read-books.club » Сучасна проза » Зелений дім 📚 - Українською

Читати книгу - "Зелений дім"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зелений дім" автора Маріо Варгас Льоса. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 112 113 114 ... 119
Перейти на сторінку:
Мерседес. — Сюди він ніколи не входив, ми не впустили його, свята Домітіла нам допомогла.

— Вона поки що не свята, — заперечує отець Гарсія. — Здається, ти збиралася зготувати нам кави?

— Так, уже зготувала, — киває головою Анхеліка Мерседес. — Зараз принесу.

— Це вперше за двадцять років я проводжу безсонну ніч, — промовляє доктор Севальйос. — А сьогодні мені зовсім не хочеться спати.

Як тільки Анхеліка Мерседес відвертається, щоб піти, мухи миттю починають злітатись і сідати темними плямами на пікео. Повз двері знову пробігають діти в лахмітті, крізь щілини в тростиновій стіні видно перехожих, які, голосно розмовляючи, проходять вулицею, і старих, що гріються на сонечку біля халуп.

— Чи він хоч відчував розкаяння? — хрипить отець Гарсія. — Чи давав собі звіт у тому, що дівчина померла через нього?

— Він вибіг за мною, — далі розповідає доктор Севальйос. — Повзав по піску, хотів, щоб я вбив його. Я завів Ансельмо до себе додому, зробив йому укол і відпустив. Мовляв, нічого не знаю, нічого не бачив, іди собі з богом. Але він не пішов до Зеленого Дому, а спустився на річку, почав чекати там на пралю, яка виростила Антонію.

— Він завжди був схибнутий, — хрипить отець Гарсія. — Сподіваюся, що він розкаявся і бог пробачив йому.

— Навіть якби й не розкаявся, то досить того, що він стільки вистраждав, — каже доктор Севальйос. — Потрібно знати всю правду, щоб стверджувати, чи насправді він заслуговував на кару. Що, коли Антонія була не його жертвою, а лише спільницею? Якщо вона кохала його?

— Ви ще жартуєте, — хрипить отець Гарсія. — Я можу подумати, що ви здитиніли.

— Я завжди ставив собі це питання, — промовляє доктор Севальйос. — Повії розповідали, що, коли він пестив її, дівчина була щасливою.

— Значить, це здається вам нормальним? — хрипить отець Гарсія. — Викрасти сліпу дівчину, помістити в будинку розпусти, зробити вагітною. Все це дуже добре? Найнормальніша річ? Навіть належало б винагородити його за таку ласку?

— Я й не стверджую, що це нормально, — заспокоює його, доктор Севальйос. — Не кричіть так, будь ласка, не забувайте про свою астму. Я кажу лише, що нікому не відомо, про що вона думала. Антонія не знала, що добре, а що погано, та й зрештою завдяки Ансельмо вона стала повноцінною жінкою. Я завжди вважав…

— Замовкніть! — Отець Гарсія трясе кулаками, розганяючи мух. — Повноцінною жінкою! Отже, черниці неповноцінні? Ми, священики, неповноцінні, бо не купаємося в бридоті? Я не дозволю вам говорити таку єресь!

— Ви, отче, воюєте з привидами, — посміхається доктор Севальйос. — Я хотів лише сказати, що, на мою думку, Ансельмо кохав її і що вона, мабуть, його також кохала.

— Ця розмова справила на мене прикре враження, — хрипить отець Гарсія. — Тут ми не дійдемо спільної думки, а з вами я не збираюсь сваритися.

— Цього лише не вистачало, — шепоче доктор Севальйос. — Подивіться, хто сюди йде.

— Ходімо, — хрипить знервований отець Гарсія. — Не хочу бути разом з тими бандитами.

Але брати Леон не дають йому підвестися, кидаються до нього, поплескують по плечах, волосся в них розкуйовджене, очі заспані. Вони стрибають довкола нього, — сьогодні в П'юрі випаде сніг, а не пісок, — намагаються потиснути йому руку, — бо це диво з див, це великий і урочистий день для Мангачерії — приймати такого гостя. Вони у майках, без шкарпеток, у розшнурованих черевиках, спливають потом, а отець Гарсія, поквапом обмотавшися шарфом і насунувши капелюх на лоб, сидить нерухомо, дивлячись на пікео, яке знову атакують мухи.

— Я не дозволю вам такої неповаги до нього, — обурюється доктор Севальйос. — Тримайте язики за зубами, хлопці. Цей чоловік носить рясу і вже сивий.

— Але, докторе, тут не може бути й мови про неповагу, — заперечує Мавпа. — Ми неймовірно щасливі бачити його тут, слово честі, ми лише хотіли потиснути йому руку.

— Негостинний мангач ще не народився, докторе, — каже Хосе. — Добрий день, доньє Анхеліко. Треба відзначити цю подію, принесіть нам що-небудь випити, піднімемо тост за отця Гарсію. Ми помиримося з ним.

Анхеліка, дуже поважна й насуплена, підходить до них, тримаючи в руках дві чашки кави.

— Чому у вас таке сердите обличчя, доньє Анхеліко? — запитує Мавпа. — Ви не раді нашим відвідинам?

— Ви зараза цього міста, — хрипить отець Гарсія. — Первородний гріх П'юри. Хоч би ви мене вбивали, я не вип’ю з вами.

— Не хвилюйтесь так, отче, — просить Мавпа. — Ми справді тішимося, що ви повернулися до Мангачерії.

— Йолопи, волоцюги! — гарчить отець Гарсія, і мухи знову кидаються врозтіч. — Як ви розмовляєте зі мною?

— Ну от, ви самі бачите, докторе Севальйос, хто тут до кого ставиться без поваги, — каже Мавпа.

— Залиште отця в спокої, — кричить Анхеліка Мерседес. — Дон Ансельмо помер. Отець і доктор були біля нього, не спали цілу ніч.

Вона ставить чашки на стіл, повертається до кухні, а в кімнаті чути лише брязкіт ложечок, сьорбання доктора Севальйоса й важке дихання отця Гарсії. Брати Леон ошелешено дивляться один на одного.

— Самі бачите, хлопці, — озивається доктор Севальйос. — Сьогодні день не для жартів.

— Помер дон Ансельмо, — вигукує Хосе. — Мавпо, наш арфіст помер.

— Але ж він був чудовою людиною, докторе, — белькоче Мавпа. — Великим артистом і славою П’юри. У мене серце крається, докторе Севальйос.

— Він був для нас усіх як батько рідний, — додає Хосе. — Болас і Молодий, напевне, непритомні з жалю. Це його учні, докторе, щирі друзі дона Ансельмо. Ви навіть не знаєте, як вони про нього піклувалися, докторе.

— Ми нічого не знали, отче, — промовляє Мавпа. — Будь ласка, пробачте мені ці жарти.

— Помер, так раптово? — дивується Хосе. — Адже вчора він почував себе дуже добре. Увечері ми з ним їли тут, і він сміявся та жартував.

— Де він, докторе? — запитує Мавпа. — Ми повинні піти попрощатися з ним. Хосе, треба позичити чорні галстуки.

— Арфіст там, де й помер, — каже доктор Севальйос. — У Чунги.

— Він помер в Зеленому Домі? — вигукує Мавпа. — Навіть не завезли арфіста до лікарні?

— Це землетрус для Мангачерії, — зітхає Хосе. — Без арфіста вона вже не буде такою, як була.

Вони знічено крутять головами і провадять свої монологи та діалоги, у той час як отець Гарсія п’є каву, не відриваючи чашки від рота. Доктор Севальйос уже випив і зараз бавиться ложечкою, силкується втримати її в рівновазі на кінчику пальця. Брати Леон урешті замовкають і сідають за сусідній стіл. Доктор Севальйос пригощає їх цигарками. Коли входить Анхеліка Мерседес, вони мовчки курять, так само приголомшені, пригнічені.

— Тому Літума й не прийшов, — озивається Мавпа. — Мабуть, лишився з Чунгітою.

— Вона вдає з себе байдужу, холодну жінку, — промовляє Хосе. — Але в неї,

1 ... 112 113 114 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зелений дім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зелений дім"