Читати книгу - "Талiсман"

хоча хлопчики, поливаючи нас брудом, побоялися оприлюднити свої обличчя перед камерами, я впізнав — о так! — я впізнав їхні голоси. Коли ти годуєш хлопчика, коли ніжно притискаєш його голову до грудей, якщо він ночами кличе маму, тоді, я вважаю, ти впізнаєш його за голосом. Цих хлопчиків уже немає з нами. Можливо, Господь пробачить їм — я сподіваюся, Він так і зробить, о так — але Сонячний Ґарднер — звичайна людина.

Він схилив голову, демонструючи, скільки сорому було в цьому зізнанні. Але коли він випростався, очі його досі палали, виблискуючи люттю.

— Сонячний Ґарднер не може їм пробачити. Тому Сонячний Ґарднер відрядив їх назад, на дорогу. Вони попрямували на Території, але їх там не годуватимуть; навіть дерева можуть їх зжерти, наче звірі, що блукають уночі.

У залі запанувала сповнена жахом тиша. Навіть Кейсі за скляною панеллю здивовано зблід.

— Книга каже, що Господь відіслав Каїна на Схід від Раю, до землі Нод. Із тими, хто опинився на дорозі, те ж саме, хлопчики мої. Тут у вас є безпечна гавань.

Він оглянув усіх…

— Але якщо ви дасте слабину… якщо збрешете… тоді горе Вам! Пекло чекає на віровідступника так само, як воно чекає на хлопчика або чоловіка, що свідомо рине в це. Пам’ятайте, хлопчики. Пам’ятайте. Помолімося.

Розділ двадцять третій

Ферд Дженклов

1

Менше ніж за тиждень Джек збагнув, що повернення на Території — єдиний можливий спосіб утекти з «Дому Сонця». Він хотів спробувати це, але з’ясував, що ладен на будь-що інше, на будь-який інший ризик, аби лишень не переноситися просто з «Дому Сонця».

На це не було жодної конкретної причини, але внутрішній голос підказував, що те, що погано тут, стане ще гіршим там. Певно, це місце було поганим у всіх світах… наче плямка на яблуці, що йде аж до серцевини. У будь-якому разі, «Дім Сонця» був і так досить поганим, і без зайвої потреби йому не хотілося дивитися, який же там у нього територіальний аналог.

Мав же бути й інший вихід.

Вовку, Джеку та іншим хлопцям не пощастило опинитися в Зовнішньому Штаті. Власне, більшості інших також. Вони проводили дні в Дальньому Полі, як називали це місце старожили. Це було за півтори милі далі дорогою, на межі Ґарднерових угідь, і хлопці прибирали з поля камінці. Цієї пори року не було жодної іншої роботи на полях. Останні злаки зібрано ще в середині жовтня, але, як зазначав Сонячний Ґарднер на проповідях у каплиці, завжди є час для збирання каміння[184].

Джек сидів у кузові однієї з двох пошарпаних вантажівок «Дому» й дивився на Дальнє Поле. Вовк сидів біля нього, схиливши голову, наче з похмілля. На Середньому Заході осінь була дощовою, тому Дальнє Поле перетворилося на в’язке й липке брудне місиво. Позавчора один із хлопців вилаявся про себе і назвав це місце «справжнім чоботосмоком».

«Що, як ми просто спробуємо втекти? — уже сороковий раз думав Джек. — Припустімо, я просто крикну Вовку: «Вперед!» — і ми щодуху помчимо? Куди? У північний край, до тих дерев і кам’яної стіни. Там закінчуються його володіння».

А ще там може бути паркан.

Ми переліземо через нього. Як на те, Вовк може перекинути мене, якщо знадобиться.

Може бути колючий дріт.

Проліземо під ним. Або…

Або Вовк голими руками може розірвати його. Джеку не хотілося думати про це, але він знав, що у Вовка є сила… і якщо його попросити, він це зробить. Дріт міг би пошматувати цьому богатиреві руки, але зараз його куди гірше шматували на частини.

А що тоді?

Звісно ж, перенестися. Саме так. Якщо їм удасться вибратися за межі земель, що належали «Дому Сонця», вони виборють собі шанс уникнути лиха й там.

Ні Сінґер, ні Баст (які здавалися Джекові Братчиками-Горлорізами) не зможуть скористатися вантажівками, щоб переїхати їх. Перша ж вантажівка, що заїде на Дальнє Поле до того, як вдарять грудневі морози, зав’язне в болоті по дверцята.

Це буде проста і цікава прогулянка. Треба спробувати. Все ж краще, ніж пробувати це там, у «Домі». І…

І керувало ним не лише те, що Вовк дедалі більше марнів. Хлопчик мало не божеволів через Лілі, яка там, у Нью-Гемпширі, поступово вмирала, доки Джек змушений тут виспівувати «алілуя».

Треба ризикнути. З магічним соком чи без нього. Спробувати.

Але доки Джек надумався, Ферд Дженклов спробував. Усі блискучі уми мислять однаково, скажіть «амінь».

2

Трапилося це швидко. Мить тому Джек слухав звичні цинічні й кумедні побрехеньки Ферда Дженклова. А вже тепер Ферд летів на північ крізь багнисте поле до кам’яної стіни. Доки Ферд не наважився на таке, день видавався смертельно буденним, як і всі решта днів у «Домі Сонця». Було холодно і хмарно. Небо пахло дощем, а можливо, навіть і снігом. Джек підвівся, щоб випростати втомлену спину і роздивитися, чи нема поруч Сонні Сінґера. Сонні не втрачав нагоди зачепити Джека. То були незначні надокучання: Джеку наступали на ноги, його штовхали зі сходів, три походи в їдальню поспіль йому вибивали з рук тарілку — аж доки він не навчився затуляти її тілом і тримати мертвою хваткою.

Джек не знав напевне, чому Сонні не влаштував на нього масове цькування. Йому спало на думку, що причиною тому був інтерес Сонячного Ґарднера до новенького. Він не хотів так думати, але логіка в цьому була. Сонні Сінґер стримувався, бо так йому наказав Сонячний Ґарднер. Саме тому треба було хутчіше забиратися звідси.

Джек озирнувся праворуч. За двадцять ярдів від нього Вовк витягував камінці, й волосся спадало йому на обличчя. Ближче до нього стояв худий як жердина хлопець із великими зубами на ім’я Донні Кіґан. Донні побожно всміхався йому, вищиривши ті неймовірні кролячі зуби. Слина стікала з кінчика його висунутого язика. Джек швидко відвернувся.

Ліворуч стояв Ферд Дженклов, юнак із тонкими порцеляновими руками і розкішним вдовиним мисом. За тиждень, відколи Джека і Вовка ув’язнили в «Домі Сонця», Ферд став його хорошим другом.

Ферд цинічно ошкірився.

— Донні закохався в тебе, — сказав він.

— Та пішов ти, — збентежено відповів Джек і відчув, що його щоки червоніють.

— Закладаюся, Донні відсмоктав би тобі, якби ти дозволив, — сказав Ферд. — Правда, Донні?

Донні гучно, хрипко розсміявся, й гадки не маючи, про що саме вони розмовляли.

— Покинь ти це, — сказав Джек, геть збентежившись.

Донні