Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Півроку не такий довгий час. Думаю журнал реєстрації ще не відправили в архів, — мовила Лейла, ховаючи папірець в кишеню. Я зроблю все можливе.
— Але якщо раптом номер кімнати змінився, або їх помилково вписали в іншу…
— Я зрозуміла. Зачекайте тут, або краще… пройдіть в номер, — і дівчина пішла, залишивши його наодинці зі своїми роздумами.
Нік тужливо проводжав її постать, аж доки вона не зникла за дверима корпусу.
«Добре що тут ще діють ці неписані закони, які люди називають хабарництвом», — подумав він; а океан у відповідь на його думки грізно зарокотів і вітер приніс до кав’ярні кілька крижаних крапель.
«Чудово було б зараз випити абсенту, — подумав Нік, — але тут його не має. Краще, якщо стане геть холодно — замовлю чаю; каву однак вони роблять паскудну».
За годину дівчина повернулась. Нік так заглибився у власні думки, що не помітив як вона підійшла.
— Пане, — погукала вона його. — Я перевірила журнали.
Нік подався вперед «І?» — говорив весь його вираз.
І знову все як в уповільненних кадрах кінострічки. Дівчина без поспіху похитала головою:
— Нікого з подібними прізвищами та іменами у нас не було ні півроку, ні рік, тому. Те ж саме показала і електронна база даних.
Серце у Ніка впало в п’яти, до горла підкотив клубок, він більше не помічав ні океану, ні дівчини, нічого довкола. Здавалося остання нитка надії обірвалася.
— Можу ще чимось допомогти, пане?
Нік повільно похитав головою, яка раптом здалася важкою і почала тягнути шию донизу.
Дівчина навіщось простягнула йому зіжмаканий папірець з іменами та прізвищами. Він розгублено взяв його, відкрив і втупився в напис, зроблений його ж рукою: «Нік і Рен Арні, кім. 213, 16.02–29.02. 2332». Щось тут було не так. Бо просто так бути не могло. Бо він чітко пам’ятав, що був тут з братом півроку тому. Але усі служби і готельна і аеро запевняли його в протилежному. І навіть відмітка в паспорті, яка ставилася на кордоні в Коломбо, десь зникла, мов випарувалася. Втім, якби лише відмітка. Зник і брат з паспортом і усіма речами і всім, що нагадувало про нього. І усі з ким Рен товаришував, працював, спілкувався запевняли Ніка, що ніякого Рена ніколи не знали. Більше того так стверджувала і їхня мати. З глузду з’їхати!
Нік інтенсивно потер скроні, намагаючись прогнати сонливість, яка підступала до нього в період зміни часових поясів.
— Гей, — раптом почув він незнайомий голос і світ заколивався перед очима.
Нік повільно озирнувся, оговтуючись від думок, труснув головою. Перед ним стояла невисока худорлява дівчина з розплетеним золотистим волоссям, що спадало нижче плечей. Дівчина була закутана в голубу шаль, яка світилась, іскрилась і переливалась. Такий чудернацький одяг Нік бачив хіба що на зображеннях святих духів. Говорила вона англійською.
— Якщо будете сидіти так і далі, геть промерзнете.
Нік непевно повів плечима.
— Гляньте на себе, ви ж вимокли до нитки. Ходімо до готелю. Там і переодягнетесь.
— Я задумався, — мовив Нік.
— Гарна справа — думати під зливою.
Дівчина підтримувала його за лікоть.
— Про плед не турбуйтесь, дівчата приберуть його.
— Що ви сказали, а, плед…
— Ви тут працюєте?
— Я?! Що ви! — здивувався Нік. — Я тут у справах.
Дівчина якось дивно глянула на нього. «Які можуть бути справи тут та ще й в цю пору?» — ніби питав її погляд, а вголос мовила:
— Експорт кокосового масла чи авокадо?
Нік поморщився. Роззирнувся довкола. Йому раптом здалося, що територія готелю стала ширша, ресторан перефарбували в інший колір, побільшало кокосових пальм та й Лейла з подругою десь поділись, мабуть пішли витрачати зароблені 500 євро. На такі гроші тут можна добряче шиконути.
Лише океан і небо лишалися незмінними — стального сріблясто-голубого кольору.
— Розумієте, тут зі мною сталася одна історія. Але, — він махнув рукою, — що там казати, ви все-одно не повірите. Ніхто не вірить.
— Що за історія?
— Я не жартую, справжній жах! Зі мною розмовляли лікарі, запитували усіляку дурню по багато раз, робили записи в журналі, порівнювали відповіді. Потім скликали консиліум. І знову питали те саме. Батько умовляв припинити мене верзти нісенітниці. Він запевняв лікарів, що я здоровий і лише приколююсь, мовляв це у мене зі школи… Хоча навіщо вам це все? — спохватився Нік. — Вибачте.
— Так що все-таки за історія з вами трапилася?
— Змінимо тему. Не знаю, хто за язика мене смикав.
— У вас нав’язливі думки.
— Ви що, психолог? — злякано видихнув Нік.
— Не треба бути психологом, щоб помітити це по виразу вашого обличчя.
Нік полегшено зітхнув.
— Я було подумав, що вас підіслали всбісти, або орути.
— Хто підіслав?
— Ой, не важливо, — махнув рукою Нік, замовк і втупився в простір перед собою; потім перевів здивований погляд на незнайомку: як можливо не знати хто такі всібісти з орутами? Та про них кожен школяр знає…
— Гей, — обережно покликала дівчина. — Якщо ви так і далі мовчатимете — я вам нічим не зможу допомогти.
— Як ви збираєтесь мені допомогти? Більшість гадає, що в мене поїхав дах.
— Але ж ви самі так не вважаєте? — вкрадливо почала дівчина. — Розумієте, я володію деякими надприродними… можливостями. Думаю, мене теж вважають ненормальною, але — стороняться.
Нік здивовано витріщився на свою співрозмовницю. Раптово в завислій тиші він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Cьоме пророцтво Семіраміди», після закриття браузера.