Читати книгу - "Оголений нерв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Насте, доню, — жінка тяжко зітхнула. — Ти собі не можеш уявити, скільки там їх полягло! У затишшя чоловіки брали лопати в руки і йшли у посадки, бо все навколо просякло трупним запахом. А там загиблі усі підряд, всі у військовій формі, без документів, тож закопували на місці всіх разом — війні байдуже, на чиєму ти боці, вона ненажера, їй давай побільше жертв. Вони залишаться лежати в чужій землі, не відспівані, не прощені, а матері до скону будуть їх чекати і сподіватися на повернення.
— Жах, — зітхнула Настя. — В Росію тікає багато людей, а чи хто повертається назад? — поцікавилася вона.
— Ми вірили, що нас чекатимуть з відкритими обіймами, — продовжила розповідь жінка. — Багато біженців сподівалися, що з табору їх відправлять у Крим, дехто надіявся потрапити навіть до столиці, отримати безкоштовне житло, але ж правильно кажуть, що дармовий сир лише в мишоловці. Коли дізналися, що біженців відправлять у віддалені куточки Росії, ейфорія спала і прийшло усвідомлення, що там ми чужинці. Частина, як ми, повтікали світ за очі, інші погодилися їхати, бо все одно в Україні не мали ні житла, ні роботи, а дехто захотів повернутися на батьківщину.
— Але ж ви казали, що на кордоні не пропускали, — зауважила Настя. — Як вам вдалося повернутися?
— Нам пощастило, бо ми одразу вирішили повертатися, — сказала жінка. — Якось приїхали на митницю, а там після боїв усе розбите і нікого нема, лише вітер залітав зі степу і аж свистів. То ми швиденько безперешкодно проїхали і попали додому, а згодом знову кордон перекрили козачки і нікого не пускали, тож люди вимушені були нишком ночами перетинати кордон посадками. І їхали, і пішки з дітьми йшли, сила-силенна була людей! — вона похитала головою. — А посадки заміновані, тож ризикували бідненькі своїм життям. Кажуть, що не один біженець залишився навіки в тій посадці, але люди намагалися йти там, де вже перед ними хтось пройшов. Отаке було: з одного боку колони стоять, намагаючись потрапити в Росію, з іншого боку не менше людей пробирається пішки назад — ніби дві річки текли в різні боки.
— А зараз хто зайняв Червонопартизанськ? — спитав Геннадій.
— Грець його знає! Бувало, загуркоче щось на вулиці, вигляну з двору — промчався танк з українським прапором, після обіду знову виглядаю, а вже мчить техніка з триколором, назавтра ще з якимось — і так щодня.
Пообідавши, свекруха пішла відпочивати, а Настя заходилася скотчем клеїти скло на вікнах. Уже багато людей наклеїли на скло паперові смужки, щоб не поранили друзки, коли від вибуху розлетиться скло, а Настя все ніяк не могла зібратися. Вона заглянула в кімнату свекрухи.
— Ви ще не спите? Я поклею вікна, — сказала Настя.
— Тільки ж хрестиком клей, — озвалася жінка з ліжка.
— Та хрестиком, хрестиком, — промовила Настя і незле додала: — Якби ж ви не ставили хрестики в бюлетенях на референдумі, то не довелося б хрестиками вікна клеїти.
— І не кажи! — зітхнула жінка. — Вік прожила, а така дурна, не подумала, що сієш вітер, а пожинаєш бурю. Кращого життя схотілося і не задумувалася про наслідки. Зараз ладна собі руки по лікоть відрубати за те голосування!
Настя помітила хрестиком вікно в кімнаті жінки й перейшла у свою. Вона огледіла приміщення і подумала, що все це можна втратити в одну мить. Квартира — особистий невеличкий простір, де люди кохаються, сваряться, миряться, де ростуть діти, наповнюючи її дитячими радощами. Стіни будинків не здатні утримати звуки, тому часто люди стають мимовільними свідками усього, що відбувається поруч. Настя ненавиділа себе, коли чула зойки кохання або сварки, відчуваючи втручання в особисте життя сусідів. А зараз, коли з’явилося відчуття, що можна все це втратити, збагнула, наскільки і квартира, і сварливі сусіди, і занадто темпераментна сусідка їй дорогі. Навіть стало шкода, що закохане подружжя виїхало і з ними замовкли стіни, на кухні сусідки не гримлять каструлі і навіть ніхто не свариться за неприбрані сходи. Зовсім іншими очима Настя подивилася на сусідів і зрозуміла, що, попри все, вона любила їх усіх разом, з усіма недоліками.
Мешканців будинку ставало щодня менше, і щоразу біля під’їзду недораховувалося когось із них: хтось покинув тепле місце назавжди, інші виїхали на якийсь час, дехто пішов відстоювати свої ідеали, і поки ще невідомо, чи повернеться сюди, чи в його житлі оселиться сум. Скільки разів мешканці будинку кляли архітекторів за те, що на кухні не вистачає одного квадратного метра, та будівельників, які поклали нерівно перекриття плитами, і люди думали, що ненавидять свій старий будинок. І аж зараз осягнули, що люблять свої помешкання і понад усе бояться втратити його або побачити замість будинку купу каміння. Ненависть змінилася любов’ю, таке буває…
Розділ 65
Наступного ранку Валерій зайшов у кімнату матері і побачив її мертвою — серце жінки перестало битися вночі. Вона ніби відчувала свою кончину, тому й поспішала повернутися на рідну землю. Її смерть була неочікуваною і передчасною, тому родина спочатку розгубилася і перебувала в шоці, поки Геннадій не сказав:
— Я покличу Семенівну, вона знає, що в таких випадках потрібно робити.
Подруга жінки розплакалася і заголосила:
— Як же я буду без тебе, моя мила подружка?
Так егоїстично влаштована людина, що навіть смерть близької чи рідної людини змушує думати передусім про себе, про те, що їй буде погано та тяжко. Поплакавши над тілом подруги, Семенівна взялася за діло, і під її керівництвом почалися приготування до поховання.
Геннадій сповістив про втрату лише Льоню, проте на похорон прийшли всі друзі крім Антона. Прибігла розгублена й налякана Іванна, прийшла Оксанка в чорній хустці, Вадим був одним із перших, прийшла Аліса з родиною, а ось сусідів було мало — тільки ті, хто лишився в місті.
Горе об’єднало всіх, люди на якийсь час забули про сварки та різні погляди. Дивно, але біда змусила їх уникати чвар, а радість чомусь не завжди з’єднує людей. Можливо, тому, що люди не навчилися сприймати чуже щастя як своє і воно викликає заздрість? Чи знову на поверхню спливає егоїзм: чому радість прийшла до когось, а не до мене?..
Після поховання бабці всі мовчки розійшлися. Пішла й Оксанка, кинувши сповнений надії погляд на Геника, але хлопець вдав, що не помітив. Іванна про щось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголений нерв», після закриття браузера.