуплено за кордоном — 42 318, захоплено у ворога — близько 2000, загалом — 75 946.

Патронів вироблено за роки війни 2 446 000 000.

Гармати: 3-дюймові — 12 715, польові гаубиці 4,5 дюйма — 1694, гаубиці 6-дюймові — 231, дальнобійні гармати — 224, важка артилерія — 147 одиниць[191].

Офіцерський корпус. Неспростовані до сьогодні дані, показують: станом на 1 березня 1917 р. в російській Діючій армії нараховувалося за списками 190 623 офіцери (в т. ч. в строю та відпустках 128 206, а станом на 25 жовтня — 157 884, в т. ч. 127 508 — у стройових частинах. По фронтах вони розподілялися так:

Північний фронт — 32 216 (станом на 25 жовтня — 27 390),

Західний — 39 104 (станом на 25 жовтня — 28 206),

Південно-Західний — 63 293 (станом на 25 жовтня — 43 207),

Румунський — 43 114 (станом на 25 жовтня — 42 116),

Кавказький — 12 896 (станом на 25 жовтня — 15 837).

У підпорядкуванні начальника сухопутних військ Чорноморського флоту — 1017 (станом на 25 жовтня 1917 р.)[192].

Побіжний погляд на ці цифри засвідчує явну аномалію: якщо за 8 місяців 1917 р. зі строю у