Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Так, тендітні, але чомусь все одно чути боротьбу, отже, вони ще залишилися...

В підтвердженні її слів їхня розмова була перервана чудовиськом, що напало ззаду на Трістана. Вони, зчепившись разом, стрімголов покотилися в бік від порогу, на якому лежала Джейн. Вона підвелася на ліктях, щоб побачити, що сталося з Трістаном, як почула смердюче дихання прямо за своєю головою. Через простріл у спині вона мало не втратила свідомість, тварюка міцно схопила її пазурами за шкіру і стрімко кудись потягла. Джейн не могла повірити, що це все.

 Кінець.

 Вона відчувала під ногами каміння, корчі та гравій, але, здавалося, що земля була посипана ще й пнями та валунами. Кольорові будинки миготіли все швидше, а все її тіло тіпалося з боку в бік, коли вона встигла помітити, що тварина несе її за межі Великих Садів. Вона так хотіла щось крикнути, щось подумати, але ні слів, ні думок вже не існувало. У небі промайнув дуже гарний золотий відблиск, і вона блаженно заплющила очі.

                                            * * *

Фелікс чув, як люди кричали, стогнали й видавали останні зітхання. Він постійно казав собі, що вони для нього нічого не означають. Нічого. Просто без них він не міг би бути королем. Лише самотній величний чоловік. "Лише одинокий величний чоловік". Чому їхні обличчя такі виразні, начебто він знає кожного? Чому кожен крик розрізає все нутро на безліч нерозбірливих елементів? Вони для нього нічого не означають. Він насилу тримав в голові цю думку.

Підіймав сокиру, спис. Сокира, спис. Іноді, коли відчував, що має хоч трохи сил, випускав з рук полум'я, підсмажуючи одразу двох істот, але й воно вже більше скидалося на жалюгідні пшики. Він не зміг захистити їх. Він не зміг. Адже вони його народ, а він не зміг! Все життя він обіцяв собі не повторити помилки батька, не витратити сили заради цих людей, щоб їх же потім і не врятувати. І зараз – він помирає разом із ними. Тільки зараз він зрозумів, як любив їх усіх, як він хотів зцілити кожного, хто падав закривавлений і неживий на землю, але нічого вже не міг вдіяти.

Вони нічого не означають. Нічого. Він намагався переконати себе хоч трохи, щоби триматися.

Істот залишилося дуже мало, але й тих, хто боровся, майже не залишалося. Тварини почали по одній бігти за межі Великих Садів, усвідомлюючи свою поразку. А що, як він зможе вижити? Що він побачить після? Можливо, краще не виживати…

 Одна з тварин, що тікали геть, тягла когось за собою, Фелікс впізнав в цій людині Джейн. Він кинувся з останніх сил за нею. Він не встиг врятувати свій народ, але він повинен врятувати Джейн за будь-яку ціну. Відразу за селом чудовисько рвонуло до скель, і Фелікс зрозумів, що воно збирається стрибнути в море. У нього майже не залишилося сил, але він біг, наче востаннє.  Фелікс намагався дивитися тільки на Джейн, щоб наздогнати її.

Золотисте волосся було вкрите пилом і брудом, на тілі всюди виднілася кров. Вона була схожа на маленьку скляну фігурку, яку намагаються розбити, а вона ще чомусь ціла. Сонячне світло падало на її обличчя, і тільки за цим променем він продовжував бігти. До урвища залишалося кілька метрів, і в останню мить Фелікс встиг обхопити тварюку і разом із ними полетіти вниз з урвища. Падаючи, він намагався прийти в стан умиротворення, щоб знайти хоч трохи сил і за допомогою них пом'якшити падіння. Він згадав, як Джейн розповідала про сніг і про ялинку, прикрашену вітражними кулями. В руках запекло, і вони м'яко впали у воду з оглушливим сплеском.

Чудовисько, розлючене такою раптовою появою Фелікса, кинулося на нього, і вони намагалися подолати один одного у воді довгі кілька хвилин. Істота мала явну перевагу: рухалася, мов на суші, навіть стояла на поверхні води, як на рівній землі. Фелікс намагався дотягнутися до волохатої шиї та стиснути її, але сам уже майже не відчував повітря. "Він повинен урятувати Джейн", це як мантра звучало в його голові. Його рука обхопила крихке жилясте горло і стиснула його наче картонку. Тварюка почала все глибше йти під воду, а король, схопивши Джейн, виплив на поверхню. Аквамаринові хвилі, що оточували їх з усіх боків, були величезними, долати їх вагу було надто важко. Або йому тільки здавалося, що море довкола вирує з надмірною силою. Взагалі невідомо, звідки в нього самого ще були сили. На дні тієї чаші всередині нього залишилася єдина крапля, і вона ще одна тримала його на плаву. Король вийшов на берег, акуратно поклавши Джейн на пісок. Її права нога роздерта, а на спині зяє рана, масштаби якої важко було оцінити. Це видовище защемило всі нерви всередині його тіла. Дивно, сьогодні він надивився на безліч смертей, але рани Джейн ніби розбудили його і він усвідомив, що все відбувається насправді. Всі ці тварюки та їхні жертви – справжні. Вони всі справжні.

                                                                                          * * *

      Вода виплеснулася з її горла одночасно з хрипким кашлем. Все тіло палало диким вогнем, водночас вітер ковзав холодним ознобом на мокрому тілі. Яке моторошне почуття. Як вона втомилася. Коли звір тягнув її до урвища, вона думала, що це і є кінець. Але Фелікс врятував її. Він її врятував. Можна було б порадіти, що вона йому небайдужа, коли він кинув усіх своїх людей і побіг за нею. Можна було б порадіти, у якомусь іншому житті, у тому, де вони йшли з пляжу або в тому, коли спускалися до печери. Але в цьому уже не було приводів для радості. Вона чудово усвідомлювала, що з низьким рівнем медицини Айронвуда її вже не врятувати. Нікого вже не врятувати.