Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Зі старої дідової опочивальні, воно на стіні висіло, тільки оновив трохи. Ну як? Сподобалося, панночко?

-Дуже! Дякую, Єгоричу! Мрія, а не спальня! - Стьопка сіла на ліжко, пострибала, - і матрацик у міру м'який, як я люблю! Нарешті, бо на дідовому ліжку я собі принцесу на горошині нагадувала…

-Радий угодити, - проспівав охоронець задоволеним голосом.

 Стьопка взяла в руки телефон і знайшла дві непрочитані смс-ки. Одна з банку, в якій говорилося, що на її банківський рахунок переведено суму… (тут у Стьопки очі на лоба полізли) від Миколи Вірного. «Точно, адже він обіцяв перевести решту грошей на картку. Нічого собі, не думала, що ми стільки зібрали! Я тепер прямо багата наречена! З ремонтом можна не скупитися...»

            Друга смс-ка  з текстом: «Привіт. Хочеш раків?» була, вочевидь, від водяника. Стьопка записала повторно його номер до телефонної книги і зателефонувала.

-Привіт... - Мітя відповів відразу. Від його оксамитового голосу побігли мурашки по животу, і Стьопка посміхнулася.

-Привіт, Милий Мітя...

-Як ти?

-Нормально...

-Що робиш?

-Лежу на новому ліжку...

-Хм... у чому?

-У теплому одязі! – засміялася.

-Знімай... - у голосі хлопця з'явилися пустотливі нотки.

-Міть, ти що ж, зібрався зайнятися зі мною сексом по телефону?!

-Я б віддав перевагу справжньому, але не відмовлюсь від телефонного! - відповів весело.

-Мабуть я відмовлюся, прибережу для відкату! - жінка на секунду задумалася, що говорить серйозно. Треба ж таке… відкат і можлива «допомога»  Міті не здається ганебною. «Починаю приймати свою сутність, як казала Явдошка?»

-Шкода, - удавано сумно зітхнув, - але я чекатиму...

-Дякую, Міть... Я чого дзвоню, що до твоєї пропозиції про раків.

-Любиш? Хочеш, принесу? Можу навіть зварити, щоб ти не поралася.

-Ні-ні, послухай. У мене післязавтра день народження.

-Я не знав.

-Ага ... так ось, я хочу раків в якості подарунку.

-Що це за подарунок такий, Панні? Ображаєш…

-Послухай, Міть… Я запрошую всіх. Всіх наречених, розумієш?

-Розумію.

-Хочу поговорити, розповісти іншим правду.

-Добре, напевно, так буде краще...

-Твій голос став сумним, чи мені здалося?

-Ні, Панні, сам факт наявності суперників засмучує, - хмикнув, - а не твоє рішення. Не хвилюйся, я все зрозумів. Буде тобі багато раків. Післязавтра.

-Дякую, Мітю! Ти чудовий!

-Думаєш всі повірять?

-Звичайно не повірять! Я сама повірила насилу!

-Як переконувати будеш?

-Ще не думала. Це ваші сили мають прояви, а от я, що можу показати?

-Ти не права, від тебе тепло, кохання йде. Це всі наречені відчувають. Повірять, куди вони подінуться.

-Післязавтра подивимося. Сподіваюся, обійдеться без сварок, – зітхнула.

-Буду тримати себе в руках, на мій рахунок не хвилюйся.

-Я знаю. Про Гора переживаю.

-Поговорити з ним?

-О ні! Я сама!

-Будь обережна… – сказав напружено і Стьопка зрозуміла, що йому хотілося б сказати інше. Вона знову зітхнула, розуміючи стан Міті.

-Я не буду поки що з ним бачитися, - сказала, бажаючи хоч якось заспокоїти. Засмучувати Милого Мітю зовсім не хотілося, - поговорю по телефону.

-Добре, Пані… Удачі…

-У тебе є його номер? А то я телефон загубила, довелося сімку відновлювати. - про те, що це за неї зробив Грізний вирішила замовчати.

-Є. Відправлю смс-кою.

-Дякую. Ну, до післязавтра?

-О котрій?

-О сьомій вечора.

-Гаразд! Бувай, Руденька, цілую тебе! - Мітя відключився. А у вухах ще довго звучало його «Бувай, Руденька…» Чорт знає чому, але це прізвисько з його вуст було ніжним і хвилюючим.

Пілікнув телефон, сповіщаючи про смс. Стьопка зберегла номер Гора і одразу набрала.

-Слухаю!

-Привіт, Гор! - сказала тремтячим голосом.

-Привіт, Стєша, - а його голос, рокочучи, пробрав до самих кісток. Стьопка навіть озирнулася, виразно відчувши його присутність, - радий чути тебе.

-Я, к-хм ... у справі, - сказала, відкашлявшись, - на день народження запросити хотіла.