Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Ріана поновила роботу над тунелем і вже не зупинялась, аж поки не пробила його до самої поверхні. Згори полилося примарне маґічне світло, набагато тьмяніше за сяйво, що його випромінювала Ріанина Іскра. Разом зі світлом заструменів щедрий потік природної енерґії, чистої та життєдайної, нітрохи не забрудненої темною енерґією. Шимас жадібно увібрав її в себе й відчув приплив свіжих сил.

— О! Тепер я дещо бачу, — промовила Ріана. — Тільки дуже нечітко. Але це точно ліс. І озеро під боком… Мало не втрапила в нього.

— Тоді б воно вилилося в Тиндаяр, — сказав Шимас.

— Навряд. Цей тунель має невелику пропускну спроможність. Під тиском води він швидко б зруйнувався.

— Гм. А ви багато знаєте про Тиндаяр та тунелі. Невже вас і цього навчали?

— Ні, я сама вивчила. Коли стало відомо, що Тиндаяр знову відкрито, найстарші розіслали всім сестрам перелік рекомендованих книжок і формули плетив, які треба опанувати.

Ріана покликала Колвина і звеліла йому стати на її місце.

— Зараз я підкину тебе, а коли вилетиш із ями, відхилися трохи вбік, щоб не впасти назад. Роздивись довкола, запам’ятай усе, що побачив, і повертайся доповісти мені. Зрозуміло?

— Так, пані, — з готовністю відповів упокорений чорний. — Зроблю все, як ви кажете.

Під дією її чарів він полинув угору і зник у присмерку.

— Це, звісно, зайве, — сказала вона Шимасові, — та раз є така можливість, чому б не перестрахуватися. Видимість звідси така непевна, що я легко могла сплутати галявину з болотом. А мені геть не хочеться бруднити свою сукню.

Шимас насилу стримав посмішку. Невже Ріана думала, що через цю обережність він вважатиме її боягузкою? І це після того, як вона вирушила за ним у Тиндаяр, хоча спокійнісінько могла махнути на нього рукою — мовляв, сам напросився. Айліш вер Нів на її місці так би і вчинила. Не зі страху, ні. Просто визнала б за краще зберегти полоненому чорному пам’ять, щоб витягти з нього імена спільників.

Невдовзі згори звалився Колвин аб Девлах. Загальмувавши перед приземленням, він зміг устояти на ногах і доповів, що там справді ліс, поблизу є невеличке озеро, а людей ніде не видно. За його словами, ґрунт довкола виходу з тунелю твердий, порослий травою, багнюки немає.

— А тепер піду я, — сказав Шимас. — І не треба мене підкидати. Інші ж чаклуни самі вибиралися звідси.

— Ваша воля, професоре, — знизала плечима Ріана.

Шимас став на місце Колвина, міцно вхопився за потоки земної енерґії й щосили відштовхнувся від чорної поверхні Тиндаяру. З цим поштовхом він трохи перестарався і надто швидко помчав тунелем. Його огорнула сіра імла, яка спершу згустилася, бо Шимас віддалився від Ріани, а потім стала рідшати в міру наближення до земного світу.

Шимаса відчутно труснуло, сіра імла остаточно зникла, і він злетів аж над верхівками дерев, укритих золотавими кронами. На якусь мить непорушно завис у верхній точці траєкторії, а потім почав падати вниз.

„Тільки б цього не бачила Ріана,“ — думав Шимас, уповільнюючи своє падіння. — „Вона ж бо вирішить, що я страшенний незграба…“

Він якраз устиг опуститися на вкриту пожовклим трав’яним килимом галявину і прибрати впевненого вигляду, коли з темного отвору в землі вигулькнув Колвин аб Девлах, а слідом за ним з’явилася Ріана. Злетівши не вище, ніж на три фути, вона плавно приземлилася біля самого входу в тунель і роззирнулась довкола.

— Зараз я точно визначу наше місцезнаходження і напишу сестрам, щоб подивились на карті, де тут найближча дорога, й надіслали по нас карету. Та спершу… — Ріана простягла над тунелем руки, і з них посипалися світло-блакитні блискавки. — Це можна було б зробити й швидше, кількома потужними розрядами, але не варто лякати лісових мешканців

Проте Шимас розумів, що причина не в її турботі про спокій звірів та птахів. Ріана ніколи не втрачала нагоди похвалитися перед ним своїм умінням; тож, мабуть, вона боялася, що найпотужніша блискавка, яку їй вдасться викликати, не справить на нього належного враження і лише покаже йому межу її сили.

— Колвине, — звернулась Ріана до чорного, не припиняючи насилати на тунель блискавки, — ти вмієш відрізняти їстівні ягоди від отруйних?

— Точно не знаю, пані. Та, здається, вмію. — Досить вправно, як на чаклуна, що втратив пам’ять, він створив стандартне плетиво для визначення отруйних речовин. — Це воно?

— Так, воно. Піди назбирай мені трохи ягід. Бо сьогодні я ще не обідала.

— То, може, впіймати для вашої ласкавості якесь звірятко? — запропонував Колвин. — Смажене м’ясо дуже смачне.

— Ні, не треба. Ягід вистачить.

Мало не підстрибуючи на радощах, що отримав від своєї пані нове доручення, Колвин помчав у лісові хащі.

— Упокорені всі такі? — запитав Шимас.

— Всі, — відповіла Ріана. — Незалежно від того, скільки минуло часу, в них так і не формується нова особистість. Більшість сестер переконані, що чари покори позбавляють людину душі.

— Тобто, перетворюють на розумну тварину?

— Атож. На розумну й слухняну домашню тварину. На тварину, що володіє темною енерґією, але нічого не знає про Зло. — Закривши тунель, Ріана подмухала на долоні, хоч могла просто наслати на них охолоджувальні чари. — Як повернемося до Манхайна, передам Колвина тутешнім сестрам. Нехай вони вирішують, що з ним робити.

— Я б не радив із цим квапитися, — пролунав трохи осторонь чистий, мелодійний голос. — Він ще стане тобі в пригоді.

Здригнувшись від несподіванки, Шимас рвучко повернувся і побачив біля самого берега озера знайомого золотоволосого хлопчака, який понад місяць тому кинув його серед ейдальського степу і змусив самотужки добиратися на Північ. Цього разу диннеші не вдавав із себе сільського шибеника, а був одягнений у темно-синій костюм із червоними вставками, схожий на однострій мінеганських ґвардійців.

Шимас збирався