Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

– По-моєму, ви лізете не в своє діло.

Та що за дурень такий? Готовий позбутися доказів, щоби вколоти сильніше! Або?.. Стривайте! На мене йому начхати, тут жодних сумнівів. Виходить, він захищає Валері? Даремно я вважала його бездушним пеньком, але краще б він закохався у когось менш підозрілого.

– Дозвольте зустрітися з Ріком, і я ні слова не скажу Кано про вашу подружку.

Замість відповіді шаєр простягнув руку, вимагаючи фотоапарат назад.

Я позадкувала:

– Телефонний дзвінок. Усього один. Будь ласка!

Його губи скривилися, однак посмішкою я цю гримасу не назвала б.

– Я не шуткую, сіре. Дозвольте поговорити з Ріком.

Він глузливо підняв брову:

– Упевнений, Рік не встиг за вами скучити.

– Хіба я прошу так багато?!

За спиною відчувся потік повітря. Я різко обернулась. Угум, дізнавач, почувши шум, відчинив двері свого кабінету і спостерігав за нами з безмежним терпінням.

– Кано, можна мені побачити Ріка?

– Ріка? – він запнувся. – Побачити? Е… Не сумніваюся, ви його ще зустрінете. Коли-небудь.

– Зараз. Дозвольте хоча б телефонний дзвінок! Я пересвідчуся, що він живий, і не хвилюватимусь. Ну ж бо! У ваших же інтересах, щоб я була в гарному настрої! Журналістам потрібна усмішка, а не сумна пика.

Поки я свердлила Кано благальним поглядом, шаєр скористався моментом і відібрав фотоапарат.

– Телефонували з лабораторії, сіре – дізнавач миттю перемкнув увагу на Рікадора. – Вони змогли отримати зображення чоловіка, який загрожував Валері. Нам пощастило, що на ній були сонцезахисні окуляри з дзеркальними стеклами. Його впізнали. Це Патрік Макалістер, ластонець. Той самий Патрік, що маніпулює Айрою Керейрою.

– Гарна робота, Кано.

Я почувалась обдуреною. Шаєр грався зі мною… Негідник! Прикидався необізнаним, щоб вивідати, чи не знаю я щось корисне. Ну як порозумітися з такою людиною? У нього все завжди під контролем, а ми з Ріком – не більше ніж пішаки.

– Мені потрібен Рік. – Я схрестила руки на грудях і вимогливо задерла підборіддя, не уявляючи, чи надовго вистачить мого запалу. – Це не обговорюється.

Шаєр глузливо пирхнув і переступив поріг кабінету.

– Кано, будь ласка! Я ж була корисна! І буду!

Дізнавач почав щось бурмотіти про правила, закони, укази… Я не слухала. Дивилася сумними очима і подумки наказувала коритися.

Не спрацювало, звичайно ж. Він провів мене всередину, знову завів стару пісню про неможливість деяких планів…

– Я згоден, – раптом заявив шаєр. – Кано?..

– Сіре?

– Влаштуйте нам розмову з Ріком.

Дізнавач пішов, накульгуючи помітніше, ніж зазвичай. Рікадор витягнув із шухляди столу телефон і дочекався дзвінка.

– Це вас, Анню. – Зняв слухавку і передав мені.

Я схопила її, підозрюючи черговий обман.

– Рік? – вимовила запитально.

– Я так радий нарешті почути твій голос! – долинуло з телефону.

Безсумнівно, це був він. Я ні з ким би його не переплутала!

– Ріку! Як ти? Де тебе тримають? У тебе все гаразд?!

Поруч кашлянув шаєр, підказуючи, що питання некоректне.

– Ви збираєтеся підслуховувати?! – обурилась я.

Він посміхнувся і сів у крісло.

Ну й добре. Його присутність хвилювала мене найменше. Головне: я домоглася свого. Рік живий, а все інше – просто політика.