read-books.club » Сучасна проза » Риб’яча кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Риб’яча кров"

95
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Риб’яча кров" автора Іржі Гаїчек. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 110 111 112 ... 135
Перейти на сторінку:
мами. Грушівка, із груш на цих деревах, які вони хочуть знищити…

— А що в скрині, дядьку?

Він нахилився й привідкрив віко гарної, квітами помальованої скрині.

— Молитовник моєї матері. Два ґудзики з мундира її старшого брата. Він воював у Першій світовій. А тут— колода карт, якими мій тато тоді програв землю, тож прийшов у це село…

Я змусила його накинути на плечі плащ, що висів на гілці найближчого дерева. Садом гуляв вітер.

— А вам не шкода скрині? — запитала я. — За кілька років вона в землі розпадеться. Віддайте її краще доньці. Чи заберіть із собою в панельку, на згадку.

— Ганка каже правду, дядьку. Сховайте ці речі краще в цей чорний матеріал. Він штучний, не зогниє й за тисячу років.

Було видно, що ми похитнули його певність. Він стояв уже доволі нещасний, опустивши руки вздовж тіла, зігнувшись. Петр потягнув мене за рукав, що час уже йти. Ми були біля хвіртки, коли я його спинила.

— Ти не допоможеш йому це закидати?

— Він хоче побути сам.

Петр потягнув мене звідти за руку.

— Це він, напевне, має зробити сам, Ганко. Зі своїми пращурами й нащадками…

Я ще раз озирнулася на хату. Біля дверей лишилися в обшивці чотири дірки від таблички з номером хати. Сперлася на Петра. Він гладив моє волосся. Я відчула, що ці важкі часи нас уже вкотре об’єднують.


Ми з пані Згорковою стояли в її садку за низьким дерев’яним парканом і дивилися за паном Лготським, який зачиняв двері своєї хати. Горище вичищене, кімнати порожні й прибрані, як і радила електростанція. Я стояла незворушно, навіть погляд не міг відірватися від старого чоловіка в пласкій вельветовій шапці на голові і в робочих черевиках. Він обійшов полотняний верх вантажівки, мотор працював і курява з вихлопної труби була вже й поруч нас. Він сів у кабіну до водія, і синя вантажівка поїхала площею. Прощання ми вже пережили. Зараз він лише помахав нам рукою, коли проїжджав повз. Пані Згоркова теж підняла руку на прощання. Іншою спиралася на палицю.

— Я звідси ніколи не поїду, — повторила вже втретє.

Вона не говорила це ані мені, ані собі, здалося, що вона переконує в цьому поля довкруги, хату з виламаною черепицею на даху, садок. Ми обидві відчували, що разом, укупі, якось легше дивитися, як іще одна хата лишилася порожньою. Пан Лготський іще повернеться для передачі. Віддасть ключі й виїде назавжди.

— Живою мене звідси не вивезуть, — повторила пані Згоркова, цього разу, мабуть, картині в рамці, що висіла на стіні в її хаті. Її було видно крізь відчинене вікно.

— Як це було, коли вашого тата забрали на війну? — показала я на ту стару чорно-білу світлину.

— Я лише почала тоді говорити, дівчинко, мені було десь три роки, коли він пішов у Будєйовіце.

— У пана Тушла це записано в хроніці, скільки хлопців забрали й скільки з них повернулися, — згадала я.

— Наш тато так чекав родинної хати, що все витримав, усю війну. Його поранили в руку десь на румунському кордоні, він із того вибрався. Потім потрапив у полон і став легіонером у Росії. Постійно хотів додому, до своїх дітей, до свого поля. У мене ще лишилися його листи й документи. Він записував, яким шляхом вертався. Через Владивосток, Шанхай, Сингапур і Трієст.

Вона тримала мене за руку, очі блищали.

— Як би я могла піти з хати? Що б на це сказали тато..?

На другий день увечері я сіла в пана Тушла за хроніку. Прочитала свіжий запис про переселення хати номер чотирнадцять, а потім відгортала назад. Знову пройшлася по записах про загиблих у Першій світовій війні. «На кладовищі біля костелу святого Прокопа їм стоїть спільний пам’ятник», — прочитала я. Повільно гортала книгу до самого початку в році 1923. Я була розчулена, пан Тушл увесь час мовчав, але відчувалося, що він хоче мені щось сказати. Я не витримала цієї тиші й почала сама.

— Домовимося на наступний тиждень? Демонстрація в Тині починається о третій. Анна по нас приїде.

Ствердно кивнув. Свою стару автівку вже давно віддав синові. Боявся керувати.

— Увечері потім у Вшемисліце в клубі знову буде зустріч проти атомної енергії. Триватиме два дні, різні лекції, розмови, приїде і якийсь письменник із Праги. Мені про це Славек написав. Пам’ятаєте його? Такий молодий, ми з ним говорили минулого року на блокуванні кордонів у Дворжіштє.

Пан Тушл лише хитав головою, спохмурнілий вираз його обличчя й очі говорили, що він уже десь не тут.

— Славек питав мене, чи ви б увечері на цій зустрічі не почитали щось

1 ... 110 111 112 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Риб’яча кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Риб’яча кров"