Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

— Не будь йолопом. Лише тому, що цицьки для тебе то цілий світ і…

— Не варто огризатися, дитино. Він непоганий хлопак.

— Розмову завершено.

Бадзі гиготнув.

— Добре. Не лізу. Просто скажи мені ось що. Ти була б тут без нього?

— Чи сиділа б я в таборі біля Мужвею?

— Воювала б у цій війні, — пояснив він. — Служила б під орудою його батька.

— Я служу Республіці.

— Як скажеш, — промовив він, але з виразу його очей Жинь бачила, що він заледве їй повірив.

— А чому ти досі тут? — запитала вона. — Я про те, що якщо ти такий скептик, якщо в тобі немає відданості Республіці і якщо лише боги знають, як Цике досі ще вціліли, то чому ти просто не втік?

На якусь мить Бадзі спохмурнів. Він ніколи не був таким серйозним і завжди лишався дуже неординарним, а ще відпускав нескінченні брудні жартики та непристойні коментарі. Жинь ніколи не завдавала собі клопоту роздумами, що може за цим критися.

— Я про це думав, — сказав він після паузи. — Ми з Суні думали. Перед тим, як ти повернулася, ми обоє всерйоз замислювалися про те, щоб злитися.

— Але?

— Але тоді нам нічим було б зайнятися. Упевнений, ти зрозумієш, Жинь. Наші боги хочуть крові. І ми можемо думати тільки про це, чи під кайфом, чи при своєму розумі. Ти знаєш, що все влаштовано не так. Для всіх інших мирне життя було б зараз раєм, але для нас стало б мукою.

— Розумію, — тихо сказала вона.

Вона знала, що для Бадзі це ніколи не скінчиться, він завжди відчуватиме постійне прагнення руйнувати. Якщо він не вбиватиме ворогів у бою, то почне нападати на цивільних і робити все те, за що від початку загримів у Баґхру. Таким був контракт Цике, підписаний із їхніми богами. І закінчувався він або божевіллям, або смертю.

— Я мушу бути на полі бою, — сказав Бадзі. Він зглитнув. — Де б я його не знайшов. І нічим тут не зарадиш.

Ще один вибух розітнув ніч, такий сильний, що навіть із відстані десяти кілометрів вони відчули, як під ними струсонулася земля. Жинь підтягнула коліна ближче до грудей і затремтіла.

— З цим нічого не вдієш, — сказав Бадзі, коли все затихло. — Тобі просто треба вірити, що Неджа знає, як виконувати свою роботу.

— Тигрячі цицьки! — крикнув Жамса. Він стояв трохи далі на пагорбі й вдивлявся в підзорну трубу. — Агов, ви це бачите?

Жинь підвелася.

— Що таке?

Жамса нестямно жестикулював, гукаючи їх до себе на верхівку пагорба. Він передав Жинь підзорну трубу й показав.

— Поглянь он туди. Просто між тими двома деревами.

Жинь примружилася і глянула крізь лінзи. У неї обірвалося все нутро.

— Це неможливо.

— Ну, це не якась там ідіотська ілюзія, — сказав Жамса.

— Що неможливо? — наполегливо запитав Бадзі.

Жинь мовчки передала йому підзорну трубу. Вона їй була не потрібна. Знаючи куди дивитися, тепер вона навіть неозброєним оком розрізняла, як між дерев повільно просувається Імперський флот.

У неї було таке відчуття, немовби вона спостерігає за рухом гірського кряжу.

— Але ж то не корабель, — сказав Бадзі.

— Ні, — благоговійно промовив Жамса. — То фортеця.

Центральною частиною Імперського флоту була страхітлива споруда: квадратна трипалубна фортеця. Здавалося, що то цілий облоговий бар’єр Сяшана відділився від суші й повільно спускався річкою.

Скільки солдатів могли вміститися на ній? Тисячі? Десятки тисяч?

— Як та штука втримується на воді? — наполегливо запитав Бадзі. — Вона не може бути мобільною.

— А їм і не потрібна мобільність, — сказала Жинь. — Завдання решти флоту охороняти цю фортецю. Їм треба лише підвести її достатньо близько до міста. А потім вони розійдуться з неї.

Жамса висловив уголос те, про що думали вони всі.

— Ми помремо, правда?

— Не вішай носа, — сказав Бадзі. — Може, нас візьмуть у полон.

«Нам не вистояти проти них». Жинь у грудях заворушився гострий задушливий страх. Тепер уся їхня місія стала безглуздою. Колоди й загати затримають Міліцію хіба на декілька годин, але зрештою такий могутній флот подолає будь-які перешкоди.

— Питання, — сказав Жамса. Він знову глянув крізь підзорну трубу. — А який на вигляд прапор Цоліня?

— Що?

— На ньому є зелені змії?

— Так…

Жинь осяяла страшна підозра. Вона вихопила в Жамси підзорну трубу, але вже знала, що побачить. Кораблі, які тягнулися в ар’єргарді, абсолютно точно мали кільчасту емблему провінції Змії.

— Що відбувається? — запитав Бадзі.

Жинь не могла вимовити й слова.

То була не просто жменька кораблів, які належали Цоліню. Вона нарахувала їх уже шість. А це означало одне з двох — або Цолінь уже зіткнувся з Імперським флотом і програв, а його кораблі перейшли в користування Імперії, або ж Цолінь їх зрадив.

— Я сприйматиму твоє мовчання за найгірший знак, — сказав Бадзі.

Капітан Далайн наказала негайно відступати до Арлона. Солдати за лічені хвилини зібрали табір. Пробираючись униз річкою, вони могли попередити Арлон десь за день, але Жинь не знала, чи це щось змінить. Кораблі Цоліня, які додалися до Імперського флоту, майже подвоїли його. А це не віщувало нічого доброго оборонцям Арлона. Вони просто не могли відбитися від такого великого флоту.

Гарматний вогонь біля Шаяна не стихав цілу ніч, а потім різко припинився якраз перед світанком. Щойно зійшло сонце, вони побачили серію димових сигналів у віддаленому небі, які їм подавали солдати Неджі.

— Шаян не встояв, — переклала Далайн. — «Гончак» сів на мілину, але вцілілі повертаються до Арлона.

— Нам варто йти їм на допомогу? — запитав хтось.

Далайн помовчала.

— Ні. Гребіть швидше.

Жинь опустила весло в каламутну воду, намагаючись не думати про найгірше. З Неджею все, може, й гаразд. Шаян не був самогубчою місією, Неджа мав вказівку втримувати форт якомога довше, а потім утекти в ліс. А якщо його серйозно поранили, Мужвей прийде йому на допомогу. Неджин бог його не покине. Вона мусила в це вірити.

Після полудня вони знову почули віддалений залп гарматного вогню.

— Це військовий корабель, — сказав Жамса. — Вони намагаються пробити собі шлях.

— Добре, — сказала Жинь.

Потопити військовий корабель, мабуть, було чи не найкращою ідеєю Кітая. Імперський флот не міг просто розбомбити його, бо ж то була груда деревини під водою, і гарматний вогонь туди не діставав. А підірвати верхні шари означало тільки ускладнити собі витягування затонулого днища з Мужвею.

Десь через пів години гарматний вогонь стих. Мабуть, Міліція здалася. Тепер їм доведеться відправити пірнальників із гаками, щоб відтягнути рештки й очистити річку. На це їм знадобиться десь два, щонайбільше три дні.

Але після того вони відновлять повільне, але безжальне просування до Арлона. І без Цоліня зупинити їх було нікому.

— Ми знаємо, — сказав Кітай, коли Жинь повернулася. Він квапився зустріти її в гавані. Кітай був розкуйовджений, волосся стирчало в усі боки, немовби він останні кілька годин ходив туди-сюди, смикаючи себе за чуба. — Дізналися дві години тому.

— Але чому? — скрикнула вона. — Коли?

Кітай