Читати книгу - "Останній дон"

Бенц негайно зателефонував Мело Стюартові та головному юрисконсультові студії «Лоддстоун». Через тридцять хвилин вони були в кімнаті для переговорів. Мело запросили тому, що він володів пакетом акцій на ці серії та заробляв на них комісійні за касову зірку, за режисера і за переписувача — Бенні Слая. Складалася ситуація, за якої від нього вимагалось би поступитися кількома пунктами.

Почав головний юрисконсульт:

— Ми вивчили ситуацію, ще коли містер Вейл ознайомив із своєю першою погрозою на адресу студії.

Моллі Флендерс розгнівано урвала його:

— Самогубство ви називаєте погрозою на адресу студії?

— І шантажем, — діловито уточнив головний юрисконсульт. — Тепер же ми ретельно проглянули законодавство, яке стосується даної ситуації і носить дуже плутаний характер, та навіть за цих обставин я проконсультував студію, що ми можемо протистояти вашому позову в суді й виграти. В цьому конкретному випадку право власності на спадкоємців не переходить.

— І яку Гарантію ви даєте? — спитала Моллі юрисконсульта. — Певність до дев'яноста п'яти відсотків?

— Ні, — відповів юрисконсульт, — такої певності з закону не випливає.

Моллі раділа. З адвокатським гонораром, якщо вона виграє процес, вона могла б іти на заслужений відпочинок. Моллі підвелася й сказала:

— Розтуди вас! Зустрінемося в суді.

Бенц і Дієр були такі наполохані, що не змогли здобутися на слово. Бенц бажав від щирого серця, щоб Елі Мерріон був ще живий.

І саме Мело Стюарт встав і стримав Моллі теплими і прохальними обіймами.

— Гай-гай, — сказав він, — ми ж тільки ведемо переговори. Будьте цивілізованою.

Він підвів Моллі до її стільця, зауваживши, що в її очах стояли сльози.

— Ми зможемо дійти згоди. Я відмовлюся від кількох пунктів у пакеті.

— Маєте бажання ризикнути і втратити все? — спокійним голосом звернулася Моллі до Бенца. — Чи може ваш юрисконсульт, гарантувати, що ви виграєте? Звичайно, що не може. Ви якась ділова людина чи пропащий гравець? Щоб заощадити якісь вошиві двадцять-сорок мільйонів, ви хочете поставити під ризик мільярд?

До спільної згоди вони дійшли. На користь Ернестового майна авансом переказувалось чотири мільйони і призначалося вісім відсотків від доходу брутто за кінофільм, який був уже готовий вийти на екрани. Ще майно мало б отримувати два мільйони і по десять відсотків від відрегульованого брутто за кожну наступну серію. Три Ернестові колишні дружини і його діти мали б стати багатими.

Прощальним ударом Моллі було таке:

— Якщо ви гадаєте, що я обійшлася з вами круто, то почекайте, поки Кросс Де Лена дізнається, як ви його накрутили.

Моллі смакувала перемогу. Вона пригадала, як одного разу після вечірки привезла Ернеста до себе додому. Тоді вона досить набралася і відчувала страшенну самотність, а Ернест був дотепний, інтелігентний, і вона подумала, що було б незле провести з ним ніч. А коли вони, протверезілі від їзди, прибули до неї додому і вона повела його в спальню, то почала розгублено роззиратися по кутках. Ернест виявився таким нікчемою і, з усією очевидністю, таким сором'язливим щодо сексу — справжня сірятина. Ще й заціпило йому на цей момент.

Та Моллі чисто по-людськи була надто порядною, щоб за такої критичної ситуації виставити Ернеста за двері. Отож вона знову напилася і вони подалися до ліжка. І справді, без світла все відбулося не надто погано. Ернест відбув свої обов'язки з таким ентузіазмом, що полестив їй, і вона подала йому сніданок до ліжка.

Він лукаво всміхнувся до неї:

— Дякую, — сказав він. — Ще раз дякую вам.

Тут вона збагнула, що минулої ночі він розумів усі її почування і вдячний був не лише за принесений сніданок, але і як сексуальній благодійниці. Вона завжди шкодувала за тим, що їй бракувало акторського хисту, та якого, зрештою, біса? Вона — юрист. І тепер вона зіграла в пам'ять Ернеста Вейла сцену вдячної любові.

Дотторе Девід Редфеллоу отримав запрошення дона Клерікуціо під час важливої наради в Римі. Він саме консультував прем'єр-міністра Італії, з Нового законодавства з банківської справи, де передбачалися суворі карні санкції до корумпованих банківських службовців. Природно, що його консультування було спрямоване не на користь цих санкцій. Він негайно згорнув свої справи й полетів до Америки.

За двадцять п'ять років вигнання в Італії Девід Редфеллоу просунувся вперед та змінився поза межі своїх найфантастичніших мріянь. На самому початку дон Клерікуціо допоміг йому купити невеликий банк у Римі. За капітал, здобутий на торгівлі наркотиками і вкладений у швейцарські банки, він ще докуповував банки та телевізійні студії. І саме приятелі дона Клерікуціо в Італії допомагали йому орієнтуватися та споруджувати його імперію, допомагали купувати журнали, газети, телевізійні канали як додаток до його банківської мережі.

Одначе Девід Редфеллоу мав підстави радіти також з того, чого домігся сам. Повної трансформації характеру. Він набув італійського громадянства, мав дружину італійку, дітей італійців і стандартну італійську коханку, так само, як і почесне докторство (вартість — два мільйони) в італійському університеті. Носив костюми від Армані, щотижня годину проводив у свого перукаря, згуртував коло чисто чоловічого товариства в своїй кав'ярні (яку, зрештою, придбав) і займався політикою як радник кабінету і самого прем'єр-міністра. Та все ж раз на рік відбував паломництво в Дестам, готовий виконати будь-які побажання свого ментора — дона Клерікуціо. Цей несподіваний виклик його занепокоїв.

Коли Редфеллоу з'явився в дестамському особняку, на нього вже чекала вечеря, а Роза-Марія перевершила сама себе, тому що Редфеллоу завжди вихваляв римські ресторани. На його честь зібрався увесь клан Клерікуціо: дон власною персоною, його сини Джорджіо, Петі і Вінсент, його онук Данте, а також Піппі і Кросс Де Лени.

Вітали, як належить вітати героя. Девід Редфеллоу, виставлений з університету король наркотиків, розхристаний, із сережкою у вусі, гієна, що гасала вигрібними ямами розпусти, перетворився на стовп суспільства. Всі ним пишалися. Навіть більше. Дон Клерікуціо відчував себе боржником Редфеллоу. Бо саме Редфеллоу виклав йому великий урок моральності.

Замолоду дон Клерікуціо страждав на дивну сентиментальність. Він вірив, що сили на сторожі закону не можуть у своєму загалі бути корумповані у справах з наркотиками.

Девід Редфеллоу у 1960 році був двадцятирічним студентом університету, коли вперше взявся за наркотики. Не задля зиску, а просто щоб він та його приятелі мали до них стабільний дешевий доступ. Аматорське підприємництво — тільки кокаїн та марихуана. За рік це розрослося настільки, що він та його однокашники володіли невеличким літаком, котрим транспортували