Читати книгу - "Мартін Іден"

— Ну, гаразд, — нехотя погодився Джо. — Я гадав, що ти просто хочеш спекатись мене, та бачу, що помилявся.

Але якби битися насправжки, ти б мене нізащо не подужав. Я б тебе так схопив…

— Добре, ми колись надінемо рукавиці й тоді побачимо, — сказав Мартін, усміхаючись.

— Згода! Як тільки куплю пральню. — Джо простягнув кулак. — Бачиш? Це тобі не жарт.

Коли Джо, нарешті, пішов, Мартін полегшено зітхнув.

Йому стало важко з людьми. Він докладав страшенних зусиль, щоб поводитися з ними ввічливо. Вони його стомлювали, а всякі розмови дратували. Люди його неприємно бентежили, і, ледве привітавшись до них, він уже шукав приводу їх збутися.

Мартін ще довго не читав пошти. Нерухомо сидів у кріслі, і в голові його снували якісь уривки думок, короткі проблиски поринулого в дрімоту розуму.

Нарешті, він випростався й почав переглядати кореспонденцію. Було там з десяток листів, де його просили автографа; далі йшли послання від професійних прохачів та всіляких диваків; один винайшов вічний двигун, другий доводив, що земна поверхня — це внутрішня частина порожньої кулі, третій просив фінансової допомоги, щоб купити південну частину півострова в Каліфорнії і організувати там комуністичну колонію. Чимало листів було від жінок, які хотіли з ним познайомитись, і один такий лист навіть розсмішив Мартіна: до конверта було вкладено квитанцію про оплату місця в церкві — це мало бути доказом побожності і добропорядності адресатки.

Видавці й редактори журналів теж засипали його листами — одні вимолювали в нього книжки, інші рукописи, його бідні, зневажливі рукописи, що для їх розсилання поштою він мусив колись нести до заставника останню одежину. Було тут кілька несподіваних чеків з Англії за передрук його творів та аванси за переклади. Його англійський агент повідомляв про договір з німецькими видавництвами на переклад трьох його книжок і що вийшло друком шведське видання, за яке йому, щоправда, нічого не належало, бо Швеція не підписала Бернської конвенції. Було також суто формальне прохання про дозвіл на переклад з Росії, яка теж не була учасником конвенції.

Потім Мартін перейшов до купи газетних вирізок, що надсилало йому бюро, і читав там про себе, про те, якого розголосу набрали його твори. Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, і цим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава. Він захопив читачів так само, як і Кіплінг, котрий, бувши тоді близький до смерті, раптом так зацікавив юрбу, що вона шалено накинулась на його книжки. Мартін пригадав, як та сама всесвітня юрба, що читала й вихваляла Кіплінга, не розуміючи в ньому ані слова, через кілька місяців напалася на нього й змішала з болотом. Мартін посміхнувся. Певно, і його через кілька місяців чекає така сама доля. Але він обдурить цю юрбу. Він буде тоді далеко, в південних морях, житиме в очеретяній хатині, торгуватиме перлами й копрою, вутлим човном перестрибуватиме через рифи, ловитиме акул та боніт і полюватиме на диких кіз у горах над долиною Тайохае.

Подумавши про це, Мартін відчув усю розпачливість свого становища. Він ясно зрозумів, що зійшов у Долину Тіней[78]. Все життя його було в минулому; воно в'януло і меркло. Тепер Мартін так багато спав і хотів спати без краю. А колись він ненавидів сон — сон крав у нього коштовні хвилини життя. Чотири години сну на добу обкрадали його на чотири години життя. Як він кляв тоді сон! А нині він кляне життя. Життя стало йому немиле; якесь прикре на смак і гірке. Оце й є для нього небезпека. Життя, що не прагне жити, сходить до свого кінця. Десь на дні душі Мартіна ворухнувся інстинкт самозбереження, і він зрозумів: треба швидше їхати. Оглянув кімнату і жахнувся від думки, що треба пакуватись. Може, краще лишити це насамкінець? Тим часом він піде й купить усе на дорогу.

Надівши капелюх, він вийшов і весь ранок провів у крамницях, вибираючи рибальське приладдя, автоматичні рушниці та всяку амуніцію. Але попит на ринку часто міняється, і він вирішив замовити потрібний йому крам для торгівлі, коли приїде на Таїті. Зрештою, все це можна буде виписати з Австралії. Він буде радий відкласти цей клопіт, бо йому взагалі нічого не хотілося робити. Повертаючись до готелю, Мартін мріяв про своє зручне крісло і мало не скрикнув з пересади, побачивши в ньому Джо.

А Джо був у захваті від пральні. Все вже було влаштовано, і він другого ж дня мав увійти у володіння. Мартін лежав на ліжку, заплющивши очі, а Джо все говорив і говорив. Думки Мартінові були десь далеко, так далеко, що він майже не усвідомлював їх. І лише коли-не-коли примушував себе відповідати приятелеві. А це ж був Джо, якого він колись любив. Але Джо занадто захоплювався життям, і буйний вітер його енергії боляче вражав стомлений мозок Мартіна. Це було важке випробування для його змучених нервів, а коли ще Джо нагадав йому про обіцянку в майбутньому помірятися силами, він мало не застогнав.

— Пам'ятай, Джо, ти повинен завести у своїй пральні ті порядки, про які мріяв у «Гарячих джерелах», — сказав Мартін. — Щоб ніхто не працював надміру. І ночами теж. Ні в якому разі не наймай дітей. І давай усім добру платню.

Джо кивнув головою і витяг з кишені записну книжку.

— Бачиш? Я всі ці правила виробив сьогодні перед сніданком. Ось послухай.

Він почав уголос читати, а Мартін, притакуючи головою, нетерпляче ждав, коли вже Джо піде собі геть.

Прокинувся він аж надвечір. Поволі прийшов до свідомості, озирнувся навколо. Джо, очевидячки, тихцем вийшов, коли він задрімав. «Це уважливо з його боку», — подумав Мартін. Потім заплющив очі і знов заснув.

Другого й третього дня Джо був заклопотаний упорядкуванням пральні і не дуже докучав приятелеві, а газети сповістили про від'їзд Мартіна тільки за день до відходу пароплава. Якось у Мартіна знов прокинувся інстинкт самозбереження, і він пішов до лікаря. Той дуже уважно оглянув його, але не знайшов ніякої хвороби. Серце й легені були просто гідні подиву. Кожен орган, як показував огляд, був нормальний і працював справно.

— У вас немає ніякої хвороби, містере Ідене, — сказав лікар, — абсолютно ніякої. Від вас так і пашить здоров'ям, і, щиро кажучи, я вам заздрю. Чудовий організм! Гляньте, яка грудна клітка! З такими грудьми і шлунком вам нема чого боятися. З таким фізичним станом, як у вас, буває один чоловік на тисячу, навіть на десять тисяч. Коли нічого не станеться, то ви житимете сто