Читати книгу - "Чоловіки під охороною"

але в своїх коментарях вони щедро мене розхвалювали. «Присутній тут доктор Мартінеллі, як ви самі бачите, — вельми чарівний чоловік (a very charming man)». Вони казали про це мимохідь, кладучи руку мені на коліно й по-змовницькому дивлячись на мене, чим мовби підкреслювали перед телеглядачками мою привабливість.

До речі, перед прес-конференцією Берідж і Джекі дали мені один урок. Якщо, мовляв, до мене звертатимуться із запитаннями (а про славетну вакцину слід було б трохи поговорити), то я не повинен виказувати своєї статевої зверхності. «Що ви розумієте під статевою зверхністю тепер?» — «Ну що ти, Ральфе, сам знаєш — зухвальство, самовпевненість…». О, я розумію! Я повинен нагадувати скромну простачку з п’єс Уайльда. Ту, що весь час відповідає матері: «Так, мамо».

Одначе мої подруги давали мені таки мудрі поради. Коли через півроку я спробував виявити чоловіче зухвальство, мені це не вдалося. Під час мого вже й не знаю якого числом інтерв’ю по телебаченню (те інтерв’ю передали, наскільки пригадую, значно пізніше) коментаторка вже вкотре знову відрекомендувала мене як «вельми чарівного чоловіка». Мене це дійняло до живого, і я урвав її, відрубавши: «Сподіваюся, я ще й непоганий дослідник». Коментаторка спершу сторопіла від мого зухвальства, а тоді поблажливо всміхнулася й грайливо сказала: «Звісно ж, докторе Мартінеллі. Ваших здібностей під сумнів тут ніхто й не ставить». Відтак на екрані великим планом з’явилися животи Джекі та Берідж — тоді вже добре було видно, що обидві вагітні. Режисер з оператором, мабуть, добре розважились, монтуючи після зйомки ці кадри.

— Бачиш, — сердито сказала мені потім Берідж, — чого ти домігся своєю впертістю!

Дейв був щасливий, коли, повернувшись до Вашингтона, знов опинився в нашому будинку на Уеслі-Хейтс. Тут на нього чекали великий садок, басейн, його кімната (в ній цілу стіну займала величезна чорна дошка), а особливо телевізор, якого йому так бракувало в Блувіллі. Попервах я запитував себе, як він сприйме те, що я житиму з двома дружинами. Та коли я обережно завів із ним про це розмову, то помітив, що хвилювання мої марні. Завдяки телебаченню та школі Дейв дуже швидко засвоїв головні ідеї відбудови. Щоправда, їм не треба було долати в його свідомості, як у моїй, укорінену одношлюбну традицію. Якось він повернувся зі школи й тріумфально заявив мені, що коли він стане дорослим, троє дівчат з його класу оберуть його за «родителя» своїх дітей. Тоді я й зрозумів, що, як це бувало вже не раз, марно сушив собі голову.

До речі, Дейв із великою цікавістю спостерігав за моїми вагітними подругами, і я, щоб задовольнити його неослабну допитливість, вирішив дати йому невеличкий урок з ембріології, проілюструвавши свою розповідь власними малюнками на дошці в його кімнаті. Згодом я дізнався, що він з успіхом повторив цей урок у школі, і вчителька навіть його похвалила.

— Дарма, — сказав Дейв, розповідаючи мені про її похвалу. — Я страшенно лютую, коли подумаю, що в мене ніколи не буде власної дитини. — І сумно додав: — Не дуже приємно бути чоловіком.

Такого ще рік тому я від нього не чув, навіть у Блувіллі. Очевидно, нинішня школа спільного навчання не виховує хлопчиків у дусі фалократії.

Що ж до його взаємин із Берідж та Джекі, то вони дуже добрі, я навіть сприймаю їх майже з ревнощами. Спостерігаючи з самого початку нашого спільного життя, як Дейв радіє, коли Берідж і Джекі з любов’ю ставляться до нього, я зрозумів, що після смерті матері йому бракувало жіночої ласки. Він увесь час прагне підтримувати з Джекі та Берідж тісні взаємини і для цього зухвало кокетує з ними. І це йому, до речі, непогано вдається. Дейв забирає в обох чимало часу, але потай перевагу віддає, як я помітив, Берідж. Одначе ладити куди легше, навіть йому, з Джекі, ніж із Берідж: завжди весела, врівноважена, без комплексів, зовсім неприскіплива, Джекі ніколи нікому не дозоляє, тоді як Берідж час від часу ображається й «випускає пазурі». Але Берідж притаманна одна риса, до якої Дейв дуже чутливий. Коли вона розчулюється, то стає ще ніжнішою й дужче зворушує хлопця. Мабуть, Дейв вважає, що так Берідж вибачається за докори, які інколи йому кидає.

Я з великим задоволенням помітив, що Дейв, хоч він тепер і щасливий, не забув про Муч, яка давала йому в Блувіллі такі чудові уроки. Син часто їй пише, і Муч надсилає йому з Гарварда, де Стайн знову обійняв свою колишню посаду, довгі й майже по-материнському теплі листи. Листується Дейв і з Джоан Сміт. Якось я мав необережність сказати йому, що коли мені довірять у Вашингтоні один дослідницький центр, то я спробую знову зібрати докупи свій блувіллський колектив, до якого входили Сміт, Пірс і Гребел. Відтоді Дейв щотижня питає в мене, коли вже я почну втілювати в життя цей план і чи скоро він знову побачить Смітів. Мушу сказати, що й Джекі нетерпеливиться: вона буде рада знову зустрітися з Рітою. І я також. Берідж, навпаки, мовчить, і я добре знаю чому. Їй не до вподоби Рітин інквізиторський темперамент.

А ось коли до нас несподівано приїхала Дороті Берроу, ми зраділи неймовірно. Я прийняв її вельми гостинно на Уеслі-Хейтс і шкодував, що вона не може лишитися в мене більше, ніж на два тижні. Справа в тому, що недавно помер губернатор штату Огайо, і Дороті хотіла висунути свою кандидатуру на виборах нового губернатора. Дороті Берроу, якій я в Блувіллі тільки всміхався і з якою жодного разу не перемовився й словом, здивувала мене, виявивши невичерпну енергію. За короткий час свого перебування у Вашингтоні вона розлучилася з містером Берроу — «Кодекс законів про жінку» надавав великі пільги дружинам С, які бажали розлучитися з безплідним чоловіком, — проробила величезну політичну роботу з президентом і завагітніла від мене. Ще й попросила мене дати моє прізвище як «середнє ім’я» її майбутній дитині.

Джекі й Берідж подали мені у письмовій формі таке саме прохання, і я задовольнив його досить неохоче: адже досі спадщина, яка колись належала б тільки Дейвові, ділилася на трьох, а тепер її треба було розподіляти вже на чотирьох. Зрештою, місіс Берроу була уповноважена особа «нас», і я не знав достоту