Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— А чому так?

— Пане майоре, — докірливо замітив агент, — та хіба за такий короткий час дізнаєшся про все? Я й так, вважаю, зробив чимало. І решту дізнаюсь, але трошки згодом. Ми домовились зустрітися в суботу, у дискотеку йдемо.

— Ну, я бачу, ти часу даремно не марнуєш.

— Беремо приклад з керівництва, — сміливо відповів Адам Дзюба, але зараз же сам злякався свого нахабства і поспішив додати: — Адже я тільки в інтересах слідства, ви самі мені наказали.

Качановський не образився.

— Гаразд. Врешті-решт то вже твоя голова в тім. А для мене головне — отримати відомості.

— Покладіться на мене, пане майор. У понеділок я вам їх здобуду.

Тим часом майор з’ясував, що Ягода Олесяк працює продавцем в одній із приватних крамничок на Маршалковській. Її молодший брат вчиться у школі. Батько — залізничник, працює на Гданському вокзалі, мати — на фабриці імені Рози Люксембург. Квартира у них гарна, простора, умебльована ще батьковими родичами.

У школі Ягода була однією з кращих учениць. І учні, і учителі її любили. Якось вона призналась класному керівникові, що виходить заміж за хлопця, з яким познайомилась у школі. Вчителька знала Павла Вигановського, він був її учнем.

Учителі про Павла Вигановського небагато могли сказати. Знали, що він з незабезпеченої родини — про це можна було судити з одягу. З товаришами близько не сходився — видно, через гордощі, не бажаючи виглядати гірше від них. На думку вчителів, і вчився він добре також через честолюбство, хоч особливими здібностями не вирізнявся. Тримався окремо, ніколи не говорив ні про себе, ні про свою родину. У вечірній школі, де різниця між учнями і вчителями невелика і між ними часто виникають приятельські стосунки, така поведінка не могла не викликати здивування.

Спритний слідопит Адам Дзюба з свого боку також добув купу відомостей про Вигановського. Від Весі Косинської, звичайно. За її словами, гроші були для Павла усім, можна сказати, складали мету його життя. Більше його нічого не цікавило. Якось він вихвалявся у класі, що працює над винаходом, який принесе йому славу і гроші. Веся не розуміла, як її подруга могла у такого закохатися. Намагалась навіть умовляти її, та все даремно. Що ж стосується Павла, то він старався всіляко приховувати свої стосунки з Ягодою, навіть заборонив їй розповідати про нього батькам. І своїй матері нічого не казав, жодного разу не возив її до Надажина. Про їхні стосунки знала тільки Веся.

Все це були дрібниці, але вони стали тим матеріалом, з якого майор ліпив портрет молодої людини. Настав час діяти. Тепер він вже точно знав, де знаходяться Павлові гроші.

Якось після роботи Ягоду Олесяк затримали і доставили до палацу Мостовських. Майор Качановський проводив допит офіційно, за всіма правилами, у присутності свого помічника поручика Смульського. За друкарською машинкою сиділа співробітниця міліції. І вона, і поручик були у формі. На столі стояв напоготові магнітофон. Для Качановського було важливо, щоб дівчина зрозуміла, наскільки серйозно ставляться у міліції до її свідчень, якого великого значення їм надається. Нехай дійде до її свідомості, що справа неабияка, брехня і виверти можуть тільки нашкодити.

Записали анкетні відомості, попередили Ягоду Олесяк, що вона буде допитана як свідок і що за неправдиві свідчення буде притягнута до відповідальності. Потім Качановський запитав:

— Чи визнаєте ви, що кілька місяців тому, у вересні або жовтні, Павел Вигановськиіі дав вам згорток, а можливо, папку з проханням її сховати?

Дівчина зашарілася, але постаралася відповісти спокійно:

— Ні.

«Бреше», — подумав Качановський, а вголос промовив:

— Ви були нареченою Павла?

— Так.

— Ви збирались одружитись восени або на різдво?

— Так, але Павел помер.

— Вам відомо, як загинув Павел?

— Так, я чула, що його вбили якісь хулігани.

— Ми знаємо, що Павел Вигановський передав вам пакет. У ньому, як він сказав вам, знаходяться креслення чудового винаходу, котрий повинен принести йому славу і гроші. Дуже благородно з вашого боку, що ви й після смерті Павла додержуєте слова.

Дівчина мовчала.

— Мені дуже шкода, — продовжував майор, — але я змушений розвінчати створений вами образ коханої людини.

Ягода Олесяк здивовано глянула на майора.

— Павел Вигановський був не винахідником, а звичайним грабіжником! — Качановський навмисно вибрав грубе формулювання.

Дівчина зіскочила з місця, і здавалось, ось-ось кинеться з кулаками на офіцера.

— Це неправда, неправда! — викрикнула вона, але сили залишили її, і, важко опустившись на крісло, дівчина розридалася.

Поручик Смульський налив води в склянку і подав його Ягоді. Взявши склянку тремтячою рукою, дівчина відпила ковток і витерла сльози носовою хусточкою.

— На жаль, це правда, — сказав майор. — Вигановський — один з грабіжників, які захопили сім мільйонів злотих, що належали заводу точних приладів у Надажині. Шостого вересня минулого року вони напали на машину заводу. Потім спільники убили Павла.

— Чому?

— У Познані Павел почав вести спосіб життя, що привертав увагу: найняв розкішну квартиру, накупив багато дорогого одягу, придбав машину за триста тисяч злотих. Та й ви самі, мабуть, помітили, як він змінився. Вам він напевне розповідав, що дає уроки, за які добре платять, — це також з області міфів, як і розмови про винахід. Його спільники мали усі підстави боятися, що така разюча переміна в способі життя молодої людини приверне увагу міліції, а це створить безпосередню загрозу для них самих. І вони його прибрали.

Дівчина мовчала. Її пальці нервово теребили хусточку.

— На познанській квартирі Вигановського ми знайшли сховані триста тисяч злотих. Витратив він за цей час, за нашими підрахунками, майже чотириста тисяч. Якщо у нападі брали участь три особи, як ми вважаємо, то кожному належить більше двох мільйонів чотирьохсот тисяч злотих. Виходить, у Павла Вигановського залишилось ще до мільйона семисот тисяч. Ці гроші він попросив сховати вас.

Дівчина мовчала.

Качановський висунув одну з шухляд стола і витяг з нього аркуш паперу.

— Ось, — подав він його Ягоді Олесяк, — це ордер на обшук на квартирі ваших батьків, де ви мешкаєте. Як бачите, ордер підписаний прокурором.

Дівчина прочитала поданий їй документ. Майор продовжував:

— Подумайте гарненько. Все одно ми знайдемо цей згорток чи пакет, і тоді вам доведеться відповідати перед законом за укриття краденого. Ми змушені будемо вас заарештувати. Скільки доведеться пережити сорому і вам, і вашим батькам. Зовсім інша річ, коли ви віддасте нам цей пакет добровільно, тоді не буде підстав притягувати вас до відповідальності. Безрозсудною упертістю ви можете зіпсувати собі життя.

У відповідь — мовчання.