Читати книгу - "Список Шиндлера"

вашою долею, особливо в Кракові, щохвилини важив власним життям. Година честі зобов’язує нас бути насторожі й зберігати порядок, поки ми всі разом. Дуже прошу вас, навіть серед своїх, хай ваші рішення будуть тільки людяними і праведними. Хочу подякувати моїм особистим помічникам за їхню жертовність заради моєї справи.

Його промова переходила з теми до теми, про щось у ній мовилося вичерпно, до чогось він поверхово повертався, — і досягла апогею сміливості. Оскар звернувся до есесівського гарнізону і подякував їм за те, що опиралися своєму варварському призначенню. Дехто з в’язнів у цеху в ту хвилину подумав: «І він каже нам не провокувати есесівців? А сам що робить?» Адже СС є СС, підрозділ Ґьота і Йона, Гуяра і Шайдта. Їх же вчили такого, що пан директор сам чув і бачив, того, що лежить далеко за межами його людяності. Вони відчували, що Оскар дійшов до небезпечної грані.

— Я б хотів, — мовив Шиндлер, — подякувати цим охоронцям-есесівцям, яких без їхнього бажання наказом перевели на цю службу з армії чи флоту. Як голови сімей, вони давно усвідомлювали ницість і безсенсовність цієї справи. Вони діяли тут надзвичайно гуманно й коректно.

Ошелешені й дещо піднесені мужністю гера директора, в’язні не помічали, що Оскар саме закінчував ту справу, яку починав у свій день народження. Він знищував СС як супротивників. Якщо вони стояли тут і мовчки ковтали його версію «гуманної і коректної» поведінки, то їм лишалося тільки спокійно піти.

— І нарешті, — промовив Шиндлер, — прошу трьома хвилинами мовчання згадати незліченних жертв серед вас, які загинули в ці жорстокі роки.

Усі його послухалися: і обершарфюрер Моцек, і Гелена Гірш, і Люся, яка вийшла зі свого підвалу лише минулого тижня, і Шонбрун, і Емілія, і Ґольдберґ. І ті, хто нетерпеливився, коли ж мине цей час, і ті, хто готувався ось-ось тікати. Вони стояли й мовчали серед величезних «Hilo» на останній межі найгучнішої війни.

Коли збіг час мовчання, есесівці швидко пішли. В’язні залишилися. Вони роззирнулися і здивовано подумали: тепер господарями тут залишаємося ми. Коли Оскар з Емілією рушили вниз збирати речі, їх перестріли в’язні. Шиндлерові піднесли викувану Ліхтом каблучку. Оскар постояв, захоплюючись подарунком, він показав напис Емілії і попросив Штерна його перекласти. Коли він спитав, де ж вони взяли золото, і зрозумів, що то був міст Єрета, всі думали, що він засміється: Єрет серед делегації дарувальників був готовий, що його піддражнюватимуть, і вже оголив в усмішці тоненькі пеньочки зубів, з яких було зняте золото. Але Оскар дуже посерйознішав і повільно вдягнув каблучку на палець. Хоча ніхто того не зрозумів, але саме в той момент вони всі знову стали собою, і тепер Оскар Шиндлер став їм зобов’язаним за оцей дарунок.

Розділ 38

У наступні години після промови Оскара есесівський гарнізон почав розбігатися. Усередині фабрики загонові будзинців та інших людей із уже колишніх в’язнів роздавали зброю, про яку подбав Оскар. Була надія роззброїти СС, а не зав’язувати з ними ритуальний бій. Було б нерозумно, пояснив Оскар, привертати до брами увагу яких-небудь озлоблених підрозділів, які відступають. Але якщо дійде до чогось уже зовсім неймовірного на зразок спланованих агресивних дій, то врешті-решт доведеться закидати вишки гранатами.

Однак правда полягала в тому, що загонам потрібно було лише організувати те роззброєння, про яке сказав Оскар. Вартові кого головної брами здали зброю майже радо. На темних сходах, що вели з бараків СС, Польдек Пфефферберґ разом із в’язнем на ім’я Юзек Горн роззброїли коменданта Моцека: Пфефферберґ приставив тому до спини палець, ну а Моцек — притомна людина за сорок, якій є куди йти, — став благати зберегти йому життя. Пфефферберґ узяв комендантового пістолета, і після недовгої затримки, під час якої Моцек кричав, щоб директор прийшов йому на допомогу, його випустили, і він пішов додому.

Ті вишки, про взяття яких Урі та інші стільки годин думали, розробляючи плани, як виявилося, вже спорожніли. Декого з в’язнів, які щойно отримали зброю від гарнізону, посадили нагору, щоб усі бачили: тут ще триває старий порядок.

Коли пробило північ, жодної есесівської душі в таборі вже не було видно. Оскар викликав до свого кабінету Банкєра і дав йому ключ від одного особливого складу. То був флотський склад, розташований, доки росіяни не ввійшли в Силезію, десь під Катовицями. Напевне, на ньому зберігалося те, що могло бути потрібним для команд патрульних катерів на річках і каналах, і Оскар дізнався, що Інспекція з озброєння хотіла б винайняти складські приміщення десь у менш небезпечному місці. Оскар дістав контракт на той склад — «за допомогою невеликих подарунків», як він висловиться потім. Так що вісімнадцять вантажівок курток, уніформ, матеріалу для теплої вовняної білизни, а також п’ять мільйонів котушок ниток і багато взуття привезли на зберігання до Брюннліцу. Штерн та інші стверджували, що Оскар знав, що той склад буде при ньому до кінця війни, маючи намір після війни роздати ті речі в’язням. У пізнішому документі Оскар говорить те саме. Він добув контракт, каже Шиндлер, «з наміром забезпечити одягом моїх єврейських протеже після війни… Експерти з текстилю серед євреїв оцінили мій склад у понад 150 тисяч доларів США (у валюті мирного часу)». У Брюннліці такі люди були: наприклад, Юда Дреснер, який колись торгував тканинами на Страдомській, чи Іцхак Штерн, який працював у текстильній компанії навпроти.

Під час ритуалу передачі цінного ключа Банкєрові Оскар разом з Емілією вбралися в смугасті роби в’язнів. Та зміна на протилежне, заради якої він працював від перших днів DEF, утілилася. Коли він вийшов у такому вигляді надвір попрощатися, усі подумали, що це просто легковажний маскарад, так що вони зможуть спокійно перевдягтись у звичайний одяг при зустрічі з американцями. Але з того, що вони вдяглися в ці грубі роби, все одно не виникало бажання так уже сміятися. Шиндлер у найглибшому розумінні слова назавжди залишиться заручником Брюннліцу й «Емалії».

Їхати з Оскаром і Емілією викликалися восьмеро в’язнів. Усі були дуже молоді, але серед них була і пара — Ричард і Анка Рехени. Найстаршим серед цих вісьмох був інженер Едек Ройбінський, але і той був на десять років молодший за Шиндлерів. Згодом він розповість про цю химерну подорож.

Емілія, Оскар і шофер мали сидіти в «мерседесі», усі решта — у вантажівці, навантаженій харчами, цигарками й напоями як мінною валютою. Здається, Оскару не терпілося вирушати. Одна з російських загроз, власовці, уже