Читати книгу - "Звіробій"

ви хочете знати вимоги гуронів, я їх перекажу. Мабуть, зволікати далі не варто. Непосида скоро подасться до річки, а зорі сходять і заходять, мовби їм і байдуже до індіянів та їхніх послань. Далебі, це не вельми приємне доручення, певен, що з того нічого не вийде, а проте мушу сказати все, як воно є.

— Послухай, Звіробою, — владним голосом перебив його Непосида. — Ти спритний на полюванні й непоганий супутник тому, хто проходить за день шістдесят миль. Але ти страшенно забарний у виконанні доручень, надто таких, що, на твою думку, не принесуть нам великої радості. Коли ти маєш щось сказати, то й говори одверто, а не крути хвостом, мов адвокат, який удає, ніби не второпає англійської мови голландця, — і це лише ради того, аби злупити з бідолахи більше грошей.

— Я розумію тебе, Непосидо. Це прізвисько тобі сьогодні вельми пасує, бо видно, що ти вже наладнався в дорогу і не бажаєш гаяти час. Так перейдімо відразу до діла, — ми ж бо й зібралися тут на раду. Еге, цю зустріч можна назвати радою, хоч серед нас сидять і жінки. Діло ж таке: коли загін повернувся із замку, мінги теж скликали раду, й, глянувши на їхні понурі пики, ти миттю збагнув би, що їм теж не з медом. Нікому не хочеться ходити битим, червоношкірому так само, як і білому. Отож, коли вони наковталися тютюнового диму, виголосили всі свої промови й багаття ради почало згасати, справу було вирішено. Певно, старші серед них зійшлися на тому, що такій людині, як я, можна дати відпустку. Ці мінги навдивовижу проникливі,— найзапекліший їхній ворог мусить це визнати. От вони й вирішили, що я саме така людина; а буває ж нечасто, — додав мисливець, втішаючись свідомістю того, що все його попереднє життя справджує цю довіру, — а буває ж нечасто, щоб вони виявляли таку честь блідолицьому. Одне слово, мене вони вшанували цією честю, і тому все сказали щиро. Ось їхня думка: їм здається, ніби озеро й усе, що є на ньому, тепер цілком у їхній владі. Томас Гаттер помер, а про Непосиду вони міркують так: мовляв, сьогодні він глядів смерті в очі й не захоче стрітися з нею ще раз, принаймні цього літа. Отже, гадають вони, у вас є тільки Чингачгук та двоє молодих жінок. Хоч їм відомо, що делавар походить з високого роду уславлених воїнів, вони все-таки знають, що він уперше вийшов на стежку війни. А дівчата в їхніх очах важать не більше, ніж їхні власні жінки…

— Ви хочете сказати, що вони зневажають нас? — втрутилась Джудіт, і очі їй спалахнули вогнем.

— Це буде видно в кінці. Вони затялися, що все озеро в їхній владі, й тому послали мене сюди з оцим вампумом, — сказав мисливець, показуючи делаварові пояс із мушлів, — і з такими словами: «Перекажи Змієві, що для новачка він діяв непогано. Тепер він може повернутися через гори до сіл свого рідного племені, й ніхто не шукатиме його слідів. Якщо він здобув скальп, нехай забере з собою: хоробрі гурони мають серце в грудях і розуміють — молодий воїн не захоче вернутися додому з порожніми руками. Якщо він досить моторний, нехай приведе загін і женеться за нами. Але Уа-та-Уа мусить повернутися назад до гуронів. Коли вона покидала їх уночі, то ненароком забрала з собою дещо таке, що їй не належить».

— Це неправда! — поважно мовила Гетті. — Тихше не така дівчина, вона не візьме чужого.

Невідомо, що сказала б обурена простушка далі, бо в цю мить Уа-та-Уа, сміючись і водночас ховаючи обличчя від сорому, затулила їй рота рукою, і та замовкла.

— Ви не розумієте гуронів, бідолашна Гетті,— заперечив Звіробій. — Вони рідко коли називають речі своїми іменами. Уа-та-Уа забрала з собою серце юного гурона, через те вони й хочуть, щоб вона повернулася й поклала серце нещасного юнака на те місце, де він бачив його востаннє. Змій, кажуть вони, надто хоробрий воїн, щоб не знайти собі стількох дружин, скількох сам забажає, але цієї він нізащо не матиме. Принаймні оце так я їх зрозумів.

— Дуже люб'язно й турботливо з їхнього боку гадати, ніби молода жінка має забути про власну сердечну прихильність тільки заради того, аби якийсь там невдаха-юнак знайшов своє загублене серце! — сказала Джудіт глузливо, але далі гіркота забриніла в її словах: — Як на мене, жінка завжди лишається жінкою, байдуже — червоношкіра вона чи біла, й ваші вожді погано знають жіноче серце, коли їм здається, ніби воно спроможне забути давні образи чи справжню любов.

— Мабуть, це чистісінька правда, коли говорити про окремих жінок, Джудіт, хоч я знаю таких, які здатні й на те й на інше. Моє друге доручення стосується вас, Джудіт. Мінги кажуть, що Хохуля — так вони охрестили вашого батька — пірнув на дно озера й більше ніколи не вирине, а тому його діти скоро потребуватимуть вігвамів та їжі. На їхню думку, гуронські курені багато кращі за хатини Йорку, тож мінги й бажають, аби ви перейшли до них і впевнилися в цьому самі. Вони визнають, що шкіра в вас біла, але гадають, що молоді жінки, котрі так довго жили серед лісів, неодмінно заблукають на розчищеному місці. Один великий воїн з їхнього гурту нещодавно втратив дружину, — він радо пересадить Дику Троянду до свого вогнища. Що ж до Слабкого Розуму, то її завжди шануватимуть і нею піклуватимуться усі червоні воїни. Мінги вважають, що все добро вашого батька має стати власністю племені, але особисті речі ви, як кожна заміжня жінка, вправі однести до вігвама свого чоловіка. Опріч цього, в них зовсім недавно трагічно загинула дівчина, тому дві блідолицих повинні заповнити спустіле місце.

—І ви взялися принести мені таку новину?! — вигукнула Джудіт, хоча в її голосі вчувалося більше печалі, ніж серця. — Невже я така дівчина, що погоджуся стати рабинею індіянина?

— Щиро кажучи, Джудіт, на мою думку, ви взагалі ніколи не погодитеся стати рабинею будь-якого мужчини, червоношкірого чи білого. Однак не сердьтеся на мене за те, що я переказав вам доручення мінгів слово в слово, як його почув. Така була умова моєї відпустки, а обіцянки треба виконувати, бодай ти навіть давав їх бродягам. Я тільки переказав вам, чого домагаються гурони, але не сказав, що, на мою думку, ви повинні їм відповісти.

— Ото ж бо! Тепер послухаймо, що скаже сам Звіробій! — докинув Непосида. — Мені вельми кортить знати, які відповіді ти вигадав для