Читати книгу - "Джерело"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти… ти б так зробив?
Хуліан по-доброму розсміявся.
— Люба моя, за можливість зробити тобі пропозицію колись особисто, сам на сам, я готовий на все!
Розділ 101
ConspiracyNet.com
СЕНСАЦІЯ — ВІДКРИТТЯ КІРША ПОВЕРТАЄТЬСЯ
НАЖИВО!
ЦЕ ВРАЖАЄ!
ЗАПИС ЕФІРУ Й ВІДГУКИ З УСЬОГО СВІТУ ДИВІТЬСЯ ТУТ!
ІНШІ СЕНСАЦІЇ З ТЕМИ…
ПАПСЬКЕ ЗІЗНАННЯ
Представники пальмаріанської церкви енергійно заперечують будь-який зв’язок із людиною, яка називає себе Регент. Незалежно від того, чим завершиться розслідування, експерти з релігійних питань вважають, що сьогоднішній скандал може стати смертельним ударом для цієї неоднозначної церкви, яку Едмонд Кірш завжди звинувачував у смерті своєї матері.
Понад те, зараз пальмаріани перебувають у фокусі глобальних новин — і журналісти щойно знайшли один матеріал від квітня 2016 року. Цей матеріал, який зараз вийшов на поверхню, — це інтерв’ю колишнього пальмаріанського папи Григорія XVIII (він же Хінес Хесус
Ернандес), у якому він зізнається, що церква була «від самого початку прикриттям», аби «уникнути податків».
КОРОЛІВСЬКИЙ ПАЛАЦ: ВИБАЧЕННЯ, ПІДОЗРИ, ХВОРИЙ КОРОЛЬ
Королівський палац оприлюднив заяви, знявши звинувачення в будь-яких протиправних діях минулого вечора з командора Ґарси й Роберта Ленґдона і прилюдно вибачився перед обома.
Палац іще має дати свій коментар щодо того, чи пов’язаний, як багатьом здається, єпископ Вальдеспіно з сьогоднішніми злочинами, але єпископ, як повідомляють, перебуває разом із принцом Хуліаном у лікарні, місце якої не розголошується, поряд із хворим королем, стан якого важкий.
ДЕ Ж МОНТЕ?
Наш надзвичайний інформатор monte@iglesia.org, схоже, безслідно зник, так і не відкривши, хто він. За нашим опитуванням, найбільше читачів вважають, що Монте — один із хакерів-учнів Кірша, а також з’являється нова теорія, що псевдонім Монте може означати «Моніка» — наприклад, PR-координаторку королівського палацу Моніку Мартін.
Далі буде!
Розділ 102
У світі існує тридцять три парки під назвою «Шекспірівські сади». У них ростуть виключно ті рослини, які згадуються у творах відомого драматурга: троянда, про яку говорить Джульєтта у своєму монолозі, розмарин, братки, фенхель, орлики, рута, маргаритки й фіалки з букету Офелії. Шекспірівський сад є не лише у Стратфорді-на-Ейвоні, Відні, Сан-Франциско, нью-йоркському Центральному парку — такий парк розташований і поряд із Барселонським суперкомп’ютерним центром.
У непевному світлі далеких ліхтарів, сидячи на лавці, біля якої квітли орлики, Амбра Відаль завершувала свою емоційну розмову з принцом Хуліаном — а тим часом з кам’яної каплиці вийшов Роберт Ленґдон. Вона віддала телефон двом агентам Гвардії й гукнула Ленґдона, який помітив її в темряві й підійшов.
Американський професор вийшов у сад, і вона не стримала усмішки, коли він накинув їй на плечі свій піджак і підкотив рукави, так що стало видно годинник із Мікі-Маусом.
— Привіт! — мовив він, і голос у нього був геть виснажений, незважаючи на кривувату усмішку.
Обоє пройшлися садом, і гвардійці трималися від них на поважній відстані. Амбра розповіла Ленґдонові про свою розмову з принцом — як Хуліан вибачився, як він сказав, що ні до чого не причетний, і як заявив про бажання почати все заново.
— Ну просто казковий принц! — жартівливим тоном сказав Ленґдон, але було помітно, що це справило на нього неабияке враження.
— Він за мене хвилювався, — мовила Амбра. — Це була важка ніч. Він хоче, щоб я негайно приїхала в Мадрид. Його батько помирає, і Хуліан…
— Амбро, — тихо мовив Ленґдон. — Не треба пояснювати й виправдовуватися. Звичайно, треба їхати.
Амбрі здалося, що в його голосі прозвучало розчарування, та й вона в глибині душі теж щось таке відчула.
— Роберте, — сказала вона, — можна особисте питання?
— Звичайно.
Вона завагалася.
— А для тебе особисто… законів фізики досить?
Ленґдон подивився на неї так, ніби очікував зовсім іншого питання.
— Досить для чого?
— З духовної точки зору, — сказала Амбра. — Чи досить просто жити у всесвіті, де за законами природи життя зароджується саме? Чи краще… щоб був Бог? — Вона сором’язливо замовкла. — Вибач, після того, що ми цієї ночі пережили, це, мабуть, дивне питання.
— Ну, — всміхнувся Ленґдон, — гадаю, якісний сон би покращив мою відповідь. Але ні, не досить — і це не дивно. Мене весь час питають, чи я вірю в Бога.
— І що ти відповідаєш?
— Правду, — сказав професор. — Я кажу, що для мене питання Бога полягає в розумінні відмінностей між кодом і закономірністю.
Амбра уважно подивилася на нього.
— Щось я не зовсім розумію…
— Коди і закономірності дуже відрізняються, — сказав Ленґдон. — А багато людей їх плутають. У моїй справі необхідно розуміти їх принципову відмінність.
— Яку ж?
Ленґдон зупинився й подивився на Амбру.
— Закономірність — це будь-яка чітко організована послідовність. Закономірності в природі всюди: це і спіральне розташування насінин у соняху, і рівні шестикутники стільників, і кола на воді там, де вистрибнула риба, і так далі.
— Так. А код?
— Коди — річ особлива! — підвищив голос Ленґдон. — Код, за означенням, повинен нести інформацію. Він не просто формує закономірність: код передає дані, має значення. Прикладами коду є письмова мова, музичний запис, математичні рівняння, комп’ютерні мови, навіть просто символи, наприклад розп’яття. Усі ці приклади передають якесь значення чи інформацію, на відміну від того ж соняха.
Амбра зрозуміла, про що йдеться, але все-таки до чого тут Бог?
— Інша відмінність між кодом і закономірністю, — продовжив Ленґдон, — та, що коди в природному світі не зустрічаються. Ноти на деревах не ростуть, символи самі на піску не виникають. Код — це винахід свідомості розумної істоти.
Амбра кивнула.
— Отже, там, де код, є намір і свідомість.
— Саме так. Код сам собою не виникає, його хтось створює.
Амбра довго дивилася на професора.
— А ДНК?
Губи професора склались у мудру усмішку.
— Отож! — сказав він. — А генетичний код? У тому й парадокс!
Амбру охопило хвилювання. Адже генетичний код, без сумніву, несе інформацію: особливі вказівки, як будувати організм. За логікою Ленґдона, це могло означати тільки одне…
— Ти вважаєш, що ДНК створив певний розум!
Ленґдон, жартома захищаючись, підняв руки:
— Ну, не так різко! — засміявся він. — Ти зараз виходиш на небезпечну територію. Дозволь сказати лиш одне. З самого дитинства в мене таке відчуття, що за всесвітом стоїть якась свідомість, якийсь розум. Коли я бачу точність математики, надійність фізики, симетрію космосу, то в мене враження, що я дивлюся не на науку… а на живий слід… на тінь якоїсь більшої сили, якої нам не осягнути.
Амбра відчувала силу його слів.
— Коли б усі теж були такої думки! — нарешті мовила вона. — Здається, ми забагато сперечаємося про Бога.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.