read-books.club » Детективи » Убивчий білий, Джоан Роулінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Убивчий білий" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 114 115 116 ... 173
Перейти на сторінку:
були чудові миті разом...

— Нагадай мені котрі.

— Та ніч у човні Бенджі в Маленькій Франції...

— ...на твоє тридцятиліття? Різдво у Корнволлі? Оце повеселилися, нічого сказати.

Шарлоттина рука лягла на живіт. Страйкові здалося, що він бачить рух під тонкою футболкою, і знову подумалося, що в її тілі перебуває щось чужинне, нелюдське.

— Шістнадцять років то разом, то порізно. Я віддавав тобі найкраще, що мав, але тобі було замало,— мовив Страйк.— Настає мить, коли вже не намагаєшся врятувати людину, яка тягне себе за собою на дно.

— Ой, та ну,— сказала вона, і раптом вразлива, уражена відчаєм Шарлотта зникла, і постала міцна, розумна жінка з холодними очима.— Ти не хотів мене врятувати, Блуї. Ти хотів мене розгадати. То відмінні речі.

Страйк зрадів появі іншої Шарлотти, яку знав незгірше за Шарлотту вразливу, але набагато менше боявся скривдити.

— Я тобі тепер подобаюся, бо став знаменитим, а ти вийшла за чмо.

Шарлотта прийняла удар, не змигнувши оком. Її обличчя трохи порожевіло. Шарлотта завжди любила бійку.

— Ти такий передбачуваний. Я так і знала, що ти скажеш, що я повернулася, бо ти знаменитий.

— Ну, ти завжди повертаєшся туди, де драма, Шарлотто,— відповів Страйк.— Я наче пригадую, що минулий раз був, коли мені відірвало ногу.

— Ах ти ж покидьок,— з холодною усмішкою мовила Шарлотта.— Ось як ти пояснюєш те, що я місяцями дбала про тебе?

Задзвонив мобільний: Робін.

— Привіт,— відповів Страйк, відвернувшись від Шарлотти до вікна.— Як справи?

— Здоров, дзвоню сказати, що сьо’дні не вийде,— відповіла Робін зі значно помітнішим йоркширським акцентом, ніж зазвичай.— Іду з подругою на вечірку.

— Я так розумію, Флік тебе чує? — спитав Страйк.

— Так подзвони своїй жінці, коли тобі самотньо,— відповіла Робін.

— Так і зроблю,— розвеселився Страйк попри те, що з того боку столика на нього холодно дивилася Шарлотта.— Треба на тебе покричати? Щоб вийшло природніше?

— Нє, в сраку йди,— відповіла Робін і повісила слухавку.

— Хто то був? — спитала Шарлотта, мружачи очі.

— Мушу йти,— сказав Страйк, ховаючи мобільний у кишеню і тягнучись по ціпок, який упав, поки вони з Шарлоттою сварилися. Зрозумівши, що він робить, Шарлотта нахилилася і подала йому ціпок сама.

— А де тростина, що я тобі подарувала? — спитала вона.— Ротангова?

— Ти ж її лишила собі.

— А цю тобі хто купив? Робін?

Шарлотта сипала параноїдальними, часто дикими обвинуваченнями, але час до часу її здогади були на диво точні.

— Власне, купила,— відповів Страйк і миттю про це пошкодував. Він вступив у Шарлоттину гру, й одразу з’явилася третя Шарлотта — не вразлива, не холодна, а відчайдушно чесна.

— Я витримую цю вагітність тільки завдяки думці, що коли вони народяться, я зможу піти.

— Ти плануєш покинути своїх дітей, щойно вони вийдуть з твого черева?

— Буду в пастці ще три місяці. Вони всі так сильно хочуть хлопчика, що очей з мене не зводять. Та щойно я народжу, все зміниться. Я зможу піти. Нам обом відомо, що матір з мене буде кепська. Хай краще лишаються з Россами. Мати Яго уже лаштується взяти їх за приймаків.

Страйк простягнув руку, вимагаючи свій ціпок. Шарлотта завагалася, але віддала. Страйк підвівся.

— Переказуй вітання Амелії.

— Вона не прийде. Я збрехала. Я знала, що ти будеш у Генрі. Я вчора була в нього на приватному показі, й він сказав, що має з тобою зустріч.

— Прощавай, Шарлотта.

— Хіба ти не хотів почути наперед, що я хочу тебе повернути?

— Ти мені не потрібна,— відповів Страйк, дивлячись на неї згори вниз.

— Не дури дурисвіта, Блуї.

Страйк покульгав до виходу під поглядами офіціантів, які ніби вже всі знали про його грубе обходження з їхнім колегою. Простуючи вже вулицею, Страйк ніби відчував за собою гонитву, немов Шарлотта послала слідом сукуба, який стежитиме за ним аж до нової зустрічі.

51

Позбав мене одного-двох ідеалів.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

— Тобі промили мізки, щоб ти в це вірила,— заявив анархіст.— Ти ще маєш звикнути до ідеї світу без лідерів. Де жоден окремий індивід має не більше влади, ніж будь-який інший.

— Ага,— відповіла Робін.— Тобто ти зроду не голосував?

«Герцог Веллінгтон» у Гекні був переповнений цього суботнього вечора, але темрява була ще тепла, тож з десяток друзів і товаришів Флік за «ОПОРОМ» залюбки розмістилося просто на тротуарі Боллз-Понд-роуд і пило собі, щоб далі повернутися до оселі Флік вечіркувати. Багато хто мав пакети з дешевим вином і пивом.

Анархіст засміявся і похитав головою. Він був жилавий, білявий, з дредами і рясним пірсингом, і Робін подумала, що бачила його серед учасників бійки у вечір параолімпійського прийому. Він уже продемонстрував їй мокру грудку канабісу, який приніс задля загального задоволення. Робін, чиє знайомство з наркотиками обмежувалося кількома затяжками з бонгу в недовгі університетські роки, зобразила обізнану зацікавленість.

— Ти така наївна! — заявив анархіст тепер.— Голосування — складова частина оборудки під назвою «демократія»! Безглуздий ритуал, щоб запевнити маси, ніби вони мають голос, уплив! То просто угода про поділ влади між червоними і синіми торі!

— А яка тоді відповідь, коли не голосувати? — спитала Робін, тримаючись за пиво, яке ледь надпила.

— Організація громад, спротив, масові протести,— відповів анархіст.

— А хто зорганізує?

— Самі громади. Тобі тупо промили мізки,— повторив анархіст, пом’якшивши грубість цього твердження усмішкою, бо йоркширська соціалістка Боббі Канліфф подобалася йому своєю прямотою,— щоб ти думала, ніби потрібні лідери, але люди все можуть зробити самі, щойно прокинуться.

— А хто ж їх збудить?

— Активісти,— відповів він, поплескавши себе по грудях,— які не хочуть грошей чи влади, які бажають надихнути людей, а не контролювати. Розумієш, навіть профспілки... не ображайся,— додав він, бо знав, що батько Боббі Канліфф був членом профспілки,— то теж владні структури, й лідери починають наслідувати начальників...

— Що ти, Боббі? — спитала Флік, проштовхуючись до неї крізь натовп.— За хвилину вже підемо, останні скупилися. Про що ти їй тут торочиш, Альфе? — спитала вона з тінню тривоги.

За довгу суботу у крамниці прикрас, протягом якої вони обмінювалися численними зізнаннями зі своїх особистих життів (у випадку Робін то все була суцільна вигадка), Флік так полюбила Боббі Канліфф, що сама почала говорити з легеньким натяком

1 ... 114 115 116 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивчий білий, Джоан Роулінг"