Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

«Напевне, щирий»,— приходив до висновку Сірко, зворушений приязню, спокійно і коротко відповідаючи Собеському.

Воєвода показався йому тепер навіть вродливим. «Тоді він був мені осоружним»,— згадав Сірко.

— Дякую за пам'ять! Загоїлися рани, лише шрами позоставалися,— відповів пан Ян Сіркові, коли той поцікавився.— Ношу їх, як сором на собі.

Ходили ще якийсь час по дворищу, навідали флігелі-офіцини, в одному з яких мешкав дворецький з родиною, зайшли в стайню до коней, де господар зауважив красу Велеса і Шайтана, і попростували в палац на обід. В їдальні все вже було готове. Довгий оваловий стіл був убрусений єдвабом і обставлений високоспинними стільцями. Поки Сірко з господарем полоскали руки, за стіл сіла воєводиха, пані Марія, обік неї дуже подібна на матір, ясновида, кучерява, білява дочка Ядзя, а далі — аж Сірко не пізнав їх — його сини Петро та Роман, поряд з якими погордливо мовчали воєводичі Томаш і Тадек та якийсь старий і сивовусий дідуган.

Коли до їдальні зайшли господар і Сірко, пані Марія шляхетно підвелася, очарівливо, нахилом пишнокосої голови привітала гостя, а пан Ян почав освідчувати гостя з родиною, називаючи кожного по імені. І донька, і сини при батьковій згадці піднімалися і мовчки кланялися. По тому господар припросив Сірка сісти посередині за столом і сів врешті сам поряд, зскаламбуривши, що він голодний і що господиня навмисне пізно запросила на обід, щоб заощадити їжу.

Яким не був бувалим дотепер Сірко, але за цим столом почував себе ніяково і скуто, особливо боячись за синів, які ще не знали панських застільних звичаїв.

— Ми прості козаки, і я прошу нам вибачити, коли невміло себе поведемо,— звернувся до господарів Сірко, приступивши до питва, бо господар і господиня уже тримали в руках келишки.

— Hex пан Іван не ма занепокоєння,— відповіла пані Марія, мабуть, помітивши стурбованість гостя.— У нас сини ваші,— глянула вона ласкаво на Петра і Романа,— швидко призвичаяться,— плутала вона польську і українську мови.

Випорожнили келишки й взялися обідати. Проходило те якось напружено, мовчки, вимушено, і тільки господиня час від часу потиху озивалася до служок-дівчат, щоб подавали або забирали зі столу. Сірка аж пантеличив той обід різноманітністю й кількістю страв та питв.

— Випили ми, дорогий гостю, райнвейн, може, знаєш, а тепер скуштуємо романеї, а ось ще й алікант фрязький,— підняв знову келишка Собеський.

— Дякую, з приємністю вип'ю, бо знаю смак ще з Фландрії,— принюхувався Сірко до пахучого напою.

— Перепрошую панство,— подала голос господиня, вибачаючись, що більше пити не може.— Пане Іване,— промовила згодом,— ваші супровідці і пахолок уже пообідали,— повідомила вона, ніби прочитавши гостеву думку.

— Ми їх взяли під увагу,— докинув господар услід дружині.

— Дякую і від них панству,— хитнув Сірко головою і почав пити романею ковточками.— Божеський напій,— сказав він, пошкодувавши про себе, що немає якоїсь полинки або зубрівки.— Ми більше вживаємо слив'янку, медівку і просто оковиту.

— Є того в нас досить,— поспішив запевнити господар.

— Ні-ні! Нині з дороги, твоя мосць, я волію випити ще келишок аліканту, та й по всьому,— спинив господаря Сірко, зрозумівши незручність сказаного.

— А я що казала? — обрадувалася пані Марія, що заздалегідь відгадала смак і бажання гостя, давши зрозуміти Сіркові, що господарі перед обідом мали суперечку про напої...

Розійшлися спати після коротких загальних перемов і подяк господарі й гості рано, очевидно зваживши на дорожну втому прибульців. Сірко після купання ліг з особливою приємністю, хоч його, озвичаєного спартанця, і непокоїв запах парфумів у постелі і її розкіш. Не обійшла уваги Сірка і виключна чепурність, охайність і чистота, як і у всьому палаці, в спаленці з відкритим навстіж вікном у сад, з букетом запашних квітів на підвіконні. Призвичаюючись до спокою, співу пташок у саду, Сірко згадав, порівнюючи скромні постелі, і синів, і обох воєводичів, і втішився, що хлопці не будуть виховуватися тут зніженими панянками. Особливо він зрадів уже наступного дня рано, коли господар, ніби ненароком, розбудив і його в постелі.

— Пане Іване! — гукнув він бадьоро і весело, як Сірко вийшов із спаленьки.— Прошу всіх до рухавки й умивання! Прошу, панство! До рухавки! До рухавки! — ожвавлював господар усіх виходити із кімнат.

Рухавка та складалася із бігу на місці і по хідниках саду, із підйому і стоячи, і лежачи тягарів-ваг, із натягування тугих луків і цілення в чуперадла на плацу, в які близькозорий воєвода під сміх присутніх ні разу не влучив, не ображаючись з того. Закінчили ж рухавку виїздом на конях на привіслянські луки. Козаки виділялися своїм одягом, зате Петро і Роман нічим не відрізнялися від Томаша і Тадека. Чарувала всіх яскраво одягнена Ядзя на гінкім лисім Бурані... На прогулянці козаки побачили в Повіслянні жовнірські заложні кошари, що говорило не лише про охорону міста, а й про навмисний її показ господарем...

Вже по сніданку Сіркових синів забрали навчителі «для вишколу» в окремий покій, запевнивши батька русинською мовою, що вони, дидаскали всіляких наук та польської мови, жокеї та рапіристи, вчитимуть хлопакув, як і воєводичів, сумлінно. Сподобалася Сіркові і воєводина карета з двома берлинами, бідаркою і повозом вряд та невелика псарня, якою явно хвалився Собеський, відкладаючи поважну розмову із Сірком про біжучі питання. При повторних оглядинах воєводиного палацу, ніби ненароком, господар цікавився то сим то тим, що торкалося Петра і Романа.

— До чого хлопаки твої мають потяг, знаду-уподобу, замилування-схильності, хисти-здольності? — питав Сірка.