read-books.club » Детективи » Вовкулаки не пройдуть 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вовкулаки не пройдуть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 113 114 115 ... 128
Перейти на сторінку:

- Стосовно цього теж розберемось. То це вже, громадянине начальник моргу, не службова недбалість, а свідомий злочин. Надалі йменуватиметеся підозрюваним.

- А по мені - хоч баняком назвіть, - огризнувся Рейтаровський, - аби до печі не саджали.

- Посадять вас не до печі, а до камери попереднього затримання. Вона ж - капезе. Читаємо далі. Ймовірна причина смерті: “переохолодження”.

- От і я кажу, начальнику, що він замерз. Ішов, упав, заснув. А надворі скільки градусів? У нас у морзі тепліше.

- Замерз, кажеш? - єхидно кинув свекор. - А чого ж ти нам тут баки забивав, що, мовляв, покійник ще теплий був, як його привезли?

- Коли це було?

- Перед тим, як міліцейський начальник приїхав.

- Не пам’ятаю.

- Нічого так не освіжає пам’ять, як очна ставка, - заспокоїв усіх Діденко. - А тепер головне питання до підозрюваного: хто привіз тіло? Тільки не розповідайте мені казочку про те, як їхали по трасі чи ще десь двоє порядних людей, побачили, що хтось лежить закривавлений, не допетрали, що він уже мертвий, завантажили в машину - і швиденько в лікарню. А як приїхали, то додивилися, що людина вже не дихає, от і кинулися до вас, а не до міліції. Бо були напідпитку і боялися, що міліція покійника на них спише. А ви їхні прізвища теж не хочете називати, бо, мовляв, нащо людям зайві клопоти.

- А хто ж по своїй волі захоче з вами справу мати?

- Попереджаю: версія про те, що ви погодилися заховати труп не з любові до порядних людей, а за хабар, теж не пройде.

- А я й не думав.

- Правильно. Бо за хабар дадуть більше, ніж за недбалість.

Рейтаровський рипнувся щось відповісти, але промовчав. Тільки рукою махнув. А Діденко спокійно продовжив:

- Ви це нам збиралися розповісти, громадянине підозрюваний? Я вгадав? То не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно. А ще краще - кажіть правду.

- Більше я нічого не скажу. Я взагалі не знаю, звідки цей Панченко у мене в морзі з’явився. Сиджу в неділю вдома, з сином, випиваємо, ка-ве-ен по тєліку дивимося. Аж тут санітар дзвонить: Наумовичу, приїжджайте, у нас халепа. Покійника під двері підкинули. Я бігом. А вони вже його всередину затягли і обшукали. Ну, я дивлюся: документів немає…

- А от і брешеш, сучий сину! - підірвався на ноги свекор. - Панченко нікуди і ніколи без пенсійного посвідчення в кишені не виходив. У нього пільги були на проїзд.

- Не було у нього ніякого посвідчення! - огризнувся Рейтаровський. - Звідки я знав, що він пенсіонер і як його звати? Бомж як бомж, ви ж самі бачили. Обличчя побите, ґудзики повідривані, одяг порваний, неголений…

Начальник міліції похитав головою:

- Ну, що неголений, то це не доказ. Щетина на покійнику мало не тиждень росте, це всі знають. А стосовно того, чого у нього одяг рваний та брудний - то це нам скоро свідки розкажуть, а експертиза підтвердить.

- А я тут до чого? Може, його санітари роздягли. За ними хіба вгледиш? Хіба нормальна людина сюди працювати піде, та ще й за таку зарплату? Тільки той, що гірший бомжа.

- Кажете, санітари? Спасибі за підказку. Де вони?

- Сидять у бетеері під охороною солдатів і прапорщика.

- В порядку, як я розумію, шефської допомоги, - пожартував Діденко. - Олексію, що я тебе попрошу: відвези-но цих лебедиків до райвідділу, нехай їх там приймуть, зареєструють - і в окремі камери кожного. А по дорозі прослідкуй, щоб вони один з одним не розмовляли. А солдатиків - відпоїти чаєм… ні, все-таки краще нагодувати. І взяти у них свідоцькі показання. Можна у райвідділі, там тепліше.

Начальник просить? Та у Олекси, можна сказати, крила виросли. Вилетів, як хлопчик. І я вийшла слідом за ним.

- Що ти Микитовичу сказав, куди поспішаєш?

- Та поки що нічого. Щоб паніку не здіймати. Власне, його задача - слідкувати, щоби баба Химка з бабою Гапкою знову не штовхались коло йорданської ополонки, як у радянській черзі за дріжджами. Бо ще вмочать одна одну, а в їхньому віці моржів зображати не випадає. Та й перед батюшкою незручно.

- То ще нічого. В Болгарії, кажуть, саме батюшку в йорданській ополонці на Водохрещу й купають.

- Добре, що ми не в Болгарії…

Прапорщик з Василем курили біля бойової машини і розмовляли про щось своє. Олекса попитав:

- Ну, як там наші пташечки, не померзли всередині?

- Та чого б там! Один, щоправда, почав цвірінькати, так я йому, вибачаюсь, дав під дих і, здається, трохи не розрахував.

- Що, вбив?

- Та ні. Але він мені половину кубрика мало не обблював, добре, що я його довбешку встиг надвір вистромити. Зате тепер мовчить.

- Нічого, в райвідділі заговорить. Ні, не заговорить - заспіває! Заводь машину.


Бетеер загудів і повіз затриманих до райвідділу. А я повернулася до кабінету. Дуже вчасно, бо якраз увійшли слідом за мною патологоанатом із міліцейським експертом. Лікар глянув на Рейтаровського, тяжко зітхнув і сказав:

- Ситуація попередньо виглядає так: людину збили машиною, вона відлетіла, впала

1 ... 113 114 115 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовкулаки не пройдуть"