Читати книгу - "Закляття відьмака"

добре, так з’явився небіж, син жінчиної сестри. Страшне ледащо, лайне, але красунчик писаний. Що найдавніше — на вигляд ще й такий мужній лицем! Хоч на монеті карбуй!.. А тільки з лицарськім мистецтві слабкий. І головне — ледачий до лицарського навчання. Добре йому йшло тільки дівчат та молодиць спокушати, в кості і карти змагатись та п’яні бешкети влаштовувати.

Правда, Сусанну йому не довелося спокушати, ані їй його причаровувати. Тільки одне одного вгледіли — вже подумки й согрішили. А злягтися — то вже діло просте: садиба чималенька, будинок великий, і тихих закапелків скрізь — скільки хочеш! Але й це не головне. Як з’явилася Сусанна, Білий Лицар поставив її ключницею. Його ж донька, дівка зла, як справжня відьма, зненавиділа її з такою силою, що і не крилась.

Одного разу панночка загадала кухарчукові зготувати щось зовсім інше, ніж наказала Сусанна-ключниця. Кухарчук був хлопець вільний, служив за угодою і за платню, він і відрізав: нехай вони спершу між собою вирішать, а тоді вже йому загадають. Панночка визвірилась на Ключницю та помордувала її з лице, в шию і по грудях до крові роздерла!.. Старий пес, як побачив свою полюбовницю подертою, в синцях, відразу ж відправив свою доньку з мамкою на хутір за Либіддю. Я там не раз і не два бував! Яке благословенне місце — озерця невеликі, затишні та глибокі, вода найчистіша. І лини в них отакенні! Горби й груди всі заросли липовими гаями. Там чимало княжих бортей було. А Білий Лицар тримав колоди на хуторі за добрим тином. Липового цвіту вистачало і на його колоди, і на княжі борті. А птаство там — від рябків та куріпок по чагарниках до лебедів і лисух на озерцях, як переліт починався. Ой! Якої ми там з дідом тільки не брали. Навіть раз сіткою накрили молодого балобана. Він туди за птицею подався на озерця, а ми його й припутали снастю!

Ну та годі про те! Я не знаю, чи знав боярин Сергій, що мій дід не тільки зілля, коріння та гриби в тих княжих лісах збирає, а й лови потаємні чинить. Дід ніколи про те не казав. Але думаю, що так, і сумніватися нема чого, бо чому б це збирачеві зілля боярин Сергій доручив біля садиби наладнати найхитріші й найскладніші пастки? І чого б мого діда закликав боярин Сергій на допомогу? А того, що десь під саму зиму прийшла до боярина Сергія донька його давніх орендаторів, які ще за батька боярина Сергія тут їм служили. Прийшла вона з чоловіком. Бо служила в одного корчмаря-юдея і той їх удвох із хворим чоловіком під зиму вигнав на вулицю.

Боярин Сергій був чоловік жалісливий. І це, я вважаю, його найбільша вада. Ні, зовсім не те що він був головою повереджений. Це ж йому не заважало бути розумником і відважним воїтелем. Ні, жалісливість — це не вада, як для всякої людини, це велика цнота! Але для майбутнього короля це слабина. Саме через свою жалісливість він і загинув…

Тільки боярин Сергій повернувся з війни, як його обсіли страшні болі голови. Його тоді лікував Окиша. Цей лічець був чернець-розстрига. Він часом до нас приходив по зілля. І в зіллі тямив, і з людьми поводився гречно. До першої чари. А тоді — поїхали! Не людина — а роз’юшена свиня!.. Чому боярина Сергія мучили болі? Бо його було поранено стрілою в потилицю під Ворсклою… Отож Окиша його всяким зіллям лікував і ходив з ним на полювання.

Боярин Сергій тримався стародавніх заповідей: у збройній вправі жодного дня не давати собі послаблення. І от цей п’яниця якось під час ловів на озерах затяг боярина Сергія на хутір до панночки. А на хуторі цей п’яничка Окиша підступно покинув свого хворого разом із панночкою та її мамкою. Боярина тоді страшенно мучила голова. Аж почали від болю примари ввижатись. І він на хуторі лишився, зовсім безсилий. Отож він у панночки заночував. Звичайно, якби ця п’яна свиня не завіялась кудись, цього б і не сталося. Бо та шалена панночка сама йому освідчилась, почала молити, щоб він її познав. Бо інакше вона з горя втопиться. І він пожалів і познав її. А мамка не тільки не завадила цьому глуму, а й допомагала своїй зміючці подолати беззахисного витязя. Та суча панночка — о жах і сором! — цілу ніч на ньому стрибала. Я своїми вухами чув, як Окиша дідові розповідав. То було востаннє, коли він у нас був. Це десь зразу після Великодня. Окиша був дорого вбраний, підпилий. Видно, в нього запій тільки починався, і тому він ще не повністю втратив тяму. Грошима наче сміттям сипав: ще не пропив.

Він коли почав розповідати про блуд між панночкою і боярином, мене дід вислав до сусідів!.. Наче ще потім боярин Сергій приходив до них потаємно. І вона щоразу його спокушала безмірним блудом і всяким содомітством! Боярин Сергій все ще слабував головою і не міг опиратись її зазіханням. Була вона напрасна та запекла в своїй хіті, та латинська відьмачка, і він не міг їй відмовити. Навіть на лови не ходив. Коня не вигулював. А що соромився своєї слабості, то тільки тоді поспішав на хутір, як уже була ніч. Через пакілля власного паркану перелазив, бо не хотів виявити свою слабину перед Алхимником та Книжником.

Коли перед Колядами йому полегшало, брати-заводіяки його знов затягли в «королівські справи», і він перестав бувати в панночки. Панночка від розпуки, від горя, що не може здибатись з коханцем, ледь не вдавилась. А тут ще перед Різдвом приперся ксьондз на хутір. Панночка йому на сповіді все і сказала. Він її заспокоїв чи не заспокоїв, а передав Білому Лицарю, що в його доньки є коханець грецької віри. Ну, Білий Лицар не став зразу ні мордувати її, ні випитувати про боярина Сергія. Лицар послав своїх татар-попихачів, щоб вони знайшли Окишу і привели його в садибу.

Так вони і