Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Ладане плакала, обіймаючи темноволосого хлопця. Той щось шепотів і гладив її по голові. Кіого радісно стрибав поряд і, схоже, не знав, що робити далі.

— Ладане! — покликав шокований небаченим видовищем батько. Тут відганяєш одного претендента на дочку, а йому на зміну одразу ж приходить другий.

На голос обернулися обидва. Заплакана Ладане і не дуже чистий хлопець. І здивовано на нього подивились, абсолютно однаковими синіми очима.

— Сойно?! — не повірив у побачене Шітіто Ран.

Ладане шморгнула носом.

Кіого ясно посміхнувся.

А Сойно просто дивився. Спершу здивовано. Потім здивування змінилося впізнаванням і радістю, що промайнула занадто швидко. Потім прийшла злість.

— Ти мене обдурив, — заявив у повислій тиші воскреслий син.

— Обдурив? — здивувався Шітіто. Про що він взагалі каже? Який обман? Його ж вважали мертвим. Яке значення має решта, чим би воно не було?

— Ти й твій приятель. Ви мене обманули. Змусили почуватися винним.

– Сойно? — Невпевнено покликала дочка.

Навіть племінник дивився здивовано. Теж не розуміє, чому кузен злиться.

— Стривай, Ладане, — Сойно акуратно розімкнув сестринські обійми і зробив крок у бік батька. — Це важливо. Ці інтригани, наш татко і його приятель, що п'є за чотирьох, змусили мене повести себе як остання сволота. Хоча причин у мене не було. Жодної. Я з поваги до нього та його проклятої честі таке накоїв. Та краще б я тоді втік! Хоча б у те саме Місто. Назавжди.

— Ти про що? — запитав Кіого.

— Про Рані.

Ну що, інтригане, догрався? Все ще вважаєш, що рішення, які тобі приносять спокій найвірніші?

— Сойно, ти не розумієш... — спробував пояснити Шітіто. А що саме пояснити? Що два старі дурні хотіли збити трохи пихи з нерозумного дівчиська, а потім загралися і прогаяли момент, коли було все ще можна влаштувати несподіваний приїзд тата дівчини і подальше швидкісне одруження дітей? Потрібно було діяти одразу, за фактом того, що сталося. Нікуди б ця парочка не поділася. Так ні, за таємними побаченнями та іншими дурницями було так цікаво спостерігати. Розважалися два старі ідіоти, свою молодість згадували.

– Все я розумію! — відмахнувся син. — Не настільки я дурний.

Скільки гіркоти, адже має радіти. Усі мають радіти.

Але це пройде. Досі ще все можна виправити. Все не так все погано.

— Так, Ладане, де цей хлопець із смугастою мишею, — обернувся Сойно до сестри. — Я йому маю подякувати. Його драконів ритуал спрацював, і я повернувся у своє тіло, мало не втопився. Сволочний викрадач тіл зволив купатися. Поплавати йому захотілося, нудно, мабуть, було, — схоже, Сойно вирішив ігнорувати свого батька. Ще краще. Адже він упертий, набагато впертіший за Ладане і Кіого разом узятих. — Здається, хлопцеві з мишею було страшно вбивати мого граха. В нього був такий вираз обличчя...

— Яро? – Ладане ясно посміхнулася. — У кімнаті, мабуть. Грах його вдарив.

— Покажеш кімнату?

— Звичайно.

Шітіто Ран зрозумів, що все не так погано, як йому здавалося. Все ще гірше. Виявляється, всі його висновки та рішення були невірними. Тепер у нього замість одного несправедливо скривдженого хлопчака одразу два.

Старіє він, чи що? Раніше начебто розумнішим був і не приймав поспішних рішень. Терпеливіший був. А тут захотілося вирішити все одним махом. Не чекаючи на проблеми, яких могло і не бути.

Люди навколо загомоніли. Хтось навіть радісно закричав. На свято, мабуть, сподіваються. А як же інакше, така подія, хазяйський син воскрес.

Буде їм свято. Якщо вже не довелося викочувати бочки з вином при народженні онука, то нехай буде хоч так.

Аби воскреслий син не вирішив брати приклад зі своєї Рані і податись разом з нею в біга.

А гостя дочки в кімнаті не було. Ні хлопця, ні смугастого гризуна, ні меча, ні якихось інших речей, що належать бравому вбивці грахів.

Сойно дуже уважно подивився на батька, ніби здогадався, чому Яро вирішив так поспішно покинути замок, махнув на все рукою і пішов розшукувати Рані. Ладане та Кіого про щось зашепотілися, і Шітіто Рану вперше не хотілося дізнатися про що. Він просто ухвалив рішення. Нехай дівчинка їде вчитися. Як показала практика, її батько також може помилятися. Можливо, помиляється і цього разу.

Ось чому ці діти так люблять тікати?

Ще треба з'ясувати, що саме сталося із сином. Надто довго він тягнув із воскресінням. Де він весь цей час був?

І до чого тут драконові ритуали за участю сіна та спалених дерев?

Де хлопець їх знайшов?

Невже у казках?

А про допущені помилки він ще подумає. Потім. Зараз на них немає ні часу, ні сил.