Читати книгу - "Привид"

Він лежав на якомусь чоловікові.

На незвичайно великому і незвичайно голому чоловікові. Зі шкірою холодною, як мармур, і блідою синюшністю, типовою для свіжих трупів.

Зійшовши з мертвого тіла, Харрі рушив бетонною підлогою до дверей бункера, які він встиг помітити. Якщо засвітити запальничку, то станеш мішенню, якщо увімкнути ліхтарик, то станеш дуже зручною мішенню. Тримаючи М5 напоготові, Харрі лівою рукою намацав вимикач і клацнув.

Засвітилася низка лампочок. Вони тягнулися вздовж довгого вузького тунелю.

Харрі пересвідчився, що, окрім нього та голого чоловіка, тут нікого немає. Подивився на труп. Він лежав на килимку на долівці, і його живіт був перев’язаний скривавленим бинтом. З грудей на Харрі витріщалося татуювання Діви Марії. Наскільки йому було відомо, це означало, що носій цього зображення був кримінальником ще змалечку. Оскільки ніяких інших ушкоджень на тілі не було видно, Харрі зробив припущення, що цей чоловік помер від рани, яка була під бинтом і яка, скоріш за все, була спричинена кулею зі «Stеyr» Трульса Бернтсена.

Він натиснув пальцями двері бункера. Замкнено. Один кінець тунелю впирався у металеву плиту, врізану в стіну. Отже, Рудольф Асаєв мав лише один вихід — крізь тунель. І Харрі знав, чому він спершу перевірив усі інші виходи. Через отой сон.

Він уставився поглядом у вузький тунель.

Клаустрофобія — річ непродуктивна й шкідлива, вона посилає фальшиві сигнали небезпеки, і тому її неодмінно треба долати. Харрі перевірив, чи добре сидить в автоматі магазин. Ну й чорт з ним. Привиди існують лише тоді, коли ти сам дозволяєш їм існувати.

І Харрі пішов.

Тунель виявився навіть вужчим, аніж він думав. Харрі пригнувся, але все одно стукався головою та плечима об вкриті мохом стіни. Він намагався чимось зайняти свій мозок, щоби не дати клаустрофобії місце, де вона могла б розростися до небезпечних розмірів. Йому подумалося, що це, напевне, і є отой потайний хід для втечі, яким користалися німці, бо недаремно чорний хід будинку був замурований цеглою. Чисто за звичкою Харрі намагався постійно орієнтуватися в просторі і тому знав: якщо його припущення вірні, то зараз він має рухатися у напрямку сусіднього будинку з ідентичною водонапірною баштою. Тунель був збудований з прискіпливою ретельністю: його підлога мала навіть водостоки. Втім, дивно, що німці, знамениті своїми широкими автобанами, збудували такий вузький тунель. Щойно мозок Харрі сформулював слово «вузькі», як клаустрофобія схопила його задушливою хваткою. Намагаючись притлумити її, він сконцентрувався на підрахунку своїх кроків, спробував уявити собі, де опиниться, коли вийде з тунелю по той бік пагорба. Коли вийде з тунелю по той бік і вільно вдихне повні груди свіжого повітря. Рахуй кроки, рахуй, чорт тебе забирай! Коли Харрі нарахував сто десять кроків, він побачив у себе під ногами білу лінію. Низка лампочок тягнулася далі; Харрі зупинився, озирнувся і збагнув, що ця біла лінія позначала середину тунелю. Зважаючи на те, що йому доводилося робити дуже короткі кроки, він пройшов десь метрів шістдесят-сімдесят. Невдовзі фініш. Він спробував пришвидшити ходу і зачовгав ногами, наче старий дід. І раптом почув, як внизу щось клацнуло. Звук долетів з одного із водостоків. Його пластини почали рухатися і зімкнулися, утворивши суцільну поверхню — як отвори для обдування повітрям салону автомобіля. В цю мить Харрі почув за собою інший шум — то був глухий гуркіт. Він обернувся.

І побачив, як у тьмяному світлі блиснув метал. То була металічна плита, врізана в торець тунелю; вона почала рухатися, ковзнувши до дверей. Саме її рух і спричинив той шум. Харрі завмер і підняв свій автомат. Він не міг бачити, що було за тою плитою, бо в тунелі було надто темно. Але раптом щось заблищало, як сонце, що відбивається на поверхні фіорду в Осло гарним осіннім днем. На мить запала повна тиша. Серце Харрі скажено застрибало. Чоловік-берет загинув, потонувши посередині тунелю. Водонапірні башти! Надміру вузький тунель. А мох на стінах та стелі — то був не мох, а водорості. Харрі побачив, як на нього сунеться стіна. Зеленувато-чорна, з білуватими краями. Він крутнувся на п’ятах і кинувся тікати. І побачив, як назустріч йому з протилежного кінця тунелю котиться така сама стіна.

41

То було все одно, що потрапити межи двох потягів, котрі мчать назустріч один одному. Стіна води, до якої він обернувся й побіг, ударила його першою. Кинула навзнак, і Харрі відчув, як голова його вдарилася об землю. Потім його підкинуло, закрутило і потягнуло в протилежному напрямку. Він відчайдушно замахав руками та ногами, дряпаючи нігтями й колінами стіни тунелю, намагаючись за що-небудь вчепитися, але не зміг подужати сили, що потужно вирували довкола нього. А потім усе скінчилося так швидко, як і почалося. Харрі відчув, що два потоки води, нарешті, нейтралізували один одного. А потім побачив щось біля свого плеча. Дві білі руки із зеленуватим відтінком обняли його ззаду, а бліді пальці потягнулися до обличчя. Харрі хвицнув ногою, крутнувся на місці і побачив труп з бинтами на животі. Труп крутився в темній воді, наче голий космонавт у невагомості. Роззявлений рот, волосся, що повільно гойдалося у воді, і борода. Харрі поставив ноги на долівку і випростався до стелі. Але вода залила тунель на всю його висоту. Він пригнувся, краєм ока зиркнув на білу лінію та М5, що лежав під ним на долівці, і поплив, гребучи руками. Харрі втратив орієнтацію, аж поки тіло саме не підказало йому, куди треба плисти, щоби повернутися до того місця, звідки він прийшов. Харрі плив під кутом до стіни, щоби однією рукою відштовхуватися, а другій давати максимум місця для гребка. Триматися на плаву не було проблемою, навпаки — важкий куленепробивний жилет відчутно тягнув його донизу. Харрі подумав, а чи не витратити певний час для того, щоби зняти свій піджак, бо той настовбурчувався й теліпався, посилюючи таким чином опір води. Харрі спробував зосередитися на тому, що він має зробити: доплисти до вертикального спуску, не рахуючи при цьому ані метри, ані секунди. Але він уже відчував тиск у голові, наче ще трохи — і вона вибухне. І раптом ота сцена з минулого все ж таки його наздогнала: літо, п’ятдесятиметровий відкритий басейн. Ще дуже рано, довкола майже ні душі, світить сонце, поруч — Ракель у жовтому бікіні. Олег та Харрі збираються помірятися — хто дальше пропливе під водою. Олег був у формі після ковзанярського сезону, але Харрі краще володів технікою плавання.