Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

У кабінеті Марка стояла відмінна звукоізоляція. Завдяки цьому, хоч би що відбувалося у його клубі – господаря це не відволікало. Особливо по четвергах і неділях: у ці дні його заклад, виправдовуючи назву, заповнювався купою молодих (іноді не дуже) людей (переважно не зовсім), які демонстрували один одному свої танцювальні здібності (або їхню відсутність). Сьогоднішній четвер не став винятком. У такі дні у клубі збирається відносно спокійна, невибаглива, а головне безпечна клієнтура, а отже, присутність власника необов'язкова.

Так і думав Марк, переглядаючи документи, доки в його кабінет не зайшов Олексій. Глава його охорони ніколи не турбує начальника без причини, при цьому славиться своїм умінням вирішувати проблеми самостійно, що притаманне багатьом хорошим шукачам. Якщо Олексій заявився до кабінету вампіра – проблема не в його компетенції.

– У клубі знаходяться двоє без запрошень, – сухо кинув він.

– Он як, – майже байдуже протяг Марк, не зводячи погляд на шукача. Якщо він говорить про це так спокійно, жодної загрози немає – причина в іншому. – І як же вони сюди потрапили?

– Для однієї з них відкритий доступ.

Тепер Марк відірвався від паперів. Досить мала кількість його знайомих має необмежений доступ до його закладу, і більшість попереджає про прихід. Крім однієї. І судячи з поведінки Олексія, це саме та особа, за яку подумав Марк. Якщо відьмочка тут, значить все або дуже добре або дуже погано. У неї інакше не буває. Чоловік тяжко видихнув, підводячись зі стільця, і вирішив піти перевірити.

Для клубних вечорів його заклад перевтілювався: столи для покеру забиралися, а їхнє місце займав танцювальний майданчик. Їх помітити було просто. Дві дівчини стрибали та кружляли по всьому танцполу, і нехай гучна музика заглушала всі голоси, але вони явно підспівували виконавцям.

Марк не став привертати їхню увагу, а підійшов до барної стійки. Молодий бармен відразу поставив келих old fashion[1] з його улюбленим віскі.

– Скільки вони випили?

– Вісім коктейлів, – без зайвих запитань відповів Сашко.

– Кожна?

– На двох.

– Ми тільки починаємо, – почувся ззаду веселий голос. Відьмочка заскочила на барний стілець і потяглася за двома склянками наповненими різнобарвною рідиною – одну вона передала своїй подрузі, а другу залишила собі. – Тим паче, коли все за рахунок закладу.

– Хто б сумнівався, – хмикнув вампір і поблажливо уточнив: – Який план?

– Веселитись та відпочивати, а завтра вмирати від похмілля.

– Від похмілля? – підняв брову Марк. – Безпечна смерть. На вас не схоже.

– Для розмаїття, – кинула банші, попиваючи свій коктейль. Лілі хотіла знову затягнути її на танцпол, але та притулилася спиною до бару і сказала: – Мені потрібна перерва, бо впаду з ніг.

Відьма лише кинула жартівливо: «Слабачка», і попрямувала танцювати наодинці. Це було вдало, адже вампіру треба було поговорити з її подругою віч-на-віч.

– Дякую, – сказав він, намагаючись не кричати, але бути почутим у цьому шумі.

– Тобі доведеться уточнити, за що саме, – весело промовила Віта і почала загинати пальці. – За те, що я її врятувала від привидів, хоча правду кажучи пастку влаштувала моя мати, тож частково це і моя провина. Або за те, що не покинула її, хоча почнемо з того, що це Лілі врятувала мене та допомагала. Ти вже третім мені дякуєш, але за великим рахунком нема за що.

– Через тебе вона знову тут, – просто відповів Марк.

– Тут ти маєш рацію, – голосно засміялась дівчина. – Це мені захотілось після всіх останніх подій напитися.

– Я не про це, – похитав головою Марк. – З Ліліною мамою ми були давно знайомі, а Лілі я наньчив з дитинства. Коли Лізу з Женею стратили, я втратив друзів, а вона — сім'ю. Я ж знав, яка вона вперта і... незалежна, але мені хотілося допомогти їй пережити найважчий час, щоб вона нічого не потребувала. Пропонувати їй повну опіку було необачно. Згодом я постійно аналізував свою помилку. Потрібно було дати їй роботу, – побачивши, як розширилися очі співрозмовниці, Марк розсміявся. Дівчина вочевидь чула про вакансії в його клубі. – Ні, не ту роботу. Здібності відьми значно цінніші і необхідніші. До чого тепер ці міркування. Факт залишався фактом: після смерті батьків, Лілі зі мною не спілкувалася.

– Зовсім? – здивувалася Віта.

– Сам винен, – знизав плечима Марк. – Лілі норовлива. Потрібно було розуміти, що пропонуючи їй захист і допомогу я практично заявив, що сама вона не впорається. Ось вона й захотіла довести протилежне.

– Це безглуздо, – резонно зауважила банші.

– Головне те, що якби не ти, Лілі б ще довго могла грати в ці ігри і щось комусь доводити.

У цей момент на них просто таки налетіла захекана дівчина. Відібрала майже порожній напій у подруги з рук, допила в один ковток і поставила склянку на стійку. Повиснувши на плечах Віти, вона, примруживши очі, сказала:

– Про мене говорите. Можете не відповідати – це не питання. Сашко, що за змову вони тут плели? Мені варто турбуватися?

– Я не підслуховував, – не відриваючись від натирання келихів, відповів бармен.