read-books.club » Детективи » Дівчина, що гралася з вогнем 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дівчина, що гралася з вогнем" автора Стіг Ларсон. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 110 111 112 ... 178
Перейти на сторінку:
її бісексуальність у дуже юні роки. Незважаючи на величезний потік ідіотських текстів, який ринув на неї за минулий тиждень, інтерв’ю Юханни вразило її найбільше — настільки це була очевидна брехня. Або репортер натрапив на закінчену міфоманку, або ж він сам вигадав цю історію; Лісбет запам’ятала прізвище репортера і включила його до списку об’єктів, що підлягають пильнішому вивченню.

Навіть найпоблажливіші репортажі, націлені на критику сучасного суспільства, що виходили під заголовками на кшталт «Суспільство виявилося неспроможним» або «Вона не дістала необхідної допомоги» не могли пом’якшити її образ ворога народу номер один: серійної вбивці, яка в нападі божевілля порішила трьох поважаних співгромадян.

З цікавістю читаючи різні описи свого життя, Лісбет відзначила, що в опублікованій інформації є одна помітна прогалина. Незважаючи на необмежений, очевидно, доступ до всіх найзасекреченіших і найінтимніших деталей її життя, засоби масової інформації нічого не знали про Весь Цей Кошмар, що стався з нею незадовго до її тринадцятиліття. Всі їх відомості про її життя належали до двох періодів: від вступу до початкової школи до одинадцятиліття і потім починаючи з виписування з дитячої психіатричної лікарні і переходу до прийомної сім’ї — у віці п’ятнадцяти років.

Створювалося враження, що хтось, маючи доступ до поліцейських архівів, ділився відомостями із засобами масової інформації, але з якоїсь невідомої причини вирішив залишити Весь Цей Кошмар у темряві невідомості. Це дуже здивувало Лісбет. Бо якщо поліція хотіла підкреслити її схильність до застосування грубої сили, то факти того розслідування могли б чудово цьому сприяти: адже саме вони стали безпосередньою підставою для її відправлення в Уппсалу, до лікарні Святого Стефана, і набагато перевершували ті дрібнички, що трапилися на шкільному подвір’ї.

У Великодню неділю Лісбет поринула у вивчення процесу слідства. Засоби масової інформації допомогли їй скласти досить виразне уявлення про учасників слідчої групи. Вона відзначила, що прокурор Екстрьом є начальником попереднього слідства і що саме він, як правило, виступає на прес-конференціях, практично ж керує розслідуванням інспектор кримінальної поліції Ян Бубланськи — досить огрядний чоловік у мішкуватому костюмі, який під час прес-конференцій іноді влаштовується збоку від Екстрьома.

За кілька днів вона вже знала про Соню Мудіґ, єдину жінку в групі поліцейських, яка першою виявила тіло адвоката Б’юрмана. Вона відзначила імена Ханса Фасте і Курта Свенссона, але не дізналася про Єркера Хольмберґа, чиє ім’я не згадувалося ні в одному з репортажів. Для кожного з них вона завела окремий файл у своєму комп’ютері і почала заповнювати їх інформацією.

Хід поліцейського розслідування, звичайно ж, описувався в матеріалах, які члени слідчої групи зберігали в своїх комп’ютерах, а їх бази даних містилися на поліцейському сервері. Проникнення у внутрішню Мережу поліції було пов’язане з винятковими труднощами, проте не було неможливим, і Лісбет уже траплялося це робити.

У зв’язку з одним завданням, яке вона чотири роки тому виконувала для Драґана Арманського, вона ознайомилася із структурою поліцейської Мережі і придумала, яким чином можна для своїх потреб увійти до поліцейського реєстру. При спробі проникнути в Мережу ззовні вона зазнала цілковитої невдачі: та була дуже добре захищена і забезпечена несподіваними пастками, які могли привернути до зломщика небажану увагу.

Внутрішня поліцейська Мережа була вибудувана за всіма правилами мистецтва: там була окрема система кабелів, захист від зовнішніх підключень та Інтернету. Таким чином, тут було потрібне або сприяння справжнього поліцейського, що має право доступу в Мережу, або спосіб прикинутися «своєю людиною» для внутрішньої поліцейської Мережі. Щодо цього їй пощастило, бо саме тут у системах захисту зяяв величезний пролом. По всій країні було багато поліцейських дільниць, під’єднаних до Мережі. Деякі з них були маленькими відділеннями без нічних чергових, вони не були обладнані сигналізацією і на ніч залишалися без охорони. Найближча поліцейська дільниця в Лонґвіку неподалік Вестероса була якраз одним з таких відділень. Воно займало приміщення приблизно в сто тридцять квадратних метрів в одній будівлі з місцевою бібліотекою і страховою касою, вдень там було троє поліцейських.

Того разу, чотири роки тому, Лісбет Саландер не вдалося проникнути в Мережу, але вона вирішила, що було б непогано витратити трохи часу і зусиль на те, щоб забезпечити собі доступ про всяк випадок на майбутнє. Прикинувши свої можливості, вона найнялася на літо прибиральницею до бібліотеки Лонґвіка. Прибираючи підлогу за допомогою ганчірки і щітки, вона попутно за десять хвилин устигла вивчити в будівельній конторі міста план приміщень. У неї були ключі від будинку, але не було ключів від поліцейської дільниці. Зате вона виявила, що може без особливих труднощів забратися туди через вікно розташованої на другому поверсі ванної кімнати, яке через літню спеку залишали на ніч прочиненим. Поліцейську дільницю охороняв тільки один сторож, який обходив її кілька разів за ніч. Це було просто сміховинно!

їй знадобилося всього близько п’яти хвилин, щоб знайти на столі у начальника ім’я користувача і пароль. Потім одна ніч пішла на те, щоб шляхом кількох експериментів вияснити структуру Мережі і з’ясувати, який він мав доступ та які ще існували ступені секретності, недоступні для представників місцевої поліції. Як бонус вона знайшла ще й імена двох користувачів з числа службовців місцевої поліції та їхні паролі. У комп’ютері одного з них, тридцятидволітньої жінки-поліцейського Марії Оттоссон, Лісбет знайшла інформацію про те, що ця жінка подала заяву на вакантне місце в стокгольмській поліції і була прийнята туди слідчим у відділ боротьби з шахрайством. Про Оттоссон Лісбет дізналася все, що тільки можна, позаяк та залишила свій лептоп в незачиненій шухляді столу. Отже, співробітниця поліції Марія Оттоссон мала персональний комп’ютер, яким користувалася на роботі. Чудово! Лісбет ввела в нього свій CD-диск з програмою «Асфіксія 1.0» — найпершою версією своєї шпигунської програми. Вона розмістила програмне забезпечення в двох місцях: як активну інтегровану частину «Майкрософту Експлорера» і як бекап[67] в адресній книзі Марії Оттоссон. Лісбет розраховувала на те, що коли навіть Оттоссон купить абсолютно новий комп’ютер, вона перенесе на нього свою адресну книгу, причому був дуже великий шанс того, що вона зробить це на своєму новому робочому місці — у стокгольмському відділенні по боротьбі з шахрайством, де вона мала влаштуватися вже за кілька тижнів.

Лісбет розмістила також програмне забезпечення в настільних комп’ютерах поліцейських, яке дозволяло б їй отримувати з них інформацію, а запозичивши їх ідентифікацію, вона могла сама входити до поліцейського реєстру. Проте тут потрібно було дотримуватися найбільшої обережності, щоб її вторгнення залишалося непоміченим. Так, наприклад, відділ безпеки поліції мав особливу тривожну сигналізацію, яка

1 ... 110 111 112 ... 178
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина, що гралася з вогнем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина, що гралася з вогнем"