Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Поки мало. Гжицький Василь Віталійович — підполковник міліції. Кандидат юридичних наук. Начальник кінологічного навчально-племінного центру МВС України.
— Докладніше досьє організувати зможеш?
— Не знаю, наскільки докладне, але спробую. Про що думаєш?
— Думати треба про все. І неймовірне також. Більше варіантів — коротший шлях до істини.
— Гаразд. Успіхів…
«Стає вже зовсім цікаво, — міркував, йдучи додому, наче на автопілоті. — Генерал явно випадає із системи попередніх убивств. Усе не так. Усе ніби протиставлене. Не жінка, а чоловік. Не в лісі, а вдома. І залишений на місці злочину вовк. Якщо експертиза покаже, що це той самий звір, значить, убивств більше не буде. Чи вовки в убивці ще не закінчилися? Але ж це не простий вид. Хіба б розкидався рідкісними тваринами? А якщо припустити, що… Так це ж Гжицький убивав! Точно. — Зупинився й поставив пакет на землю. — Він знайомий і з Борисом Довганем, і з Олексієм Мірошником. Чіткі зв'язки. Ніяких випадковостей. А в тому, що вовк загриз хазяїна, нічого дивного немає. Щось сталося таке, що пересилило прив'язаність до людини. Із собаками подібне траплялося не раз. Прирученого вовка щось спровокувало. Змусило проявити поведінку дикої тварини. Але як же тоді Свідерський? Усе вказувало на нього… Стоп. А якщо нашого „Бандераса“ теж убили? Труп заховано, а його „безсмертний“ сексапільний образ показував хибний слід? Правда, він ніяк реально не дотикається до Оксани Мірошник. Але цей актор мав те, що потрібне для Гжицького. Роль у п'єсі, від якої потягся шлейф і до „вистави“, поставленої генералом. Безумовно, це привабило. Створення образу коханця-вовкулаки оповило вбивство містичністю. Здійнялася курява. Заклубочилися плітки. Підштовхнули слідство в інший бік… Свідерський виконував роль приманки. А Горбатюка Гжицький не світив. Менше підходив на роль окозамилювача. Хоча теж мав „вовчий образ“. Стоп. А чому так сталося, що обидва мали стосунок до вовка? Збіг? Але в убивствах їх і так багато. Стільки, що збігами називати не повертається язик. І обидва красені зникли. Після кохання з жертвами вовка. Швидше за все, їх немає серед живих. Убитих жінок знайшли, а коханців — ні. У цьому — частина задуму. Але навіщо все це? Трупи жінок займають ключові позиції в обох „вовчих виставах“. Може, убивця хоче щось сказати ними? Але кому? Їхнім чоловікам? А якщо припустити, що й Довгань, і Мірошник чимось дозолили вбивці? Ось і готовий мотив. Ображений убиває молодих дружин, щоб помститися. Але чому саме їх? Є ж діти. Міг би обрати когось із них. Така втрата — стократ болючіша. Хоча, треба добре знати людину, щоб робити такі висновки. Отже, убивця знає. Тому й зосередився на дружинах. А може, вимагав грошей і погрожував убити Ольгу й Оксану, якщо не заплатять? Грошові мішки пожлобилися — і ось мають. Знову історія про гроші? Як і завжди. Жовтий диявол… Скільки душ спокусив. І успішно продовжує. Ех, люди… Одвічні заручники пожадливості…»
Удома частину принесеного «скарбу» заховав до холодильника, а з решти почав готувати салат. Увімкнув телевізор. Саме натрапив на новини. Знову зомбували газовою темою. Цікаво, на що перейдуть, коли викачають із надр увесь газ? Але порожнім це місце не залишиться точно.
Дзвінок Бондаренка не дав закінчити трапезу. Дожовувати довелося поспіхом.
— Є результати експертизи мастила, — бадьоро повідомив головред, побажавши смачного. — Товариш повернувся з відрядження. Я його попросив. Сказав, що дуже потрібно. Він усе відклав і швидко зробив.
— І? — економив час і слова. Та й боявся, що говоритиме, як той, із черги до логопеда.
— У всіх трьох випадках мастило те саме, — продемонстрував задоволеність собою Бондаренко. — М6з/12Г1.
— Жигулівське? — вибухнув здогадом Богдан.
— Угу. І склад механічних домішок тотожний.
— Значить, в усіх трьох випадках та ж сама машина?
— Значить.
— Дякую.
Знову запрацювали щелепи і паралельно з ними — мозок. Хоча останній випереджав: «У Гжицького „Форд Куга“. У „Шер“ — „Каєн“. В Іщенка — „Тіґґо“. Дмитро Довгань теж не на „Жигулях“. У їхні машини жигулівське мастило явно не лили. Хоча для злочину кожен міг прикупити якусь стареньку вазівську колимагу. На їхні прибутки — це двадцять копійок грошей. У Ведмедері „дев'ятка“, але він „зачинений“. Його викреслюємо. Виходить, точно наше мастило не вмастило. Значить, show must go on…»
…Їхав до Ірпеня. Навідатися до Кінологічного навчально-племінного центру MBС України. Ознайомитися з особливостями роботи. І взяти інтерв’ю в начальника. Головред про все домовився. Лисиця вже знав про Гжицького-молодшого, що той закінчив Київську міліцейську академію. З 1994 року почав захоплюватися кінологією. Потім — навчання на спеціальних кінологічних курсах в Житомирському училищі професійної підготовки працівників міліції. Служба в Україні й за кордоном, у миротворчих місіях. За значні заслуги має ряд нагород. Два роки тому призначений начальником центру. До цього обіймав посаду заступника.
Дорога нескладна. Автомобілів напрочуд мало. Їхні вершники поводяться на диво чемно. Чи не сон це бува? Ущипнув нижче коліна. Заболіло. Ні. Справді їде українською дорогою. Може, просто так карта лягла? Треба ж хоч колись одержувати подарунки від скупої Долі. Що ж, якщо вони такі, — нехай. Головне — щоб були. І — частіше.
Знову зателефонував Бондаренко. Лисиця не любив говорити за кермом. Швидкість — богиня жорстока. Вона не вибачає помилок і неуважності. Причому всім. Хоч професорам, хоч президентам, а хоч і зварювальникам. Але зробив виняток: інформація могла бути важливою. І — посилив увагу.
— У багажнику машини генерала Гжицького
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки», після закриття браузера.