read-books.club » Публіцистика » 25 портретів на тлі епохи 📚 - Українською

Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

152
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "25 портретів на тлі епохи" автора Олексій Підлуцький. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 111 112 113 ... 153
Перейти на сторінку:
рідної. А через багато десятиріч, коли він став одним з керівників країни, забрав її до себе до Пекіна. 1968 ж року, коли 64-річного Дена було вислано до провінції на «перевиховання», окрім дружини з ним вирушила й 80-літня мачуха.

Ден Сісянь закінчив у рідному повіті початкову, а потім і середню школи. Батько надавав освіті дуже великого значення, тому малий Ден пішов учитися вже в 5 років, а в 15 — мав середню освіту. Була вона, щоправда, специфічно китайською — зводилася до вивчення ієрогліфів, засад конфуціанського вчення та історії Китаю. Але подальший шлях малого сичуанця виявився не надто типовим — у столиці своєї провінції Чунціні на підготовчих курсах він кілька місяців вивчав французьку мову, а тоді вирушив продовжувати освіту до Франції.


Щоб ти жив у часи зміни династії

Наведений вище вислів — старовинне китайське прокляття. В багатотисячолітній історії Китаю — роки (чи десятиліття), коли одна імператорська династія змінювала іншу, завжди були епохою змін усталених умов життя, перервами у стабільності. І, на відміну, скажімо, від європейців, значна частина яких завжди вітала зміни, сподіваючись на краще, переважна більшість китайців протягом століть розглядала будь-які зміни як абсолютне зло. Дитинство ж Дена Сяопіна (втім, як і все його довге життя) припало на час не просто «зміни династії», а докорінної ломки всіх умов життя цього народу, мабуть, найрішучішої за всю його історію. Китай — одна з найдавніших на Землі цивілізацій. Необхідність створення китайської централізованої держави, так само, як і Єгипту чи Вавилону, була викликана потребою мобілізації величезних мас людей для проведення масштабних та надмасштабних іригаційних робіт для поливного землеробства. Саме в Китаї виникла, через Золоту Орду проникла на Московську Русь і була доведена до свого логічного завершення Йосифом Сталіним ідея про окрему людину не як про вінець творіння та найвищу цінність, а лише як про маленький «гвинтик» у величезному державно-суспільному механізмі, призначений творити щось «велике» і «суперцінне».

Китайці називають свою країну Чжунґо — Серединна імперія. Протягом тисячоліть у свідомості цього народу існував Китай — єдиний у світі осередок справжньої культури та цивілізації — і решта світу — варвари. Частина з них перебувала під китайським впливом — Японія, Корея, держави Індокитаю, частина ж — перш за все північні та західні кочовики — були зовсім дикими. Одна імператорська династія змінювала іншу, кілька разів за тисячолітню історію Китаю всю країну завойовували кочовики, але від того нічого принципово не змінювалося — варвари, що захоплювали владу, дуже швидко сприймали і брали на озброєння найдосконалішу у світі китайську систему державотворення, засновану на вченні Конфуція, а за кілька десятиріч чи пару століть повністю втрачали свою мову та культуру, й Китай відроджувався в усій своїй красі та величі. Феодалізму в європейському розумінні слова в Китаї ніколи не було — практично завжди існувала централізована держава, а чиновники-мандарини отримували землю за службу імператорові — він завжди міг відібрати назад своє пожалування. Служити ж державі чиновником міг кожний, хто складав екзамени — й доволі складні. Інша річ, що підготовка до такого іспиту вимагала, окрім здібностей, багатьох років навчання, які могли забезпечити своїм дітям тільки заможні люди.

Європейців, які вперше з’явилися в Китаї ще наприкінці XVI століття, китайці досить довго сприймали просто як чергових варварів — цього разу з «Далекого Заходу», — які допомагали збагаченню країни сріблом навзамін за чудові китайські порцеляну та шовк. Ситуація докорінно змінилася лише на початку XIX століття, коли в обмін на китайські товари англійці почали постачати перш за все індійський… опіум. У Китаї, особливо на півдні, небаченого розмаху набрала наркоманія, з країни почало «витікати» срібло. На спробу імператорського уряду заборонити наркоторгівлю британці, до яких згодом приєдналися французи, відповіли у 1940—1950-х роках двома «опіумними» війнами. Імператорські флот і армія зазнали нищівних поразок, інтервенти взяли Пекін, а горда Серединна імперія поступово перетворилася на напівколонію європейських держав. Британія, Франція, Росія, Німеччина, Сполучені Штати, трохи меншою мірою Австро-Угорщина та Італія, навіть Японія, що спромоглася здійснити модернізацію країни за європейським взірцем, як шакали, відривали шматки китайської території, перетворювали ті чи інші провінції на зони свого виключного впливу, створювали в найбільших приморських містах Китаю «сетльменти» — квартали, на які не розповсюджувалася юрисдикція китайської влади. Справа була не лише в погіршенні умов життя. Китайська нація переживала шок — на початок XX століття горда Серединна імперія перестала бути «центром всесвіту», а перетворилася на колективну колонію «західних варварів», які жорстоко визискували та щиро зневажали китайців. 1911 року, коли Ден Сяопін мав 7 років, унаслідок повстання імператорську династію Цін було відсторонено від влади. Але прибічникам модернізації країни на чолі з доктором Сунь Ятсеном довелося піти на компроміс із традиціоналістами. Відтак першим президентом проголошеної республіки став колишній головнокомандувач імператорських військ Юань Шікай, який тільки й мріяв відновити монархію й самому стати імператором, ефективна центральна влада зникла у країні на довгі 40 років, у більшості провінцій реальними правителями стали колишні імперські генерали, які за підтримки «західних варварів», котрим це було вигідно, зберігали архаїчну суспільно-політичну, культурну й освітню систему старого Китаю.

4 травня 1919 року студенти Пекінського університету провели масову демонстрацію протесту проти рішення Версальської конференції передати колишні німецькі володіння в китайській провінції Шаньдун не Китаю, а Японії. В цей день виник Рух 4 травня, головним гаслом якого стало «Геть конфуціанський старий мотлох!». Його учасники вважали, що відродити Китай можна, лише оволодівши досягненнями європейської цивілізації. А для цього слід здобути сучасну європейську освіту. Лідером цього руху став 21-річний син мандарина Чжоу Еньлай, який уже кілька років провчився в Японії, а нині був студентом Тяньцзиньського університету в Китаї. В результаті десь 1,5—2 тисячі молодих китайців наступного року вирушили до Європи. Серед них був і маленький на зріст хлопчина з сичуаньської глибинки, якому ледве виповнилося 16 років. «Ми відчували, що Китай слабкий, — згадував цей хлопчина через багато десятиліть, — і хотіли зробити його міцним. Ми вважали, що шлях до цього пролягає через модернізацію. Тому поїхали вчитися на Захід».

1 ... 111 112 113 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 портретів на тлі епохи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "25 портретів на тлі епохи"