Читати книгу - "Інформатор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я знала це ще два дні тому.
— Залишайтеся в номері. Я телефоную ФБР.
— Ні! Не робіть цього, Лейсі. Кулі попереджав мене, щоб я ніколи не довіряла ФБР. Не дзвоніть їм.
Лейсі гризла нігті й дивилася на Френкі, який тепер вимагав сніданок.
— Вам доведеться їм довіритись. Ваше життя в небезпеці.
Телефон замовк. Лейсі телефонувала ще двічі, але ніхто не відповів. Вона швидко погодувала песика, натягнула джинси і вийшла з квартири. Сидячи за кермом своєї новенької «мазди хетчбек», яку вона придбала чотири дні тому і до якої ще не звикла, Лейсі зателефонувала Еллі й про все розповіла. Він сказав, що наразі дуже зайнятий у суді, але просив тримати його в курсі. Нарешті відповіла Джо Елен — лише на п’ятий дзвінок. У її голосі вчувався справжній жах. Лейсі знала, що «Панама-Сіті» — це безліч дрібних готелів, що тіснились на морському узбережжі, ціла смуга на Дев’яносто восьмому шосе, із забігайлівками поряд і магазинами через дорогу. Треба було знати точно, в якому з готелів мережі зупинилась Джо Елен, але жінка відмовилась його назвати.
— Чому ви поклали слухавку під час нашої попередньої розмови? — запитала Лейсі.
— Я не знаю. Мені страшно, і я боюсь, що хтось може нас підслухати.
— З телефонами все гаразд. Замкніть двері, а якщо помітите щось підозріле, зателефонуйте на рецепцію або в поліцію. Я в дорозі.
— Ви — що?
— Я їду, щоб вас звідти забрати, Джо Елен. Почекайте. Я буду у вас приблизно через годину.
Дельгадо винайняв кімнату на третьому поверсі в сусідньму готелі «Західна бухта». Жінка зупинилась у «Нептуні». Обидва готелі були низькопробні, наполовину заповнені туристами з півночі, які шукали вигідних пропозицій по закінченні літнього сезону. Двері з її кімнати вели у вузький бетонний прохід на другому поверсі. Поблизу були сходи. На перилах сохли пляжні рушники та купальники. Але вона не ходила плавати. Це б полегшило йому завдання..
На відстані тридцяти метрів її вікно та двері добре проглядалися. Жінка щільно запнула вікно завісами, і це поки рятувало їй життя. Тримаючи напоготові снайперську гвинтівку, Дельгадо терпляче чекав, коли випаде слушна нагода, та її все не було. Години спливали, і в нього промайнула думка, чи не краще буде просто піти туди і подзвонити у двері: «Вибачте, мем, я помилився номером». А тоді увірватися й покінчити з усім цим за лічені хвилини. Такий варіант мав лише один невеличкий недолік: короткий крик, вигук чи взагалі будь-який гамір може привернути увагу, а це було ризиковано. Може, вона вийде з кімнати, тоді він піде слідом і виконає завдання, хоча шанси на це були невисокі. Мотелі й кав’ярні вздовж дороги були аж ніяк не безлюдними. Занадто багато людей крутилося навколо, тому такий план Дельгадо відкинув.
Він чекав і не міг зрозуміти, чому ця жінка переховується. Навіщо ховатися, якщо тебе не мучить відчуття провини й тобі не страшно? Що саме її так налякало, змусивши втекти і платити готівкою за тісні номери у дешевих готелях? Її будинок всього за годину їзди звідси, і він значно кращий, ніж ця халупа. Можливо, сусіди побачили його під час візиту в четвер в образі фахівця з боротьби зі шкідниками? Чи, може, той огидний чоловік, що живе через дорогу, розповів, як незграбно діяв водопровідник у п’ятницю вранці? Ця жінка знає, що винна, от її й мучить параноя.
Дельгадо запитував себе, чи не чоловіка вона чекає, того, з яким не повинна зустрічатися, але ніщо не вказувало на якісь шури-мури. Вона була сама, і здавалося, просто вбивала час. Чого чекала ця жінка? Секс зараз був останнім, що могло її тривожити. Прогулянка пляжем їй би не завадила. Чи пішла б поплавала в океані. Нехай би робила те, що інші люди, тоді він мав би хоч якусь можливість усунути її. Проте двері так і не відчинилися, а жінка навіть не ходила по кімнаті, наскільки він міг судити.
— Мені це не до вподоби, Лейсі. Ти не знаєш, що робиш, — сказав Пачеко.
— Розслабся.
— Дозволь місцевим копам усе владнати. Дізнайся назву готелю і виклич поліцію.
— Вона не скаже мені назву готелю і з поліцією розмовляти теж не буде. Вона налякана і зараз не мислить раціонально, Еллі. Вона навіть зі мною говорила через силу.
— Я можу прислати двох агентів із нашого офісу в Пана-Сіті, вони прибудуть за лічені хвилини.
— Ні, вона боїться ФБР.
— Це не дуже мудро за таких обставин. Як ти її знайдеш, якщо навіть не здогадуєшся, де вона?
— Сподіваюсь, вона скаже це, коли я буду на місці.
— Добре, добре. Мені час повертатися до суду. Зателефонуй через годину.
— Гаразд.
Вона подумала, що, може, варто подзвонити Гейсмеру й доповісти, але не захотіла турбувати його в суботу. Взагалі-то, їй було велено спершу порадитися, якщо раптом захочеться кудись поїхати. Та шеф занадто її опікав. До того ж сьогодні вихідний, тому звітувати не потрібно. Яка тут небезпека? Якщо вона знайде Джо Елен, то просто забере її звідти і знайде для неї безпечне місце.
Джо Елен знала, що він поряд, у «Західній бухті», спостерігає
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інформатор», після закриття браузера.