Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Подружжя не могло відірватись одне від одного до самого світанку. Лише коли перші промені сонця торкнулись їх переплетених тіл, вони розірвали палкий поцілунок, схрестили стомлені щасливі погляди, востаннє скуштували медові вуста одне одного, що вже просто пекли вогнем.

Торіан ліг поруч, Ессі обійняла його і поклала голову на плече, закинула на нього ногу. Вони лежали по пояс вкриті ковдрою, спітнілі, подряпані і покусані, із слідами поцілунків та пальців на шкірі. Важко дихали.

В якийсь момент вони думали, що здичавіли і втратили розум. Зараз лише поволі приходили до тями.

Ессі лежала і намагалася боротись зі сном, аби лише довше відчувати біля себе тепло чоловіка, відчувати те, як він погладжує її оголену спину, цілує в маківку, пестить і переплітає їх пальці.

Його блукаючі по спині подушечки пальців наштовхнулись на рубець, що розташувався на її лівому боці.

– Не боляче? – хриплим звабливим голосом запитав він.

– У-у, – мугикнула вона і слабко хитнула головою.

Він обережно провів пальцями вздовж рани, що вже майже загоїлась. А потім роз’єднав їх руки і міцніше обійняв білявку. Вона теж притислась до нього сильніше.

– Пробач мені, будь ласка, – Ессі припіднялась і глянула на нього незрозумілим поглядом.

– За що?

– За це, – він ще раз ніжно провів пальцями по рубцю. – Пробач, що не зміг тебе захистити...

– Не кажи дурниць. Це ж я побігла, я винна. Через мене постраждали ми обидва. Якби я тоді не втекла, а просто поговорила з тобою, то нічого б не сталось.

– Тоді більше не тікай від мене...

– Не буду, – усміхнулась дівчина і легенько торкнулась його солодких вуст своїми. – Але в цьому є і свої плюси, – додала вона, хитро поглянувши йому у вічі.

– Які? – він схилив голову, вичікуючи продовження.

– Якби того не сталось, хто знає скільки б нам довелось чекати на цю ніч.

Чоловік видав короткий смішок і припав до неї з поцілунком. Ессі потягнула його на себе, лігши на подушку. Він провів рукою вздовж її тіла, зачіпаючи всі тремтливі місця.

– Нам варто зупинитись, – пробубнів Торіан їй в губи.

– Не варто, – дівчина ще більше поглибила поцілунок, вчепившись йому в плечі, аби не втік.

– У нас є ще кілька годин сну, – «От же ж впертий».

– Байдуже. Навіть не думай спинитись.

– Нізащо...

***

Ранок. Але скоріше вже обід. Ессі продерла одне око, намагаючись якось прокинутись і зрозуміти, що відбувається.

На неї нахлинули спогади з минулої ночі і від того стало так млосно, тіло напружилось і вкрилось сирітками. Дівчина солодко примружилась і вчепилась пальцями в постіль, зминаючи її. Вона ніби прожила за одну мить все, що відбувалось протягом кількох годин і на вуста лягла легка щаслива усмішка.

Провела руками далі по ліжку і нічого, тобто, нікого не знайшла.

Голова була ватною і важкою, повіки теж. Вона потерла очі тильними сторонами долонь і все ж насилу змогла оглянути кімнату.

Припіднялась на ліктях і з неї скотилась тонка ковдра. Врешті оглянула ліжко – пусто.

«Ех...», – вона сподівалась, що прокинеться в обіймах свого чоловіка. – «Цікаво, куди ж він подівся?»

Двері відчинились і дівчина одразу кинулась прикривати свою наготу. Але не варто їй було так лякатись, адже це був той, хто безцеремонно заполонив усі її думки, заволодів і ними, і тілом.

Торіан закотив до кімнати столик на колесах зі сніданком.

– Добрий ранок, красуне! – усміхнувся він своїй дружині, прикрив за собою двері і сів поруч із Ессі. Подарував їй черговий поцілунок – те що треба аби збадьоритись. – Дарма ти ховаєш своє прекрасне тіло, – спокусливо сказав він і провів пальцем по краєчку ковдри, зачіпаючи вкриту сиротами шкіру білявки і нахабно розглядаючи, як її принади зрадливо випинаються з-під тонкої тканини, видаючи її стан.

– Годі з тебе! – усміхнулась вона і легенько стукнула його руку. – Дочекаєшся вечора.

– Це обіцянка? Бо я запам’ятав. Ти голодна?

– Угу.

– Чудово! – чоловік пішов до столика. А Ессі поки сповзла з ліжка, пробігла кімнатою і підхопила халат з підлоги, який вчора з’їхав з фортепіано, випрямилась і вдягла його. Повернувшись, помітила, що Торіан нахабно її розглядав, поки вона тут бігала і вдягалась.

– Підглядати не ввічливо, – дівчина підійшла до столика і стала навпроти свого чоловіка, спокусливо дивлячись на нього знизу.

–  Я й не підглядав, – Ессі пирхнула і закотила очі, – я дивився, – чоловік нагло посміхнувся.

– Негідник, – вона відповіла йому на посмішку і була притягнута за руки.

– Ходи до мене, – прошепотів він і знову приклеївся до її усміхнених вуст. Проте, дівчина була геть не проти, обхопивши його шию і повиснувши на ній. За кілька митей він нарешті від неї відчепився: – Так, пора їсти!