Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

організація і письмо. З-поміж них найтісніший зв’язок із відмінностями за ознакою харчового виробництва мали мікроби. Серед інфекційних хвороб, які регулярно навідувалися в багатолюдні євразійські суспільства і супроти яких багато євразійців, як наслідок, розвинули імунітет або генетичну опірність, були всі найсмертоносніші вбивці історії: віспа, кір, грип, чума, туберкульоз, висипний тиф, холера, малярія й інші. На противагу цьому грізному полчищу єдині інфекційні хвороби, які можна з певністю приписати доколумбівським корінним американським суспільствам, — це несифілітичні трепонеми. (В розділі 11 пояснювалося, що поки що достеменно невідомо, чи сифіліс з’явився в Євразії чи в Америці, а тезу про наявність людського туберкульозу в Америці до прибуття Колумба, на мою думку, не доведено).

Відмінності між континентами за наявністю згубних мікробів постали, хоч як це парадоксально, на ґрунті відмінностей між ними за наявністю корисних свійських тварин. Більшість мікробів, які викликали інфекційні хвороби густонаселених суспільств, еволюціонували із дуже схожих на них предкових мікробів, що спричиняли інфекційні хвороби свійських тварин, із якими виробники харчу почали вступати в щоденний контакт близько 10 тис. років тому. Євразія була домівкою для багатьох таких тваринних видів, а тому в ній розвинулося багато мікробів, тоді як в Америці було дуже мало того й того. Інша причина, чому в корінних американських суспільствах розвинулося так мало смертоносних мікробів, полягала в тому, що села, котрі правлять за ідеальні розплідники для епідемічних захворювань, в Америці з’явилися на тисячі років пізніше, ніж у Євразії; і в тому, що три регіони Нового світу, котрі підтримували міські суспільства (Анди, Мезоаме- риката південний схід США), ніколи не було сполучено швидкою і великою за обсягами торгівлею в таких масштабах, які вможливили занесення чуми, грипу і, мабуть, віспи із Азії до Європи. Як наслідок, навіть малярія та жовта гарячка — інфекційні хвороби, які згодом стали головними перешкодами для європейської колонізації американських тропіків і найбільшою проблемою під час спорудження Панамського каналу, — були не американськими, а викликалися мікробами, що походили із тропічних регіонів Старого світу й були занесені до Америки європейцями.

Технологічні відмінності складають гідну конкуренцію мікробам як безпосереднім чинникам завоювання Європою Америки. В кінцевому підсумку ці відмінності випливали зі значно довшої історії густонаселених, економічно спеціалізованих, політично централізованих, взаємопов’язаних і протиборчих суспільств, опертих на харчове виробництво, в Євразії. Можна виокремити п’ять основних технологічних царин.

По-перше, метали — спершу мідь, потім бронза і кінець-кінцем залізо — станом на 1492 рік використовувалися для виготовлення знарядь у всіх складних євразійських суспільствах. Натомість хоча мідь, срібло, золото та їхні сплави використовувалися для орнаментування в Андах і деяких інших частинах Америки, камінь, дерево і кістка залишалися першорядними матеріалами для виготовлення знарядь у всіх корінних американських суспільствах, котрі лише в обмежених локальних масштабах користувалися мідними знаряддями.

По-друге, євразійські військові технології були значно могутнішими, ніж американські. Арсенал європейської зброї складали сталеві мечі, списи і кинджали, які доповнювалися невеликими вогнепальними пристроями та артилерією, тоді як натільний обладунок і шоломи також виготовлялися із суцільної твердої сталі або у вигляді зчеплених кілець кольчуги. Замість сталевої зброї корінні американці користувалися дрючками і кам’яними або дерев’яними (зрідка в Андах — мідними) сокирами, пращами, луком і стрілами та стебнованою бавовняною бронею, що давало значно менш дієвий захист і змогу завдавати противнику шкоду. До того ж корінні американські армії не мали тварин, щоб протиставити їх коням, використання яких у наступі та швидкому переміщенні давало європейцям величезну перевагу, доки корінні американські суспільства самі не запозичили цих тварин.

По-третє, євразійські суспільства здобули величезну перевагу в джерелах рушійної сили для функціонування машин. Найдавнішим поліпшенням м’язової сили людини було застосування тварин — биків, коней і віслюків — для тягання плуга й обертання коліс для молоття зерна, підйому води та зрошення або осушення полів. Водяні колеса з’явилися ще в староримські часи і відтоді їх кількість зростала, як і кількість припливних млинів і вітряків у Середні віки. В поєднанні з системами зубчастих коліс ці пристрої приборкували силу води і вітру, перетворюючи її на корисну енергію не тільки для молоття зерна і постачання води, а й для безлічі виробничих цілей, як-от дроблення цукру, качання ковальських міхів, товчення руди, виготовлення паперу, шліфування каменю, вичавлювання олії, виготовлення солі, вироблення тканин і пиляння деревини. Серед істориків панує довільна традиція датувати початок Промислового перевороту підкоренням сили пари в Англії XVIII сторіччя, однак фактично промисловий переворот, опертий на силу води й вітру, розпочався ще в середньовічні часи в багатьох частинах Європи. Станом на 1492 рік всі ті операції, для виконання яких в Євразії використовувалася сила тварин, води і вітру, в Америці виконувала сила м’язів людини.

Задовго до того, як колесо у Євразії почали використовувати для перетворення енергії, воно слугувало технічною основою для більшості євразійських перевезень — не тільки возів, яких тягли тварини, а й ручних візків, які тягали люди і які давали змогу людям за допомогою тієї-таки сили своїх м’язів перевезти значно більшу масу, ніж вони змогли би без цих візків. До того ж колесо застосовували в євразійському гончарстві та годинникарстві. Жодне з цих застосувань колеса не знайшло місця в Америці, де колеса з’являються лише на мексиканських керамічних іграшках.

Остання галузь технологій, яку залишається згадати, — морський транспорт. Багато євразійських суспільств створили великі морехідні кораблі, окремі з яких могли йти проти вітру і перетинати океани, оснащені секстантами, магнітними компасами, ахтерштевневими стернами і гарматами. За вантажопідйомністю, швидкістю, маневреністю та морехідністю ці євразійські кораблі далеко перевершували плоти, на яких здійснювалася торгівля між найрозвиненішими суспільствами Нового світу — суспільствами Анд і Мезоамерики. З появою ходових вітрів ці плоти плавали уздовж тихоокеанського узбережжя. Корабель Пісарро легко обігнав і захопив такий пліт під час першої подорожі до Перу.

Окрім мікробів і технологій, євразійські та корінні американські суспільства відрізнялися за політичною організацією. Ще до настання Пізнього Середньовіччя та доби Відродження більша частина Євразії опинилася під владою організованих держав. Серед них габсбурґська, османська, китайська, могольська (в Індії) та монгольська (в пік її могутності в XIII століття) являли собою велетенські багатомовні об’єднання, що утворилися в результаті завоювання інших держав. Через цю особливість їх називають імперіями. В багатьох євразійських суспільствах існували офіційні релігії, що зміцнювали згуртованість держави, легітимізуючи політичне керівництво і освячуючи війни з іншими народами. Племінні та ватагові суспільства Євразії обмежувалися невеликою кількістю арктичних оленярів, сибірських мисливців-збирачів та мисливсько-збиральницькими анклавами Південної та тропічної частини Південно-Східної Азії.

В Америці було дві імперії — ацтеків та інків, котрі скидалися