Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

Порядок та підстави призначення довічного позбавлення волі передбачені в ч. 1 ст. 64 КК, відповідно до якої це покарання: а) встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів (ч. 5 ст. 12 КК); б) застосовується лише у випадках, спеціально передбачених у КК, тобто тоді, коли це покарання прямо передбачене в санкціях статей його Особливої частини (статті 112, 348, 379, 400, ч. 2 ст. 439 КК та ін.); в) призначається лише за умови, якщо суд не вважатиме за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі завжди передбачене в альтернативі з позбавленням волі на певний строк (ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, ч. 4 ст. 404 КК та ін.), тому в разі його призначення суд має навести у вироку мотиви свого рішення, які б свідчили про доцільність застосування до засудженого саме довічного позбавлення волі (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.).

Згідно з ч. 2 ст. 64 КК довічне позбавлення волі не застосовується: а) до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років; б) до осіб у віці понад 65 років; в) до жінок, які перебували в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. Відповідно до ч. 3 ст. 43 КК це покарання не може призначатися й особам, які вчинили злочини, передбачені у ч. 2 ст. 43 КК, під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Засуджені до довічного позбавлення волі не підлягають звільненню від цього покарання і лише у разі застосування до них акта про помилування (ч. 2 ст. 87 КК) довічне позбавлення волі може бути замінене позбавленням волі на строк не менше 25 років. При цьому клопотання про помилування може бути подане лише після відбуття засудженим не менше 20 років призначеного покарання (ч. 7 ст. 151 КВК, ч. 2 ст. 6 Положення про здійснення помилування від 19 липня 2005 р.).

1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) — додаткове покарання (ч. 2 ст. 52 КК), яке не передбачене в жодній із санкцій статей Особливої частини КК і тому завжди призначається на підставі ст. 54 КК за розсудом суду, але у випадках вчинення особою лише тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину.

Це покарання належить до так званих спеціальних видів покарань і може застосовуватися лише до тієї особи, яка на момент встановлення вироку мала військове, спеціальне звання, відповідний ранг, чин або кваліфікаційний клас, які були надані (присвоєні) їй у встановленому законом порядку.

У різних відомствах і службах виконавчої та судової влади, правоохоронних органах для службових осіб встановлюються відповідні звання, ранги, чини та класи. У Збройних Силах України, Службі безпеки України — військові звання (наприклад, лейтенант, майор); в органах внутрішніх справ України, податковій та митній службі — спеціальні звання (наприклад, капітан міліції, державний радник податкової служби). Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу » встановлює ранги залежно від тієї категорії, до якої віднесені посади, що обіймають державні службовці. Ранги встановлено також у дипломатичній службі (наприклад, Надзвичайний і Повноважний посол, аташе). В органах прокуратури встановлено класні чини (наприклад, молодший радник юстиції). Класні чини присвоюються і фахівцям господарських судів (крім суддів). Кваліфікаційні класи присвоюються суддям різних судів, а також судовим експертам.

Вироком суду особа може бути позбавлена зазначених звань, рангів, чинів або класів. Позбавити особу цього статусу суд має право незалежно від того, який орган чи яка службова особа присвоїли винному відповідне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. Позбавлення особи певного звання, рангу, чину або класу означає і позбавлення її всіх тих прав, пільг та переваг, що пов’язані з наявністю у особи відповідного статусу.

Проте ст. 54 КК не передбачає права суду позбавляти засудженого наукового ступеня, почесних або вчених звань, державних нагород. Якщо суд дійде висновку про те, що вчинений особою злочин дискредитує наявні у неї відзнаки (наприклад, почесне звання), він має право проінформувати про це той орган чи службову особу, які їх присвоїли (присудили), а вони, у свою чергу, мають право у встановленому законом порядку позбавити таку особу наукового чи почесного звання або нагороди.

2. Конфіскація майна (ст. 59 КК) — додаткове покарання (ч. 2 ст. 52 КК), яке полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого. Це покарання призначається за умов, якщо: а) особа вчинила тяжкий (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкий (ч. 5 ст. 12 КК) злочин; б) цей злочин є корисливим (ч. 2 ст. 59 КК); в) конфіскацію майна безпосередньо передбачено у санкції статті Особливої частини КК за цей злочин. Якщо хоча б одна з цих умов відсутня, конфіскація майна призначена бути не може.

Конфіскація майна передбачається в санкціях статей Особливої частини КК або як обов’язкове (ч. 5 ст. 185, статті 209, 306 КК), або як факультативне (ч. 2 ст. 233, ч. 2 ст. 369 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов’язаний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його застосування лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК, а у другому — питання про доцільність призначення конфіскації майна вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин справи та особи винного.

Закон розрізняє повну конфіскацію, яка полягає у вилученні всього майна, що є власністю засудженого, і часткову, — коли вилучається лише