Читати книгу - "Quid est Veritas?"

405

Cedere patria, «покинути батьківщину». Була це формула, якою засуджували на вигнання. Такий вигнанець не смів: 1) мешкати в місцевості, де народився і де мешкала його родина; 2) перебувати в Римі; 3) бути на державній службі.

(обратно) 406

Історичний факт.

(обратно) 407

Вієнна на Родані, сьогодні департамент Ізер (Isere).

(обратно) 408

Історичний факт.

(обратно) 409

Факт історичний, задокументований.

(обратно) 410

Варрон, римський поет, народився в Нарбоні (коло 116-27 перед Р. X.). Великий учений свого часу. Найважніший його твір: «De re rustica» («Про сільські справи»).

(обратно) 411

«Село справжнє, варварське» (тобто дике).

(обратно) 412

Villicus — управитель.

(обратно) 413

Civis romanus — римський громадянин.

(обратно) 414

Eques — лицар, титул шляхетного римлянина.

(обратно) 415

Кай Валерій Катул — славний римський поет (помер 87 р. до Р. X.).

(обратно) 416

Лесбія, справжнє ім’я — Клодія, оспівана Катулом і невірна йому коханка, що покинула його.

(обратно) 417

Галли носили звислі довгі вуса, як у запорожців.

(обратно) 418

Зайця можна дуже легко приручити, коли взяти маленьким. Авторка мала такого зайця. Зібрала його манюсінького в дощ, на полі. Він звик, як кіт або песик. Спав на руках, жив у хаті, ішов на своє ім’я Вуханчик. Із псами, а також і кріликами бився й кусав їх до крові. Жив аж 7 років і 8 місяців. Загинув дуже легкою смертю: заснув увечері. Люди казали, що крілики не живуть довше як 6–7 років.

(обратно) 419

Історичний факт: у Єрусалимі було тільки пів-Германської легії.

(обратно) 420

Фатум — доля.

(обратно) 421

Тараніс, ґаллійський бог Сонця, Беліссена, ґаллійська богиня Місяця.

(обратно) 422

Звичайно, римляни залишали підбитим народам їхній культ та їхніх богів, але до друїдів ставилися підозріло, бо друїди осуджували війну, не хотіли носити зброї та… не брали заплати.

(обратно) 423

Так навчали друїди, бо ґаллійські племена мали ще й своїх різних богів, як Тараніс, Беліссена та ін.

(обратно) 424

Галли носили не тільки довгі вуса, як запорожці, але й чуби на виголеній голові, як запорожці — «оселедці».

(обратно) 425

Дольмени й меніри — мегалітичні пам’ятники. Назва дольмен — від кельтського слова «доль» (dol) — стіл, вівтар та «мен» (men) — камінь. Менір — від кельтських слів «мен» (men) — камінь та «ір» (ir) — «стоячий». Бо меніри завжди поставлені сторч. Багато вчених приписують ці кам’яні пам’ятники друїдам. Інші знов, а їх також немало, приписують їх давнішим за друїдизм часам: три тисячі, а може, й більше років до нашої доби. Під цими кам’яними пам’ятниками або в них часами знаходили каллаїс, подібний до туркусу (бірюзи) камінь, що нині його ніде більш не знаходять. Назва «туркус» пішла звідти, що то турки перші ввели у продаж цей камінь. «Бірюза» — перекручене перське слово «ферузе». Але каллаїс і бірюза — цілком різні речі. Бо бірюзи на світі дуже багато.

(обратно) 426

Ще за молодих літ авторки можна було зустрінути такі повір’я у глухих, загублених у горах французьких селах.

(обратно) 427

Друїди вибирали для свого осідку ліси, де не було хижаків, а це не було тоді так тяжко, бо ведмедів та вовків на півдні Франції майже ніколи не було, а рисів легко можна було вигубити. Зрештою, рисі не трималися там, де не було овець або сарн для їхньої їжі.

(обратно) 428

У провансальській легенді ці велетні звуться «Duz». Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на «Дужі», бо то мають бути велетні, сильні, «дужі».

(обратно) 429

Ці «могили» — то дольмени й меніри, що про них вже була мова.

(обратно)