Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Однак 16-го березня нас усе-таки затерло льодами. Це ще не була смуга вічної мерзлоти, а всього лише широкі крижані простори, зцементовані морозом. Але перепона не зупинила капітана Немо, і він із усього розгону урізався в крижане поле. Сталевий корпус «Наутілуса» трощив цю ламку масу, і крижини з тріском розколювалися на шматки. Він діяв, як таран, але пущений з неймовірною силою. Осколки криги, зметнувшись догори, градом падали навколо нас. Своєю навальною силою наше судно прокладало собі шлях. Захоплене інерцією розбігу^ воно часом злітало на крижину і розчавлювало її своєю вагою. А подеколи, урізавшись у крижину, розколювало її рухом бічної хитавиці, і ми йшли далі широким проходом, що утворився в льодовому полі.

У ці дні на. морі бушували шквали. Густий туман оповивав крижані поля, і з одного кінця палуби не видно було іншого. Вітер різко змінював напрямок. Сніг, що випав за ніч, укривав палубу крижаною кіркою, що її доводилося збивати киркою. Узагалі, як тільки температура повітря опускалася до п’яти градусів нижче нуля, уся поверхня «Наутілуса» покривалася льодом. Вітрильник не міг би маневрувати в таких умовах, адже всі блоки і талі обмерзли б. Тільки судію з електричним двигуном, що обходиться без вітрил і кам’яного вугілля, могло пуститися в плавання під такими широтами.

Стрілка барометра стояла дуже низько. Показання компаса не вселяли ніякої довіри. Стрілка компаса розгублено металася як божевільна, даючи суперечливі показання в міру наближення до магнітного південного полюса, що не збігається з географічним полюсом Південної півкулі.

Справді, за Ганстеиом, південний магнітний полюс знаходиться під 70° широти і 130° довготи, а за спостереженнями Дюпере — під 135° довготи і 70°30΄ широти. Доводилося вести контрольні спостереження, переносячи компаси в різні частини судна, і брати середні показання. Але часто ми були змушені визначати пройдений шлях на підставі показань лага, далеко не точних, оскільки в звивистих тріщинах льодів судно постійно змінювало курс.

Нарешті, 18 березня, після численних марних спроб пробити собі дорогу, «Наутілус» був остаточно затертий у льодах. Це були вже не тороси, і не льоди, що дрейфують, не крижані поля, а суцільний неподоланний бар’єр із крижаних гір.

— Суцільні льоди, — сказав похмуро канадець.

Я зрозумів, що Нед Ленд, як і всі колишні мореплавці-полярники, вважає крижану перешкоду нездоланною. Близько полудня виглянуло сонце, і капітан Немо установив координати місцевості. Виявилося, що ми знаходимося під 5°30΄ довготи і 67°39΄ південної широти. Отже, ми зайшли уже всередину Антарктики!

Ні ознаки чистого моря, ні найменшого натяку на чисту воду! Перед «Наутілусом» розстелялася безкрая торосиста рівнина, хаотичне нагромадження льодів, величезні брили у вигляді паралелепіпедів з вертикальними гранями — одне слово, нагадувало поверхню ріки, коли скресає крига, але в гігантських масштабах. Тут і гам крижані обеліски, шпилі стрімчаків здіймалися на висоту двохсот футів; а ще далі круті береги, оповиті легким серпанком, як дзеркало, відбивали сонячні промені, що проривалися крізь туман. Сумовита природа, занурена в суворе мовчання, яке порушувалося зрідка ляскотом крил буревісників або пуффінів! Усе захолонуло, навіть звук.

«Наутілус» змушений був зупинити свій сміливий біг серед льодових полів.

— Пане професоре, — сказав мені в той день Нед Ленд. — Якщо ваш капітан пройде і далі…

— Ну то й що ж?

— Він буде молодець!

— Чому, Неде?

— Тому що нікому ще не щастило здолати суцільні льоди. Він сильний, ваш капітан.

Але тисяча чортів! Не сильніший же він від природи! А там, де самою природою покладена межа, хоч-не-хоч а треба зупинитися.

— Правда ваша, Неде Ленде! Але все-таки я хотів би знати, що знаходиться за цими льодами! Оця стіна мене самого дратує!

— Пан професор правий, — сказав Консель. — Стіни на те й існують, щоб псувати нерви вченим. Стіни усюди — перешкода!

— Е-е! — сказав канадець. — Усім відомо, що знаходиться там, за цими суцільними льодами.

— Що ж саме? — запитав я.

— Лід, і тільки лід!

— Ви в цьому упевнені, Неде? — заперечив я. — А я ні. От чому я хотів би подолати ці льоди.

— Послухайтеся мене, пане професоре, відмовтесь від цієї витівки! — схвильовано почав канадець. — Ми дійшли до суцільних льодів, і з нас досить! Ні ви, ні ваш капітан Немо, ні його «Наутілус» далі кроку не зроблять. Хочете ви чи ні, але ми повернемося на північ, тобто в краї, де живуть порядні люди.

Я змушений був визнати правоту Неда Ленда щодо одного: поки кораблі не будуть пристосовані до плавання серед крижаних полів, їм доведеться зупинятися коло межі суцільних льодів.

І справді, попри всі наші зусилля і запеклі спроби розколоти льоди, «Наутілус» був приречений на бездіяльність. У звичайних умовах, якщо судно не може продовжувати шлях своїм маршрутом, воно повертається назад. Але тут повернення було так само неможливе, як і просування вперед, адже ми були затерті в льодах! І якби нам довелося стояти на місці, наше судно вмерзло б у лід! Так воно і сталося близько двох годин пополудні: розводдя, у якому стояв «Наутілус», з неймовірною швидкістю стало затягуватися свіжою кригою. Доводилося визнати, що дії капітана Немо були верхом безрозсудності.

Я знаходився в цей момент на палубі. Капітан, що спостерігав якийсь час за утворенням крижаного покриву, звернувся до мене:

— Ну,