Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

— … Але за однієї умови. За цю ж суму ви доправите сера Ніколаса на Барбадос.

— Ми так не домовлялися!

— Тату! — встрянув Джорджан. — Я можу відвезти його на «П’ятій колоні». Мені все одно треба в Бридж. Там зараз карнавал, концерти різні, дискотеки. Сімсот п’ятдесят тобі, сімсот п'ятдесят мені. Добро? Можу я нарешті відтягнутися? Чи мало я канудився в у цій дірці?

Подальша суперечка переросла у внутрішньосімейну дискусію, в якій перемогли молодість і натиск.

Логани пішли готувати до відплиття обидва човни.

Компаньйони залишилися самі.

— Я хочу виголосити маленьку промову, джентльмени, — сказала міс Борсхед не зовсім звичайним голосом.

Її личко розпашілося, світлі оченята зворушливо заблищали.

— Наша експедиція скінчилася. Ми не знайшли скарбу. Але у мене немає відчуття, що я дарма витратила час і гроші. Це була найбільш захоплива, найбільш чарівна мандрівка за все моє життя! Я вдячна вам усім. Мені буде про що згадати, доживаючи віку. Дякую тобі, мій милий Нікі. Ти був неперевершеним. Я зумію тобі віддячити, не сумнівайся.

Фандорін зрозумів, що вона має на увазі спадок, і почервонів.

— Тітонько… Навіщо ви так кажете…

Вона зупинила його помахом руки — не треба слів.

— Містере Делоні і містере Міньйон. За нашою угодою ви повинні відшкодувати мені вашу частину витрат на експедицію.

— Неодмінно, — пробурмотів Філ, пересіпнувшись. — Не відразу, звісно. Дайте мені час…

— Спочатку, міс Борсхед, я, з вашого дозволу, перевірю всі рахунки. Маю підозри, що там віднайдуться витрати, на які я не давав своєї письмової згоди, — сторожко сказав нотаріус.

— Не переймайтеся. — Сінтію переповнювала великодушність. — Я звільняю вас обох від боргу. Нехай всі витрати залишаться за мною.

Реакція партнерів на цю заяву була неоднаковою. Делоні роззявив рота і заблимав, нотаріус же натомість швидко мовив:

— Тоді, якщо не заперечуєте, ми просто зараз фіналізуємо наші юридичні стосунки. У мене на цей випадок і роздруківочка готова. Зараз принесу!

Він кулею вилетів із контори, певно, боячись, що міс Борсхед передумає.

— Ви справжня леді! — Філ, нарешті, погамував почуття, що вирували в ньому. — Істинна аристократка! Я щасливий і гордий, що був вашим партнером!

Сінтія велично нахилила голову.

— … Та, ви знаєте, я зовсім забув. У мене у зв’язку з експедицією залишилася ще деякі рахунки. Я оплатив їх сам, а для мене це відчутна сума. Якщо вже ви настільки щедрі… Зараз. Я миттю!

І товстун теж вибіг.

— Ну, як? — запитала сяюча Сінтія. — Чи не правда, я достойна бути членом роду, що веде свою генеалогію від хрестоносців?

— Ви незрівнянні, тітонько. Ви закінчуєте нашу пригоду красиво, на благородній ноті.

Повернувся захеканий Міньйон.

— Ось, ознайомтесь. Я, зі свого боку, вже підписав! Ми розриваємо угоду, не маємо один до одного жодних претензій, кожен знімає з себе всі зобов'язання. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сент-Моріс Різерч Лімітед» припиняє своє існування.

Міс Борсхед і Ніколас поставили підписи на всіх примірниках, Те саме зробив і Делоні, котрий прибіг з цілою купою папірців.

— У мене бухгалтерія у повному порядку, — сказав він. — Ось, це я купив пістолет з боєприпасами. І він нам знадобився! Ви ж бачили, я намагався захищатися від нападу. Це бензин, який я витратив на роз'їзди у наших спільних справах. Це квитанція за телефонні переговори…

— Дайте сюди. — Тітка забрала у нього всю пачку. — Ніку, порахуй загальну суму.

Магістр неуважно почав перебирати рахунки, дивлячись тільки на цифри. І раптом зацікавився.

— А це що? — запитав він. — Ось це, за 299 фунтів? «Infoac-34 Pro»?

— Не пам’ятаю. — Джерсієць неуважно махнув припухлою долонею. — Здається, акумулятор для електропідіймача.

— Ні, це не акумулятор. Я певного мірою розбираюся у таких речах. — Ніколас насупився. — «Infoac» — це так званий «інфоакумулятор», пристрій для підслуховування. Модель та сама, що і в «жучка» в нашій каюті. Пам'ятаєте, тітонько?

— Мерзотник, — тихо сказала міс Борсхед і раптом вдарила містера Делоні сухим кулачком у ніс.

— Я протестую!

Він закричав і відстрибнув, тримаючись за вдарене місце. Між пальцями у нього текла кров. Хто б міг подумати, що у руці благенької старої стільки сили.

— Паскудник! Ти сподівався підслухати наші секрети! Підступник! Клянуся, ти виплатиш мені все до останнього пенса!

— Пізно! Папери підписано!

Містер Делоні ухилився від «марсоходу», який його ледь не протаранив. Мсьє Міньйон несхвально хитав головою. Було не зовсім зрозуміло, що він не схвалює більше — нечесність Фіна чи нестриманість міс Борсхед.

Втім, нотаріус вважав за необхідне пояснити свою позицію з цього питання.

— Ви вчинили негарно, Делоні, і порушили цілий ряд пунктів нашої угоди, що потягнуло б за собою серйозні санкції — якби, як ви справедливо зауважили, документ не втратив сили.

— Начхати на документ! Паскудників треба вбивати!

Міс Борсхед розвернулася і почала нову атаку. Пузаня Делоні ледь не збив з ніг масивний апарат. Але тітці й цього здалося замало. Вона схопила зі столу спінінг і кілька разів ляснула колишнього компаньйона куди трапилось.

Він вискочив на ганок, перечепився, полетів зі сходів. Піднявся, побіг по піску.

Візок проїхав по пандусу, почав набирати швидкість. Видовище було страхітливе, але по-своєму красиве. Гладкий чоловік, задихаючись, біг до берега; за ним невідступна, наче Доля, їхала стара леді, розмахуючи спінінгом; і все це — на фоні запаморочливої лагуни, обрамленої скелями.

— Ти не допливеш до Мартишки! — кричала міс Борсхед. — Я згодую тебе акулам!

Хтось присвиснув біля самісінького вуха Миколи Олександровича. Це був Капітан Флінт. Він сів на плече магістру і похитав своєю чорно-червоною головою, наче вражений дивною поведінкою безкрилих двоногих істот.

* * *

У відкритому морі птах не злазив з Нікиного плеча. Він постійно відчував на собі пильний, ніби спантеличений погляд папуги. «П'ята колона» вийшла в море набагато пізніше за «По кому подзвін», вже глибокої ночі, години за дві до світанку. Джордано довелося готувати «Колону» не до такого близького плавання: заливати дизель, налаштовувати навігаційні пристрої і так далі. Суденце було легке, швидкохідне, йшло і на моторній тязі, і під повними вітрилами, на щастя, допомагав попутний вітер, але юний шкіпер не розраховував дістатися до Бриджтауна раніше полудня.

Уже вийшовши в море, Микола Олександрович знову зателефонував дружині. Після тривалих і запеклих торгів тітка Сінтія викупила для племінника у Фреддо супутниковий телефон. Бо, сказала вона, буде непокоїтися, як там її хлопчик сам серед бурхливих хвиль. Хвилі були зовсім не бурхливими, та й «хлопчик» плив ними не сам, але телефону магістр зрадів.

Алтин не спала в своєму готельному номері. Вона потребувала моральної підтримки. Ніколас пообіцяв, що буде телефонувати їй упродовж ночі