Читати книгу - "Сибіріада польська"

Минали дні, а юрба поляків усе кочувала, на тайшецькому вокзалі. Дотримувалися наміру поїхати до Куйбишева, шукати польського посольства, але не могли купити квитків. Щоб купити квитки і сісти до поїзда, що прямував на захід, треба було мати службове відрядження або спеціальний дозвіл НКВС. У людей з Червоного Яру не було таких документів. І практично не мали ніяких шансів їх дістати. Були втомлені, голодні, стали сварливими і нетерплячими. Деякі шкодували, що поквапливо покинули Шиткіно, інші почали розглядатися по Тайшеті за якоюсь роботою і квартирою. Діти були здані на долю і рішення дорослих. Привчені до блукання і біди, справлялися, як вміли, на тайшецькому вокзалі. Деяким навіть дуже тут подобалось.

Долина увесь час десь пропадав, ходив по місту, намагався добути щось попоїсти. У Сташека був обов’язок держатися станції, пильнувати клунки і молодшого брата. Вже на другий день тайшецький вокзал і його околицю знав з усіма закутками. А було й на що подивитися і що почути. Тут майже наочно можна було переконатися, що десь там далеко на заході йде кривава війна. На забруднених сажею стінах станційного будинку великі червоні транспаранти: «Всьо для фронта — всьо для победи!» Численні портрети Сталіна. Карикатури стікаючого кров’ю Гітлера. Плакати із закликом добровольців на фронт. Станційні гучномовці не замовкали цілу добу. Повідомлення з фронту. Патріотичні та воєнні пісні:

На захід однією низкою прямували вантажні поїзди: накриті брезентом танки, гармати, польові кухні, фюзеляжі літаків. І «тєплушкі» з солдатами. Коли такий транспорт з солдатами зупинився на залізничній вітці, негайно обліплювала його хмара тайшецької дітвори, обірванців і голодоморів:

— Дядя, киньте шматок хліба!

І солдати кидали шматки хліба, тверді як камінь військові сухарі, а бувало, що й військові консерви «свіную тушонку». Таку консерву вдалося один раз Сташеку піймати на льоту і тільки завдяки власним ногам уникнути погоні станційних хлопців й залишитись нетравмованим.

Зате на схід прямували транспорта, які вивозили в глиб Росії цілі фабрики і санітарні поїзди з пораненими. Один з таких транспортів розвантажили в Тайшеті. Сташек бачив, як з вагонів виносили поранених: без рук і ніг, людські тулуби, загорнуті закривавленими бинтами, сліпих, які безпорадно витягували перед собою руки. Стони страждаючих, густі прокльони. І той гострий запах ліків, гниючого тіла...

Найцікавіше відбувалося на вокзалі вечорами. В цей час відходила з Тайшета більшість пасажирських поїздів. З цього приводу проникали на станцію всякі міські покидьки і злодюжки. Перед вечором злазилися на вокзал ті, які на ньому змушені були ночувати, пасажири в очікуванні на свій поїзд. Люди намагалися здобути місце в теплому залі чекання, готували собі щось поїсти. Солдати з наказами на виїзд, легко поранені, одужуючі, одні з фронту, інші на фронт, не хотіли втратити жодної нагоди, щоб напитися горілки, побути з жінкою. Тут навколо аматора-гармоніста, а таких не бракувало, збирався гурток охочих поспівати «частушки» і потанцювати. Тут засапаний міліціонер гнав шмигляючого у натовпі злодія. В іншому місці воєнний патруль шарпався з до гарячки п’яним солдатом, проклинаючим матір, Бога, цілий світ і всіх по черзі. А в темних закутках випадкові пари, яких не дуже бентежили зіваки або незнайомі свідки, займалися швидкою любов’ю.

День був надзвичайно похмурим. Захльостував пронизливий вітер, порошив дрібний сніг. Підходило до обіду і батько послав Сташека, щоб приніс кип’ятку, може, чогось теплого на обід собі приготовлять. Тадек поплентався за ним. До крану з кип’ятком черга: холодно, ковток кип’ятку і людині стає трохи тепліше. Сташек став у довгій черзі. Розглядався за братом, який десь подівся. Малий знайшовся сам, простягнув до Сташека закопчені солдатські судки.

— Один пан просив, щоб йому кип’ятку набрати.

— Де волочишся, гівнюк! Скільки разів маю тобі говорити, щоб ти з чужими не починав і нічого від них не брав. Який то пан?

— Отой, там під стіною сидить. Кульгавий. Без однієї ноги. Говорить по-польськи.

— По-польськи? А що тобі сказав?

— Сказав спочатку по-руськи, а потім тільки по-польськи: «Гей, кавалере, принеси мені трохи води, бо я кульгавий».