Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Вілла пішла за Фібі та іншими до місцевого кравця, група придбала простий дорожній одяг і коричневі плащі, перш ніж вирушити до північного виїзду з міста. Одяг і телепортація не були великою проблемою. Навіть на їхньому рівні плата за Вартового була величезною, мабуть, через високий відсоток, який вони отримували порівняно з шукачами пригод або навіть Тінями. Фібі підозрювала, що це повязано з божевільним багатством Ліліт, але Вілла припустила, що вони просто кращі.

Вона насупилася після того, як вони змінилися, згорнувши плечима, імітуючи рух стрільби з лука.

.

– Ти швидко повернешся у свої обладунки, – сказала Фібі.

.

Просто почуваюся неправильно, — сказала Вілла. У певному сенсі теж захоплююче.

— Ти впевнений, що ми не повинні розповідати комусь про це перед тим, як піти? — спитав Ембер.

.

— Так небезпечніше, — сказала Вілла з усмішкою.

У нас є куб. Ви знаєте, який Акі. Він завжди такий стурбований, - сказала Фібі.

.

Ледве навіть прорізає кістки. Він досить мякий для верстата з металу. Або ну, тепер армія машин з металу, - сказала Вілла.

Вони прибули на околицю Нари менш ніж через годину, телепортаційні ворота до Йіннахоллу були набагато більш завантажені, ніж наступні до місця призначення.

.

Вілла смикнула її за рукави.

— Це звичайний одяг, — сказала Фібі.

— Так, але ми ненормальні, — насупившись, сказала Вілла.

.

— Я згоден з нею, — сказав Ембер, дивлячись на її коричневі рукави.

— Що трапилося, Міло? — запитала Фібі, дивлячись на бліду жінку, чорні очі якої дивилися на високі стіни Нари.

?

— Ти звідси приїхав? — спитала Вілла, дивлячись на мертву землю навколо. Нічого великого тут не виросло б без допомоги кількох магів природи. Біля воріт було кілька Вартових, але вони нічого не рухали. Вона стежила за поглядом свого товариша по команді і бачила тріщини в стінах, валуни розміром з будинок, глибоко заглиблені в мертву землю біля найгірших пошкоджених ділянок.

— Ні, — сказала Міла. — На захід... тижнів подорожі. Ми... Ми рушили на південь. Нам знадобилися місяці, щоб дістатися до Імперії.

— Місяці? — спитала Вілла.

.

Ще були мисливці на рабів. Колекціонерів. Авантюристи, які прагнуть заробити золото, і солдати... — сказала Міла і обірвалася.

,

— Вибачте, — сказала Вілла. Вона підвела очі й побачила, як повз пролітають сірі хмари. У Йіннахоллі було сонячно, у Рейвенхоллі вітряно і прохолодно. Тут він був просто сірий.

.

Міла хихикнула. Зі мною все гаразд. Це просто... дивний. Що ми щойно проїхали ту саму відстань. Лише кількома заклинаннями.

?

— Ти не пропустиш? — спитав Ембер. За мить вона стала буряково-червоною. Подорожі, я маю на увазі... не має нічого спільного з вашим... Ти знаєш. Твій.

.

Фібі посміхнулася. Ти сумуєш? — запитала вона Ембера.

.

Я... Думаю. Пе́вно. Нам не доводилося багато подорожувати, в основному ми переїжджали з одного храму в інший. Мені сподобався Хальштейн. Але ми були переважно в містах, храмах... за стінами. З воротами... Вона заговорила.

,

Так, більше немає причин виходити на вулицю. Не зовсім, - сказала Вілла. Але не для нас. Тому що монстри там, а не за стінами, які ми побудували.

– Ну, якісь чудовиська за стінами, – сказала Фібі, дивлячись у бік стародавнього міста. Він лежав тихо, деякі з високих веж було видно за розбитим, сліди битви все ще видно навіть після всього цього часу.

Вілла кивнула. — Як луг. Або Акі.

.

Я думаю, що вона мала на увазі людей. Це жахливо, - сказав Ембер.

— Ти зробив? — запитала Вілла, глянувши на Фібі. Але люди не монстри.

.

– Це метафора, – відповіла Фібі.

— А що? — спитала Вілла.

.

– Забудь, – сказала Фібі, хитаючи головою.

Ембер усміхнувся. Це означає, що вони поводяться як монстри, але вони все одно люди. Ніяких кігтів і всього іншого.

.

— Зрозуміло, — сказала Вілла і кивнула. Тож ми тут лише для того, щоб боротися з монстрами. Мені це подобається.

— Ні. Ми тут, щоб зясувати, що відбувається, ми повинні спробувати уникнути бійки, якщо це взагалі можливо, - відповіла Фібі.

— Так, так, — сказала Вілла, хоч і підписала угоду.

Повіяв теплий вітерець, і четверо тепер відійшли від самотньої платформи телепортації приблизно за кілометр від Нари. Більше ніхто не приїхав, і більше ніхто не йшов до них з міста. Без кількох Вартових біля воріт і маленької деревяної халупи охоронця зі сплячим слугою всередині, можна було б прийняти це місце за стародавній і забутий артефакт якоїсь втраченої цивілізації.

.

Їм не знадобилося багато часу, щоб дійти до воріт, дві великі камяні плити залишалися зачиненими, хоча сусідня діра в стіні робила величезний вхід дещо непотрібним. Перед більш очевидним входом стояла група охоронців, обидва були одягнені в добре зношені пластинчасті обладунки, темно-червоні майже стерті, але все ще помітні, особливо біля щитків гомілки.

Бойові цілителі в Нарі. Хто ти такий? — спитав один із них, чоловік зі списом із глибоким голосом. У кращому випадку він здавався роздратованим.

Бойові цілителі прагнуть допомогти там, де ми можемо, — сказала Фібі.

.

Охоронець зробив паузу. — Звичайно. Вхід – одне срібло з людини. Наполовину тому, що ви цілителі.

?

— Чому ця діра досі тут? — спитала Вілла, показуючи позаду них.

.

Чоловік зітхнув.

— відповів інший. Руни, щоб відкрити ворота, розбиті. Так краще. У будь-якому випадку, монстрів у цьому районі майже немає.

?

— Навіть уночі? — спитала Вілла. Вона дізналася про якихось дивних істот, які блукають північними рівнинами в темряві, багато з них напевно прийдуть так далеко на південь. Зрештою, вони були не так вже й далеко.

.

— Зачиняйте його на ніч, — сказав другий охоронець. Це був маленький чоловік, набір ножів, привязаний до ременя, який обвивав його пошарпану нагрудну пластину. Він здавався стрибучим.

Вілла посміхнулася. — Як?

.

Фібі заплатила чоловікові і помахала рукою, щоб вони пройшли.

— Велика дупа, — сказав охоронець. Ущелина сильна. Найсильніша людина, яку я бачила.

— Хто такий Ущелина? — спитала Вілла.

.

– Ми зайдемо всередину, – сказала Фібі, підписавшись, щоб вони були обережні.

Обережні. Впевнений. Давайте будемо ще більш очевидними. — подумала Вілла, махаючи рукою охоронцеві й заходячи всередину.

Її очі широко розплющилися, коли вони ввійшли. Не через масивний валун, встановлений поруч