Читати книгу - "Янголи і демони"

Проте за мить Шартранові самому сталося видіння, начебто сам Святий Дух спустився, щоб переконати його в своїй силі.

Попереду, приблизно за п’ятдесят ярдів від нього, з’явився привид... якийсь безтілесний сяючий контур. Блідий силует нагадував напівголого камерарія. Привид здавався прозорим і випромінював світло. Шартран зупинився, серце в нього завмерло. Камерарій світиться! Привид засяяв іще яскравіше, а тоді почав кудись опускатися... глибше й глибше... і, немов за чарами, зовсім зник у чорноті підлоги.

Ленґдон теж бачив це диво. На мить йому теж здалося, що це було чудесне видіння. Коли ж, обминувши ошелешеного Шартрана, він кинувся до того місця, де зник камерарій, то зрозумів, що ж насправді сталося. Камерарій добіг до ніші паліїв — крипти, у якій горіло дев’яносто дев’ять лампад. Лампади підсвітили його знизу, тому здалеку він став схожий на привида. Тоді камерарій зійшов сходами вниз, а їм здалося, що він зник під підлогою.

Захеканий, Ленґдон добіг до сходів, що вели в нішу паліїв, і подивився вниз. У золотавому сяйві лампад він побачив камерарія — той біг до скляних дверей, що вели до приміщення, де зберігалася знаменита золота скринька.

Що він робить? здивувався Ленґдон. Не думає ж він, що в цій золотій скриньці...

Камерарій розчахнув двері і вбіг до кімнати зі скринькою. Дивно, але він не звернув на неї жодної уваги, а натомість кинувся до залізних ґрат, що заступали отвір у підлозі. Ставши навколішки, він намагався підняти ґрати.

Ленґдон із жахом спостерігав за цим. Нарешті він збагнув, куди прямує камерарій. Боже милосердний, ні! Він кинувся сходами вниз.

— Отче! Не треба!

Відчинивши скляні двері і підбігши до камерарія, Ленґдон побачив, що той тягне важкі ґрати на себе. Урешті-решт залізним люк піддався й голосно брязнув об мармурову підлогу. За ним Ленґдон побачив вузьку шахту й круті сходи, що вели в чорну безодню. Камерарій рішуче ступив до отвору в підлозі. Ленґдон схопив його за голі плечі й потягнув назад. Шкіра в того була слизька від поту, але Ленґдон тримав міцно.

Камерарій обернувся, щиро здивований.

— Що ви робите?

Подивившись йому в очі, Ленґдон збентежився. Погляд камерарія вже не блукав і не був безумний, як у людини, що перебуває в трансі. Його очі дивилися ясно, і в них світилась спокійна рішучість, попри тавро на грудях, яке виглядало жахливо.

— Отче, — звернувся Ленґдон якомога спокійніше, — не спускайтесь туди. Нам треба йти звідси.

— Сину мій, — відказав камерарій на диво лагідно, — я щойно дістав звістку. Я знаю...

— Камерарію! — Це був Шартран. Він та інші гвардійці саме збігли вниз у супроводі Макрі та її відеокамери.

Побачивши відкритий отвір у підлозі, Шартран сполотнів Він перехрестився і з вдячністю глянув на Ленґдона, радий, що той спинив камерарія. Ленґдон зрозумів. Він достатньо читав про архітектуру Ватикану і знав, що знаходиться за цими ґратами. Це було найсвятіше місце в усьому християнському свіч і Terra Santa. Свята земля. Хтось називав це некрополем. Хтось катакомбами. За розповідями тих небагатьох священнослужителів, що спускалися туди, некрополь був темним лабіринтом підземних переходів і міг назавжди поглинути того, хто заблукає в ньому. Шукати камерарія в підземному некрополі було б ой як нелегко!

— Сеньйоре, — благав Шартран, — ви переживаєте шок. Треба йти звідси. Туди спускатись зараз не можна. Це самогубство.

Камерарій відреагував несподівано стримано. Він спокійно поклав Шартранові на плече руку.

— Дякую, що турбуєшся про мене, сину. Я не можу тобі цього пояснити. Але мені було одкровення. Я знаю, де знаходиться антиматерія.

Усі здивовано витріщились на камерарія. Той повернувся до всіх обличчям.

— «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву свою»! Я почув ці слова. І мені все стало зрозуміло.

Ленґдон далі не міг повірити, що камерарій щойно спілкувався з самим Богом. Ще скептичніше він поставився до заяви, що той буцімто розшифрував послання. «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву свою»? Ці слова промовив Ісус, обравши Петра своїм першим апостолом. Як вони можуть стосуватися теперішньої проблеми?

Макрі підійшла ближче, щоб зняти камерарія більшим планом. Ґлік уже нічого не коментував.

Камерарій заговорив швидко:

— Ілюмінати поклали своє знаряддя знищення на сам наріжний камінь цієї церкви. У її фундамент. — Він показав униз, туди, куди вели сходи. — На ту саму скелю, на якій побудована ця церква. І я знаю, де ця скеля.

Ленґдон іще раз переконався, що треба просто силоміць вивести камерарія із собору. Попри ясний і спокійний погляд, він явно плів нісенітницю. Скеля? Наріжний камінь у фундаменті? Сходи, що були перед ними, вели не у фундамент, а в місто мертвих!

— Цей вислів метафоричний, отче! Насправді ніякої скелі немає!

Камерарій дивно посмутнів.

— Скеля є, мій сину. — Він показав у чорну діру. — Pietro е Іа pietra.

Ленґдон вкляк. Умить йому все стало зрозуміло.

Від простоти розгадки його кинуло в холодний піт. Стоячи разом з іншими перед довгими сходами й дивлячись униз, Ленґдон збагнув, що там, у темряві, під цією церквою, і справді є скеля.

Pietro e la pietra. Петро — це скеля.

Віра Петра була така непохитна, що Ісус назвав його «скелею». Це був відданий апостол, на плечах якого Ісус збирався побудувати свою Церкву. Ленґдон згадав, що власне на цьому місці — на Ватиканському пагорбі — Петра розіп’яли і поховали. Перші християни збудували над його могилою маленьку капличку. Із поширенням християнства ця капличка розросталась і з часом перетворилась на цей величезний собор. Уся католицька віра побудована буквально на святому Петрі. На скелі.

— Антиматерія — на могилі святого Петра, — мовив камерарій дуже чітким голосом.

Попри явно надприродне походження цієї інформації, Ленґдон відчув у ній досконалу логіку. Те, що ілюмінати поставили антиматерію на могилу святого Петра, тепер здавалося до болю очевидним. Як найвищий вияв зухвальства, вони заклали бомбу в саме серце християнства, як у прямому, так і в переносному значенні. Абсолютне проникнення.

— А якщо вам потрібний матеріальний доказ, — нетерпляче додав камерарій, — то знайте, що ці ґрати були незамкнені. — Він показав на залізні двері на підлозі. — Такого не буває ніколи. Це означає, що хтось туди спускався... нещодавно.

Усі мовчки подивилися вниз.

Наступної миті камерарій несподівано спритно схопив одну з лампад і рішуче попрямував до сходів.

119

Кам’яні сходи круто спускалися в глиб землі.

Тут я й помру, думала Вітторія. Тримаючись за грубу