Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

?

Він помітно зітхнув. — Я. Чого ти хочеш?

.

— Випити було б непогано, — сказала Вілла збоку. Щось, що може підняти мені настрій у цьому жалюгідному лайні.

.

Туди вона знову йде.

.

На її подив, чоловік весело захекався.

?

Ви можете заплатити, я припускаю? Половина ділянки тут просто чекає слушного часу, щоб пограбувати це місце, - сказав він. — Перевага?

— Сильний, — сказала Вілла з широкою усмішкою, за мить тримаючи в руці срібний виріб. — Здивуй мене.

Він узяв з верхньої полиці темно-червону пляшку. — Чотири?

— Еге ж, чотири, — сказала Вілла, відкладаючи срібло.

Фібі дивилася, як він наповнює червону рідиною чотири маленькі чарки. — Що привело тебе до Нари?

.

Вілла взяла три з них, поставивши одну перед Фібі. — Останнє для тебе.

Чоловік кивнув і збив постріл, Вілла зробила те ж саме. Спочатку одна, потім друга.

.

Фібі понюхала рідину, перш ніж збити її. Немає нічого гіршого, ніж отрути, які вони випробували в штабі.

Один з відвідувачів щось пробурмотів у Джіссу, плюнувши на підлогу.

— Тобі є що сказати? — спитала Вілла.

— Він пяний, — сказав бармен.

Ми тут просто для того, щоб допомогти,—сказала Фібі. Якщо є щось, з чим може допомогти група Вартових. Вона довго дивилася на нього.

.

Він не відреагував.

Меценат сказав щось інше, цього разу більш вороже.

Фібі відчула, як напруга зростає, деякі люди в кімнаті рухаються. Вона озирнулася, коли Міла підійшла до чоловіка і відповіла, теж місцевою мовою.

,

Два речення, гострі слова. Вона дала йому ляпаса, чоловік ледь не впав зі стільця, шукач пригод на двадцять рівнів нижче за неї.

.

Фібі дивилася з піднятими бровами. Міла зазвичай була тихою і стриманою.

Маленька чорноволоса бойова цілителька похитала головою і подивилася на інших відвідувачів, деякі з них здригнулися. Вона повернулася назад і пішла до барної стійки, сівши на табуретку. Її рука злегка затремтіла.

Фібі підійшла, подивилася на неї, перш ніж вона торкнулася її плеча. Вона підписала запитання.

.

Міла підписала контракт. З нею все було гаразд.

.

Бармен спостерігав за всім цим, взявши ще одну пляшку, цього темного відтінку зеленого. Він наповнив маленьку склянку і поставив її перед Мілою, сказавши два слова мовою Джіссу.

.

Вона нічого не відповіла, але випила, тричі кашляючи по черзі.

.

Він посміхнувся.

Для вас тут немає роботи, хіба ви не бачили людей надворі? — сказав чоловік, трохи нахилившись уперед, обома руками на прилавок.

.

– Ми тут за рекомендацією людини, з якою познайомилися нещодавно, – прошепотіла Фібі.

.

Я не хочу жодних проблем, - сказав він.

Міла посміхнулася. Ти не хочеш неприємностей? Що ви робили до того, як Імперія усунула вашого короля?

.

Чоловік подивився на неї, тримаючи зоровий контакт. Я був кухарем.

— Для солдатів, — сказала Міла.

.

Він почекав, потім кивнув. — Авжеж. Для солдатів.

Вона поставила йому запитання, використовуючи місцеву мову.

.

Фібі помітила, що кілька відвідувачів сіпнулися.

Що зроблено, те зроблено, - сказав бармен. Ви вільні.

.

— вилаялася Міла, хитаючи головою. — Ми тут нічого не знайдемо.

?

Ще випити? — запитав він, дивлячись на Віллу.

.

Вона знизала плечима.

.

Він схопив пляшку, поставив її на прилавок. — Для вас тут нічого немає. Я пропоную вам повернутися до ваших бездоганно процвітаючих міст на півдні.

— На півночі теж є процвітаючі міста, — з усмішкою сказала Вілла, знімаючи пробку з пляшки. Це аутсайдер.

.

Фібі глянула на руки чоловіка, коли вони повернулися відпочити на прилавку. Вона не пропустила папірця, що стирчав під його долонею. Якусь мить вона глянула на нього, вони обоє заплющили очі.

.

Вона простягнула руку, щоб схопити пляшку, і налила собі ще одну чарку. — Цілителі в Нарі не потрібні, — сказала вона, підштовхуючи пляшку до нього, їхні руки на мить зімкнулися. Досить, щоб вона сприйняла його послання. Фібі збила постріл і похитала головою. Поки напій не закінчиться.

Вілла посміхнулася, Фібі похитала головою, перш ніж вирушити до виходу.

.

— Ти не заплатив, — сказав чоловік.

Вона взяла шматок срібла з одного зі своїх мішечків і кинула його за себе, перш ніж дійти до дверей.

.

Перше, що вона зробила на вулиці – глибоко вдихнула.

.

— Повітря в цьому лайні, — поскаржилася Вілла, коли зявилася за кілька метрів від неї. До біса жахливо.

.

Міла знову вилаялася.

?

Так що ж ми робимо? Завдати клопоту? Заплатити комусь? — запитала Вілла, поклавши руки на потилицю.

Фібі підписала контракт на інформацію та скритність. Ми могли б комусь заплатити. Але не тут. Люди були надто напружені. Подивимося, з ким ще можна поговорити в цьому місті. Вона подивилася на стіни, сонце вже здавалося низько на обрії, незважаючи на час. Як вязниця для тих, хто живе на дні. Подивившись ліворуч, вона побачила одну з веж, круглу конструкцію, що сягала далеко до неба, вражаючу своєю висотою.

Вона перевірила кількох людей поблизу і вийшла на випадкову вулицю. Незабаром сонячне світло перестало досягати, оскільки камяні споруди виросли у висоту. Відкрита площа біля входу здавалася скоріше винятком, ніж правилом в дизайні Нари.

З темних провулків долинав невеликий шум, більшість з яких були зовсім безлюдними. Це більше місто-привид, ніж будь-що інше, подумала вона і жестом показала в бік сусідньої будівлі. Фібі позаду них і телепортувалася, а за мить інші пішли за ними.

Всередині було темно, зі стелі капала вода. Деякий час тут ніхто не жив.

— Що знайти? — спитала Вілла.

Фібі вийняла маленький клаптик паперу з кишені своїх простих штанів. Вона активувала свою головну ауру, вену, схожу на вуглинки, що світилися на її руках, коли вона розгортала шматок. — Це в Джиссу.

.

Міла підійшла. — Лігво Ведмежого Кігтя, з простими вказівками, — сказала вона і посміхнулася. — Крам рет Баралія, — сказала вона. Геть Баралію. Ось і все.

Отже, у нас є локація, - сказала Вілла з посмішкою.

.

Ми проводимо розслідування вночі, - сказала Фібі. — Тихо. Приховані. І не влаштовуючи бійки.

У нас може не бути вибору, - сказала Вілла.

— У такому разі ми кличемо Акі, — сказала Фібі.

Вілла зітхнула. — Та годі. Якщо ми можемо їх взяти, ми можемо їх взяти.

Не жартуйте. Ми більше не перебуваємо