Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

— Можеш повторити останнє, будь ласка? — попросила Арт3міда.

— Мені потрібна ваша допомога, — сказав я. — Ви маєте рацію. Це мій єдиний шанс пройти Треті ворота. Для нас не буде другого шансу. «Шістки» скоро прибудуть і одразу зайдуть. Тому я повинен пройти їх раніше за них, з першої спроби. Шанси зростуть, якщо ви троє підстрахуєте мене. То… що скажете?

— Розраховуй на мене, Зі, — сказав Ейч. — Я і так збирався тобі допомагати.

— На мене теж, — сказав Шото. — Мені нічого втрачати.

— Дозвольте мені уточнити, — сказала Арт3міда. — Ми допоможемо тобі пройти ворота, а ти, натомість, розділиш з нами приз?

— Не зовсім, — сказав я. — Якщо я виграю, то розділю приз між нами незалежно від того, допоможете ви мені чи ні. Так що допомогти мені у ваших інтересах.

— Я так розумію, часу це записати в нас немає? — сказала Арт3міда.

Я подумав, тоді відкрив меню управління свого відеоканалу. Я розпочав пряму трансляцію, так що кожен глядач мого каналу (а лічильник показував більше двохсот мільйонів глядачів) міг почути те, що я збирався сказати.

— Вітання. Це Вейд Воттс, також відомий як Парзіваль. Я хочу, щоб весь світ знав: якщо я знайду великоднє яйце Галлідея, клянусь, що розділю виграш порівну з Арт3мідою, Ейчем і Шото. Зуб даю. Честь мисливця. Чесно-пречесно. І тому подібне. Якщо я обманюю, то навіки затавруйте мене безвольним нікчемою, який відсмоктує «шісткам».

Коли я завершив ефір, то почув Арт3міду:

— Чувак, ти з глузду з’їхав? Я жартувала!

— Оу, — сказав я. — Так. Та я знав це.

Я похрустів кісточками пальців та залетів у ворота, і мій аватар зник у вирі зірок.

Я опинився у величезному темному порожньому просторі. Я не бачив стін чи стелі, але, здається, там була підлога, бо я на чомусь стояв. Я почекав кілька секунд, не знаючи, що робити. А тоді в порожнечі пролунав електронний голос. Він звучав наче згенерований примітивним синтезатором мовлення, схожого на ті, що використовували в «Q*Bert» і «Gorf».

— Побий рекорд або помри! — повідомив голос.

З’явився стовп світла, спадаючи десь згори. В основі цієї колони світла стояв старий аркадний автомат. Я одразу впізнав його характерний кутастий корпус. «Tempest». «Atari», 1980 рік.

Я заплющив очі і опустив голову.

— Лайно, — пробурмотів я. — Це не моя найкраща гра, народ.

— Та ну, — я почув шепіт Арт3міди. — Ти повинен був знати, що «Tempest» буде присутня у Третіх воротах. Це ж було так очевидно!

— Справді? Чому?

— Через цитату на останній сторінці «Альманаху», — відповіла вона. — «…їх труднощами трохи пригальмую, бо він, здобувши легко перемогу, її не цінуватиме»12.

— Я знаю цитату, — сказав я роздратовано. — Це з Шекспіра. Але я подумав, що Галлідей в такий спосіб повідомляє про складність Полювання.

— Так, — сказала Арт3міда. — Але це також і підказка. Цитата, взята з останньої п’єси Шекспіра — «Бурі».

— Чорт! — прошипів я. — Як я це пропустив?

— Я теж не побачив зв’язку, — зізнався Ейч. — Браво, Арт3мідо.

— Гра «Tempest» також з’являється у кліпі на пісню «Subdivisions» гурту «Rush», — додала вона. — Однієї з улюблених Галлідея. Досить важко пропустити.

— Ого, — сказав Шото. — А вона тямить.

— Гаразд! — закричав я. — Це мало бути очевидним. Немає потреби далі про це говорити!

— Як я розумію, ти не дуже вправлявся у цій грі, Зі? — сказав Ейч.

— Трохи і давно, — сказав я. — Цього явно недостатньо. Подивіться на рекорд.

Я вказав на монітор. Рекорд поруч з ініціалами ДжДГ — Джеймс Донован Галлідей — становив 728329. І, як я боявся, лічильник ігор в нижній частині екрана показував цифру один.

— Ой, — сказав Ейч. — Лише одна спроба. Як і в «Black Tiger».

Я згадав про непотрібний тепер четвертак у своєму інвентарі і взяв його. Але коли я кинув його в щілину для монет, він просто випав назад. Я нахилився, щоб забрати його, і побачив на монетоприймачі наклейку: «Тільки жетони».

— Варто було спробувати, — сказав я. — Але щось я не бачу тут автомату з жетонами.

— Схоже, у тебе тільки одна спроба, — сказав Ейч. — Все або нічого.

— Але я не грав у «Tempest» роками, — сказав я. — Це кінець. Я ніяк не зможу побити рекорд Галлідея з першої спроби.

— І не треба, — сказала Арт3міда. — Подивись на рік.

Я подивився на нижню частину екрана: «©MCMLXXX ATARI».

— Тисяча дев’ятсот вісімдесятий? — сказав Ейч. — Як це йому допоможе?

— Так, як це мені допоможе?

— Це означає, що це найперша версія «Tempest», — сказала Арт3міда. — Версія з багом у коді. Коли вийшли перші «Tempest», діти виявили, що як померти з певним рахунком, машина дає купу безкоштовних спроб.

— О, — сказав я трохи присоромлено. — Я не знав цього.

— Знав би, якби досліджував гру стільки, скільки я.

— Чорт, дівчинко, — сказав Ейч. — А ти добре підкована.

— Дякую, — відповіла вона. — Особливо допомагає, коли ти ґік з обсесивно-компульсивним розладом. Ще й без особистого життя.

Засміялися всі, крім мене. Я був надто схвильованим.

— Добре, Арті. Що мені потрібно зробити, щоб отримати ці безкоштовні спроби?

— Я шукаю у своєму журналі прямо зараз, — сказала вона.

Я почув шарудіння паперу, ніби вона перегортала сторінки реальної книги.

— Ти абсолютно випадково маєш з собою жорстку копію журналу? — запитав я.

— Я завжди маю