Читати книгу - "Людина розумна"

За буддистським віровченням, більшість людей ототожнюють щастя з приємними відчуттями, водночас ототожнюючи страждання з неприємними відчуттями. Відповідно, люди приділяють величезну увагу своїм відчуттям, намагаючись відчувати більше і більше задоволення, уникаючи неприємностей. Усе, що ми робимо протягом усього свого життя: чухаємо ногу, соваємось у кріслі чи ведемо світові війни, – спрямоване лише на досягнення приємних відчуттів.

Проблема, за словами буддистів, полягає в тому, що наші відчуття є не чим іншим, як швидкоплинними вібраціями, що змінюються щосекунди, подібно до океанських хвиль. Якщо п’ять хвилин тому я почувався радісним та цілеспрямованим, то тепер ці відчуття минули і я цілком можу почуватися сумним та пригніченим. Таким чином, якщо я хочу отримати приємні відчуття, треба постійно їх переслідувати, одночасно відганяючи неприємні відчуття. Навіть якщо мені це вдасться, одразу доведеться починати все знову, без можливості колись отримати довготривалу винагороду за мої зусилля.

Чому ж так важливо отримувати такі ефемерні призи? Навіщо так важко боротися, аби досягти чогось, що зникає майже одразу після появи? Згідно з принципами буддизму, коренем страждання є не відчуття болю, не смуток і навіть не відсутність сенсу. Скоріше справжнім коренем страждання є ця вічна та безглузда гонитва за ефемерними відчуттями, яка змушує нас перебувати в постійному стані напруженості, неспокою та незадоволення. Через цю гонитву наш розум ніколи не буває задоволеним. Навіть коли ми відчуваємо щось приємне, він не отримує задоволення, адже боїться, що це відчуття може скоро зникнути, та прагне, щоби це відчуття залишилося й посилилось.

Люди звільняються від страждань не тоді, коли відчувають те чи інше швидкоплинне задоволення, а коли розуміють непостійну природу всіх своїх відчуттів та перестають їх прагнути. У цьому й полягає мета буддистських практик. Під час медитації ви маєте близько придивитися до вашого розуму та тіла, стати свідком постійного виникнення та зникнення всіх ваших відчуттів, а також усвідомити, наскільки безглуздо їх переслідувати. Коли переслідування припиняється, розум стає дуже розслабленим, ясним та задоволеним. Усі види відчуттів продовжують виникати та зникати – радість, гнів, нудьга, хіть, – але щойно ви припиняєте прагнути конкретного відчуття, то починаєте приймати їх такими, як вони є. Ви живете в теперішній момент, а не фантазуєте про те, що могло би статися.

Отримана в результаті безтурботність є настільки глибокою, що ті, хто проводить своє життя в шаленій гонитві за приємними відчуттями, навряд чи можуть її собі навіть уявити. Уявімо людину, котра десятки років стоїть на березі моря, ловлячи якісь «добрі» хвилі та намагаючись не дати їм розбитись, одночасно відштовхуючи «погані» хвилі, не даючи їм до неї дістатися. День у день ця людина стоїть на березі, схиблюючись від безплідного заняття. Урешті-решт, вона сідає на пісок та просто дозволяє хвилям накочуватись та відкочуватись, як їм заманеться. Як безтурботно!

Ця ідея є настільки чужою сучасній ліберальній культурі, що, коли з буддистськими принципами зіштовхнулися західні рухи нової доби, вони переклали їх ліберальними термінами, таким чином, перевернувши їх з ніг на голову. Культи нової доби часто стверджують: «Щастя не залежить від зовнішніх умов. Воно залежить лише від того, що ми відчуваємо всередині. Людям слід припинити гонитву за зовнішніми досягненнями, на кшталт багатства та статусу, а натомість підключитися до своїх внутрішніх відчуттів». Або стисліш: «Щастя починається всередині». Саме це говорять біологи, але Будда загалом казав протилежне.

Будда погоджувався з сучасною біологією та рухами нової доби в тому, що щастя не залежить від зовнішніх умов. Але його важливіша та глибша думка полягала в тому, що справжнє щастя також не залежить від наших внутрішніх відчуттів. По суті, що більше уваги ми приділяємо нашим відчуттям, то більше ми їх прагнемо і то більше страждаємо. Будда радив припинити гонитву не лише за зовнішніми досягненнями, але й за внутрішніми відчуттями.

Отже, підіб’ємо підсумки. Анкети суб’єктивного добробуту ототожнюють добробут з нашими суб’єктивними відчуттями, а прагнення до щастя з прагненням конкретних емоційних станів. Натомість, згідно з багатьма традиційними філософіями та релігіями, наприклад буддизмом, ключем до щастя є знання правди про самих себе – розуміння того, хто або що ми насправді є. Більшість людей неправильно ототожнюють себе зі своїми відчуттями, думками, уподобаннями та неприязню. Відчуваючи гнів, вони думають: «Я злий. Це мій гнів». Відповідно, вони проводять своє життя, уникаючи одних відчуттів та переслідуючи інші. Вони не усвідомлюють, що то не їхні відчуття і що постійна гонитва за певними відчуттями лише ловить їх у пастку страждань.

Якщо це так, тоді усе наше розуміння історії щастя, можливо, помилкове. Може, не так уже й важливо, чи задовольняються очікування людей та чи насолоджуються вони приємними відчуттями. Головне питання полягає в тому, чи знають люди правду про самих себе. Які ми маємо докази того, що люди сьогодні розуміють цю правду хоч трохи краще, ніж первісні мисливці-збирачі чи середньовічні селяни?

Учені почали вивчати історію щастя лише кілька років тому, і ми все ще формулюємо перші гіпотези та шукаємо придатні методи дослідження. Ще надто рано робити однозначні висновки та завершувати дебати, які ледь встигли початися. Украй важливо розглянути якомога більше різних підходів та поставити правильні запитання для пошуку відповідей.

Більшість книг з історії зосереджуються на ідеях великих мислителів, хоробрості воїнів, любові до ближнього святих та творчості митців. Вони можуть багато що розповісти про розвиток та занепад соціальних структур, злет та падіння імперій, відкриття та поширення технологій. Однак вони нічого не кажуть про те, як усе це вплинуло на щастя та страждання окремих осіб. Це є найбільшою прогалиною в нашому розумінні історії. Краще би нам уже почати її заповнювати.

20. Кінець людини розумної

Ця книга почалась із представлення історії як наступної ланки в безперервному ланцюжку фізики, хімії та біології. Люди розумні підкоряються тим самим фізичним силам, хімічним реакціям та процесам природного добору, які управляють усіма істотами. Можливо, природний добір забезпечив Homo sapiens значно більше ігрове поле, ніж будь-якому іншому організмові, але це поле все одно має свої кордони. Суть полягає в тому, що, незалежно від її зусиль та досягнень, людина розумна не здатна вирватися за свої біологічно визначені межі.

Але на зорі ХХІ століття ситуація почала змінюватись: сьогодні людина розумна поступово виходить за ці межі. Вона починає порушувати закони природного добору, заміняючи їх законами раціонального проектування.

Протягом близько 4 мільярдів років усі організми на нашій