Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

зазначена у вироку частина майна засудженого. Тому у вироку має бути чітко зазначено, конфіскується все майно чи тільки його частина. В останньому випадку необхідно уточнити, яка саме частина майна (1/2, 1/3) конфіскується або перелічити ті конкретні предмети (речі), які підлягають конфіскації.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КВК конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що перебувають на рахунках та вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Хоча грошові кошти і можуть бути предметом конфіскації, однак заміна майна, що конфіскується, грошовою сумою, яка дорівнює вартості цього майна, не допускається.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності за умови, якщо воно є необхідним для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України і передбачений у Додатку до КК.

Від конфіскації майна як виду покарання слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є кримінальним покаранням і полягає у вилученні тих предметів, що визнані знаряддями і засобами вчинення злочину, предметами посягання чи такими, що здобуті злочинним шляхом. Спеціальна конфіскація передбачена статтями 78 та 81 КПК, де зазначено, що гроші, цінності та інші предмети, нажиті чи здобуті злочинним шляхом, передаються в дохід держави, а знаряддя чи засоби вчинення злочину, які належать винному, конфіскуються чи підлягають знищенню. Спеціальну конфіскацію передбачено і в санкціях статей Особливої частини КК (наприклад, за ст. 201 КК конфіскуються предмети контрабанди, а за ст. 301 КК — порнографічні предмети та засоби їх виготовлення і розповсюдження).

§ 4. Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

1. Штраф (ст. 53 КК) — це покарання, яке полягає у грошовому стягненні, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Штраф належить до так званих змішаних покарань, бо може бути призначений судом не тільки як основне, а й як додаткове покарання (ч. 3 ст. 52 КК). Проте згідно з ч. 4 ст. 52, частинами 1 та 3 ст. 53 КК у всіх випадках штраф може бути призначено лише за умови, якщо він безпосередньо передбачений у санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, за винятком його призначення як більш м’якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК.

Розмір штрафу визначається в ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян[60] у межах від тридцяти до однієї тисячі таких мінімумів. Однак згідно з ч. 2 ст. 53 КК у санкціях статей Особливої частини КК може бути передбачено і більш високий розмір штрафу (наприклад, у санкції ст. 220 КК він встановлений у розмірі від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів). Конкретний розмір (сума) штрафу, що підлягає стягненню із засудженого, визначається судом відповідно до санкції, але з обов’язковим урахуванням при цьому двох чинників: а) тяжкості вчиненого злочину і б) майнового стану винного. Саме з урахуванням майнового стану винного суд на підставі ч. 4 ст. 53 КК може призначити штраф із розстрочкою його виплати певними частинами строком до трьох років.

До неповнолітніх штраф призначається з додержанням вимог статей 98, 99 та 103 КК.

У разі неможливості сплати штрафу суд на підставі ч. 5 ст. 53 КК може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян чи один місяць виправних робіт за чотири таких мінімумів. При цьому загальний строк громадських робіт не може перевищувати двохсот сорока годин, а виправних робіт — двох років.

Заміна штрафу на підставі ч. 4 ст. 53 КК припустима лише у випадках, якщо встановлено, що неможливість сплатити штраф обумовлена об’єктивними причинами (відсутність роботи, заробітку, загибель майна, на яке може бути звернено стягнення, тощо). Умисне ухилення засудженого від сплати штрафу тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

Штраф як вид кримінального покарання відрізняється від аналогічного заходу адміністративного стягнення, бо покарання у виді штрафу: а) призначається лише за вчинення злочину; б) застосовується тільки за вироком суду; в) засудження особи до цього виду покарання має наслідком судимість (п. 5 ст. 89 КК).

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) належить до так званих змішаних покарань, бо відповідно до ч. 3 ст. 52 та ч. 1 ст. 55 КК може застосовуватися і як основне покарання на строк від двох до п’яти років, і як додаткове — на строк від одного до трьох років.

Це покарання є спеціальним, тому його призначення можливе лише при встановленні судом того, що: а) під час вчинення злочину винний у передбаченому законом порядку обіймав певну посаду чи займався певною діяльністю; б) вчинений злочин за своїм характером безпосередньо пов’язаний з тією посадою, яку винний обіймав, або з тією діяльністю, якою він займався; в) характер вчиненого злочину, дані про особу винного та інші обставини справи свідчать про неможливість (недоцільність) збереження за засудженим права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Зазначене покарання позбавляє засудженого суб’єктивного права на вільний вибір посади, певного роду занять протягом часу, встановленого вироком. Звідси випливають й інші, можливі у зв’язку із засудженням до цього покарання правообмеження: вимушений перехід на іншу роботу, перерив спеціального трудового стажу, зниження заробітку, втрата кваліфікації, необхідність здобуття іншої професії, спеціальності тощо.

Як основне це покарання призначається у випадках, коли воно безпосередньо передбачено в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, за винятком його призначення на підставі ч. 1 ст. 69 КК.

Як додаткове це покарання призначається як тоді, коли безпосередньо передбачено в санкції статті